Вінниця

Місто розташоване в помірному кліматичному поясі. Для міста властиве тривале неспекотне, досить вологе літо та порівняно коротка м'яка зима. Середня температура січня −5,8 °С, липня +18,3 °С. Річна кількість опадів 638 мм.

3 несприятливих кліматичних явищ на території міста спостерігаються хуртовини (від 6 до 20 днів на рік), тумани в холодний період року (37—60 днів), грози з градом (3—5 днів). Тривалість світлового дня коливається від 8 до 16,5 годин.

Вулиці Вінниці — не тільки дороги, що сполучають місто, це передусім історія міста, історія держав, суспільних систем, режимів, що довелося йому пережити і що знайшло своє відображення в назвах вулиць.

Докладніше про списки вулиць та площ можна знайти вулиці Вінниці. Головна вулиця Вінниці — вулиця Соборна.

5 січня 2016 року були опубліковані нові назви 135 перейменованих вулиць, провулків, тупиків, проїздів у місті, що були затверджені рішенням міської ради, керуючись Законом України від 9 квітня 2015 року № 317 «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки»[6].

Поширені назви районів та мікрорайонів Вінниці

Кемпа

Історично склалися такі частини міста як Вишенька, Замостя, Каліча, Тяжилів, ВПЗ (місцевість), Академмістечко, Слов'янка, Сабарів, Пирогове, Малі Хутори, Старе місто, Хутір Шевченка, Єрусалимка, П'ятничани, Корея, Поділля, Свердловський масив, Військове містечко, Садки, Крива, Царське село, Академічний, Масложир, станом на осінь 2018 триває приєднання до міста селища Десна.[7][8]

Вінницький ботанічний сад

Вінниця — дуже зелене місто з численними скверами та парками. Так, у самому середмісті, у районі водонапірної башти і Меморіального комплексу Слави лежить Європейська площа (до 2014 — сквер Козицького). Більшість вишів міста теж стоять у зелених зонах (напр. парк Вінницького медичного університету ім. М. І. Пирогова).

Головний Центральний міський парк Вінниці (колишній Центральний Парк культури і відпочинку ім. Горького) — пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, площа якого становить 40 га. На території парку стоять численні пам'ятники (Максиму Горькому біля центрального входу, воїнам-афганцям, січовим стрільцям, загиблим міліціонерам), а ще «Алея славетних земляків», працюють об'єкти дозвілля та відпочинку: Центральний міський стадіон, крита ковзанка, планетарій, літні театральний і танцювальний майданчики, численні атракціони й ігрові автомати, заклади харчування тощо.

У вінницькому масиві теперішньої забудови «Вишенька» на 90 гектарах розмістився великий Парк Дружби Народів. Неподалік — Вишеньські озера, а ще Ботанічний сад на території Національного музею-садиби М. І. Пирогова.

Посеред Південного Буга, знаходиться Острів Кемпа (Фестивальний), біля якого реконструйовано набережну Рошен та працює фонтан на воді зі світло-музичним шоу.

Першою писемною назвою міста є Вѣничя (за «Списком міст руських») або Вѣница (за літописами русько-литовськими). За найімовірнішу основу назви вбачають давньоруське вѣно — «плата за наречену», «посаг за нею»[10]. Появу такої назви пояснюють тим, що литовський князь Ольгерд визволив Вінницю й землі навкруги в XIV ст. від татар і подарував їх племінникам. Однак «віно» — тільки юридичний термін із шлюбного права, уживаний тільки щодо жінок; крім того, племінники залишалися васалами великого князя й увійшли в землю Подільську з його «презволѣнія», а не через дарування.

Іншим варіантом походження назви називають річку Вінничку, малу притоку Бога (Південного Буга). Десь при місці впадіння притоки розпочалося стале освоєння території Вінниці (за археологією, з першої чверті XIII ст.). Критики цієї версії кажуть, що річка така мілка, що ймовірніше сама позичила назву в міста.

В уривку «Західноруського, або Білоруського літопису» «О Подолской земли» вказано варіант назви «Бениця».[11]

Назва міста мала багато всяких відмін транслітерації. Але 27 січня 2010 року постановою кабінету міністрів № 55 був визначений єдиний варіант написання латинкою Vinnytsia.

Заселені ці території були в давні часи. Із середини X століття тут поселились племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі. Згодом край відійшов до Галицько-Волинського князівства.

