Ковач Марія Якимівна

Марія Якимівна Ковач (1898 — 12 квітня 1979, Вінниця) — циркова актриса, атлетка.

Марія Ковач народилася в 1898 році на Вінниччині у багатодітній сім'ї гніванського робітника-цукровара Якима Ковача. Самостійний заробіток почався дуже рано в заводській кравецькій майстерні спецодягу. У 1913 році в родині трапилася біда — батько, внаслідок аварії, став інвалідом. Семеро дітей залишились без годувальника. П'ятнадцятирічній Марійці довелося замінити батька. Того голодного року де тільки не шукали заробітку подоляки. Марія подалася до родички в Одесу, сподіваючись у багатолюдному вантажному порту заробити трохи грошей. Реклама привела її до борцівського залу спортивного товариств «Уніон стар». Особисте знайомство з атлеткою Л. Кривошеєвою змінило її долю. «Боротися зможу хоч із чортом» — відказувала юнка. — «Там сім'я голодує, а я ще й рубля не послала». За рекомендацією подруги, яка професійно займалась важкою атлетикою, Марія поїхала до фахівців боротьби у Петербург.

Вродлива, фізично розвинута юнка справила неабияке враження на знавців жіночого спорту. Директор дамського чемпіонату з класичної жіночої боротьби Алекс Мюллер запропонував обдарованій дівчині підписати контракт, в якому значилось «Я, Ковач Марія Якимівна, згідна виступати в цирках, театрах, садах, вар'єте, кінематографії і при потребі виїжджати з трупою до будь-якого кутка Російської імперії». Пропозиція контракту — 40 рублів щомісячно була в той час фантастичною. Таких грошей її рідні ніколи не тримали в руках. Тоді, щоправда, вона й не могла замислитися якою кабалою стане для неї цей договір, і які казкові прибутки принесуть цирковому ділку її сила та здібності.

Після невеликої й напруженої підготовки Марія Ковач починає успішно виступати на манежі петербурзького цирку. П'ятнадцятирічна атлетка, на ймення, відмінне від «надто простого» імені Марія — «Лілі», яке дав їй А. Мюллер, стала сенсацією та справжнім кумиром публіки. Спортивний журнал «Геркулес» в одній із заміток 1914 року писав «У цирку Мартиненка… великим успіхом користувалася приваблива Ковач, яка була непереможна й отримала перший приз за красу статури». Марія перемагала зірку манежів Кельт з Шотландії, болгарку Гловчеву, Василеско з Румунії.

У 1915 році в Києві за рекордної кількості глядачів перемагає чемпіонку світу з Ревеля Кармен Гіральді. В 17 років заволоділа чемпіонським титулом! Господареві цього було мало. Заради прибутків він вигадував найрізноманітніші силові трюки: Марія зубами гнула залізо, лягала на поміст, яким проїздив автомобіль, боролася одночасно проти чотирьох суперниць. Одного разу на рекламних щитах цирку Мюллера з'явилася така афіша: «Вперше у світі! Небачений поєдинок! Юна дівчина проти андалузького бика!.. В ролі гладіатора виступає борець і красуня Ковач».

Але блискуча спортивна кар'єра виявилася недовгою. За стінами циркових арен розгорталися бурхливі воєнно-політичні події. Перша світова війна, листи з дому, вістки про поневіряння земляків дали зрозуміти, що її місце тепер не в цирку. Рішуче відмовивши А. Мюллеру виїхати за кордон, вона повертається додому, до рідних, які вже перебралися в Жмеринку. Записалася на короткотермінові курси сестер-жалібниць. Тут на короткий час доля звела її з майбутнім видатним мікробіологом, академіком Данилом Заболотним, який також повернувся на рідне Поділля з Петербургу. Не раз згадувала його уроки людяності, готовності до самопожертви заради життя інших.

Впродовж 1916–1920 років Марія Ковач сумлінно виконувала обов'язки санітарки, сестри-жалібниці в Жмеринському лазареті для поранених, в санітарному поїзді № 2 Південно-Західного фронту, пізніше в Гніванському шпиталі. Ніхто не знав, що скромна санітарка — знаменита Марія Ковач. Хіба тільки дивувалися, коли сама, без допомоги переносила поранених. У 1922 році М. Я. Ковач — сестра-жалібниця польового пересувного шпиталю 1-го кінного корпусу Червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова.

Після громадянської війни до занять спортом Марія Ковач вже не повернулася. У 1923 році вона вийшла заміж за Олександра Вербовенка, поштового службовця, пізнала долю дружини репресованого, сама виховувала дочку й сина. Чоловік загинув у роки сталінських репресій, у 1958 році його було реабілітовано. Пережила фашистську окупацію. Мешкала у Гнівані, Дашеві, Вінниці. У місті Вінниці усе життя пропрацювала друкаркою.

Щоб вижити у голодні 1932-33 роки продала усі свої золоті та срібні медалі й нагороди, залишивши на згадку тільки срібний годинник фірми «Омега».

Незважаючи на складну життєву долю, любов до спорту зберігала все життя. Серед чотирьох онуків, саме онучку вчила техніці боротьби, ще в поважному віці могла виконувати вправу «міст». Довго залишалася міцною й енергійною, подібно до діда, який прожив 105 років, батька, який замолоду жартома піднімав двох дебелих чоловіків, сестри Л. Я. Тонкоголосенко, яка ще в 90-річному віці передавала сімейні документи та фотографії до вінницького краєзнавчого музею.

Марія Якимівна Ковач (Вербовенко) померла 12 квітня 1979 року у Вінниці на 81 році життя. Хочеться, аби пам'ять про першу українську чемпіонку світу з жіночої класичної боротьби, людину добру й завжди усміхнену, ми довго берегли в людській пам'яті й передавали молодим українським атлетам.