Понад сто років тут панувала Золота Орда. У другій половині XIII століття був створений Подільський улус, що ділився на тьми (округи). Згідно з літописними джерелами, управляли Подільським улусом чотири татарських брати — «отчичі та дідичі Подільської землі» Кутлубуг (Котлубей), Хачибей (Хаджибей) , Абіба та їх старший брат Дмитро.[12]

На тлі внутрішніх ординських усобиць Брацлавщина (Брасійя арабських авторів ад-Дімашки та ал-Ідрісі, Прославія або Браславія флорентійської хроніки М.Віллані) вперше відділилась від Орди внаслідок угорсько-брацлавського та угорсько-брацлавсько-польського походів — відповідно, 1352 та 1354 рр.

На цей час (не пізніше, як 1355 р.) у містах, що були «градами руськими» регіональної групи «на Полі», остаточно утвердився отаманський адміністративний устрій «по звичаю». Саме із цими отаманами довелося домовлятися державцям русько-литовського роду після перемоги у 1362 році війська литовського князя Ольгерда над татарами, їх спільником Дмитром, коли Поділля (Подолля, як стали називати край із містами навколо шляху «Великий Дол» від Черкас до Кам'янця) потрапило під владу литовського князівства.

Племінники князя Ольгерда — Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріятовичі, почали будувати в подільських містах фортеці вже як державні резиденції, а ще засновувати нові міста-фортеці. В історіографії XIX—XX ст. вважалося, що серед них могла бути й Вінниця, однак, нові археологічні та документальні відомості це спростовують.

У документах 1363 року Вінниця не згадується: дата за принципом «не пізніше» — так само ймовірна гіпотеза щодо битви напередодні (1362 р.), як і заснування отаманської Вінниці на згарищі руського града — не пізніше 1355 р. (відносно походу 1354 р.). Умовне започаткування літопису Вінниці з 1363 року пов'язане з намаганням Великого Литовського князівства утвердити своє володарювання на Поділлі, укріпити обороноздатність регіону. Міста існували напередодні: давньоруська «археологічна» Вінниця у межах староміської території — за 150 років напередодні литовської експансії, безперервна Вінниця під управлінням отамана — близько десятиліття перед загарбанням Поділля Литвою. У сенсі обрання критерієм для організації міста наявності його адміністративної й самоврядної функцій дата «не пізніше 1355 р.» є вірогідною.

Цікавими постають непрямі свідчення першоджерел про долитовську князівську протекцію над вінницькою територіальною громадою, що являла «насамперед земельну громаду» (В.Отамановський). Серед писемних документів XIV ст. для Вінниці найцікавішими є: Список міст руських, складений близько середини, відредагований наприкінці століття, який зафіксував територіальні здобутки Русі, у тому числі XI—XIII ст.; грамота Гринькові Сокілецькому від Федора Коріятовича 1391 р., у якій згадується «княгиня Вінницька» (що саме по собі наводить на думку про долитовську феодальну належність Вінниці; грамота виявлена у Національному архіві Республіки Білорусь у 2001 р.); повідомлення «Повісті про Поділля» з русько-литовських літописів про посадження князем Вітовтом старост у Брацлаві, Сокільці та Вінниці (події 1393 року).

Вінницькі мури

1545 року у Вінниці налічувалось 273 будинки, через сім років — 429. Перший замок було споруджено на високому місці лівого берега. За першим описом Вінниці в люстрації Київської землі 1471 р., а також за описами (польськими «люстраціями») вінницького замку XVI ст., що відповідають археологічним даним, відомо, що укріплених лівобережних осередків було два: на пагорбі у межиріччі Богу-Вєніци (Південного Бугу — Віннички) та на скелі у межиріччі Богу й потічка (Замкова гора). Староміська скеля була місцем давньоруського града і «замку Вєніца над рікою Богом» від часів К.Острозького (протягом 1512—1580 рр.) У 1565 році місто стає повітовим центром Брацлавського воєводства. У 1558 році з метою підсилення захисту від ворогів була запланована нова фортеця на острові Кемпа, зі спорудженням якої 1604 року дістало захист «Нове місто», що виникло на рубежі XVI—XVII століть на правому березі Південного Бугу (ймовірно, напередодні перенесення воєводських установ до Вінниці 1598 р.); продовжувало розвиватись «Старе місто» на лівому березі.

За Люблінською унією 1569 року Вінниця входила до складу Польщі і з 1598 року була центром Брацлавського воєводства. Про її відчутну роль у господарському житті краю засвідчують надані у 1580, 1593 і у 1634 роках привілеї безмитної торгівлі на всій території польсько-литовської держави і утвердження Магдебурзького права у 1640 році.

Католики у 1617 та 1624 роках завершили будівництво двох монастирів, у 1642 відкрили єзуїтський колегіум. Серед православних віруючих наростала популярність вінницького братства Кузьми й Дем'яна, яке з останньої чверті XVI століття утримувало українську братську школу. У 1616 році засновано православний чоловічий монастир на честь Вознесіння Господнього, а у 1632 православний жіночий Благовіщенський монастир. Завдяки зусиллям відомого діяча культури Петра Могили та брацлавського підсудка Михайла Кропивницького у 1632 році відкрито православний колегіум.

7 липня 1648 року до Вінниці вступають частини військ Богдана Хмельницького на чолі з полковником Максимом Кривоносом і вона стає сотенним містом Кальницького полку. Героїчну сторінку в історію боротьби українського народу за незалежність вписали вінничани у березні 1651 року, коли у ході оборони міста 3-тисячним козацьким полком під проводом полковника Івана Богуна було вщент розгромлено 20-тисячне польське військо. У 1643 і 1653 рр. Вінницю відвідав Богдан Хмельницький, котрий після цієї перемоги сказав: «Тебе славний полковнику, не забуде народ ніколи». Протягом 1653–1667 рр. Вінниця була полковим містом гетьманської держави.

Після Андрусівського перемир'я 1667 року Брацлавщина, як і вся Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони. Однак шляхетська Польща настільки ослабла, що не змогла встояти перед натиском Високої Порти і, за Бучацьким миром 1672 року, віддала османам значну частину Подільського, Брацлавського і Київського воєводств. 27 років, до 1699-го, ці землі перебували під владою створеного османами Сарматського князівства. Трактат «Про вічний мир» 1686-го повернув Вінницю Польщі. Протягом 1750-х років місто було охоплене гайдамацьким рухом.

У 1711 р. Вінницю без бою було зайнято армією гетьмана Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської влади.

Вінниця пережила дві великі пожежі: 1778 та 1885 років.

Готель Савой і трамвай

Після другого розділу Польщі (1793 рік) Поділля і Брацлавщина відійшли до Російської імперії й утворили Подільську губернію. До західної частини губернії увійшло Подільське воєводство, у східну — Брацлавське. Вінниця стала губернським містом, але пізніше переведена в штат повітового міста (адміністративним центром губернії став Кам'янець-Подільський). У 1798 році в місті упроваджено «Городове положення».

Вінниця зародилася на лівому березі річки Богу (тепер Південний Буг). Кількасот років тому місто перейшло й на правий берег, де розташовувалося так зване «Нове місто» (тепер — Середмістя).

Вінниця. Малюнок Наполеона Орди, 1872

Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський у Вінниці, 1920

Вулиця Оводова на поч. XX ст.

Спорудження в 1871 Києво-Балтської залізниці та відкриття залізничного сполучення Козятин-Здолбунів сприяло потужному економічному зростанню Вінниці. Вінниця стала центром регіону, де стрімко розвивалася цукрова галузь, значною мірою завдяки німецьким інвестиціям. За останні 40 років XIX століття Вінниця економічно зросла майже в три з половиною рази. Центр міста, зокрема навчальні заклади, театр, готель, водонапірну вежу будує талановитий архітектор Григорій Артинов.

З початком Першої світової війни 1914 року місто стає адміністративним центром Подільської губернії, з огляду на прифронтове розташування Кам'янця.

Бурхливі події відбувались у Вінниці протягом 1917–1920. Владу утримували революційні комітети, ставленики австро-угорських військ, денікінської армії. На владу у Вінниці претендували три структури:

• Рада громадських організацій (голова — З. Грохольський);
• Подільська губернська українська Рада (голова — Д. Маркович);
• Рада робітничих і солдатських депутатів Поділля (голова — Є. Едельштейн).

Пізніше Вінниця на досить складному етапі Української революції (листопад 1918 — травень 1920 рр.) тричі ставала місцем перебування урядових структур Української Народної Республіки і саме тут, у готелі «Савой», ухвалювалися принципові, доленосні для національної державності рішення.

Вінниця була столицею України. З 2 лютого 1919 року Директорія УНР переїхала до Вінниці, через складну політичну обстановку. Директорія тоді була найвищим органом державної влади, тому на цілий місяць Вінниця стала столицею України.

1923 року місто стає центром округу, а від 1931 року й досі — адміністративним центром утвореної Вінницької області.

Залишки ставки Гітлера «Вервольф», яка розміщувалася за 8 км на північ від міста

У 1939 році єврейське населення Вінниці налічувало 33 150 осіб. Після окупації був створений юденрат. Єврейське населення було зігнане в гетто. 28 липня 1941 року у місті почалися розстріли, які поновилися в серпні. 22 вересня 1941 року більшість ув'язнених вінницького гетто були знищені (приблизно 28 000 євреїв). Залишили лише тих, хто міг ефективно працювати на німецьких підприємствах. 16 квітня 1942 року розстріляли більшість робочих, а остаточно єврейське населення Вінниці зникло після 25 серпня[13].

Непоправних втрат зазнало місто в роки репресій комуністичного режиму. У передвоєнний період 1937—1941 року органами НКВД у Вінниці здійснювалися масові розстріли мирного населення. За результатами сучасних досліджень, вважається, що загальна кількість репресованих за цей період у Вінниці і області сягає близько 20 000 осіб.

Спустошення місту завдали й німецькі окупанти, які встановили у Вінниці особливий режим у зв'язку з розміщенням неподалік ставки «Вервольф».

Ставка Адольфа Гітлера «Wehrwolf» поблизу Вінниці викликає суперечки серед істориків та ентузіастів. Легенда про величезний підземний бункер, побудований для фюрера, досі ні підтверджена, ні спростована. Дослідження, які проводили у радянські часи, вивезені до Москви та засекречені, а на сучасні — бракує коштів.

Військово-польову ставку для Гітлера, який хотів бути ближчим до військ, почали споруджувати у 1941 році. Будівництво тривало протягом зими. До робіт залучали як військовополонених та місцевих жителів, так і спеціалізовані військові будівельні батальйони та профільні німецькі компанії.

До квітня 1942 року таємний об'єкт майже цілком завершили. Він отримав назву «Wehrwolf», що перекладається як «озброєний вовк». Сумарно фюрер провів там чотири місяці[14].

Під час війни 1941—1945 рр. офіційно кількість жителів із 100 тисяч скоротилась до 27 тис., із 50 промислових підприємств уціліло лише 10, дотла були зруйновані 1880 житлових будинків.

7 квітня 1945 року у місті утворено райони: Ленінський, Свердловський та Кіровський[15][16].

У серпні 1948 року райони ліквідовано.[17]

Героїчними зусиллями вінничан та відряджених із інших регіонів країни наприкінці 1948 року майже цілком було відбудовано промисловість міста, а в подальші роки в обласному центрі потужно розвивались електронна, радіотехнічна та металообробна та інші галузі.

20 березня 1972 року[18] у місті утворено три райони: Ленінський (правий берег Бугу), Староміський (південний схід міста), Замостянський (північний схід міста), які наприкінці лютого 2012 року ліквідовано[19].

З проголошенням Незалежності України, Вінниця стала третім містом в Україні, у якому на головній площі з офіційної згоди місцевої влади замайорів синьо-жовтий прапор.

Нині Вінниця постійно зростає, набуває європейських рис, розвивається, як промисловий та адміністративний центр області, органічно пов'язаний з іншими регіонами держави. За ініціативи та сприяння міської влади в останні 2 роки розширилась інфраструктура підтримки підприємництва. Розвиток підприємництва набуває більш вагомого соціального і економічного значення. У всьому валовому обсягу міста його частка досягла 11 %, а динаміка зростання свідчить про наявність достатнього внутрішнього потенціалу.

Меморіал Слави.

У першій половині 2000-х років у місті починається забудова мікрорайону «Поділля». У 2011 почалась забудова мікрорайону Академічного.

Журнал «Фокус» оголосив Вінницю найкращим містом для життя в Україні за підсумками рейтингу 2013 року[20]. У 2015 і 2017 роках Вінниця очолювала подібний рейтинг, складений соціологічною групою «Рейтинг»[21].

13 травня 2015 Верховна Рада України прийняла проєкт Постанови про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області № 2803 від 08.05.2015, який підтримали 245 народних депутатів[22].

На виборах 2006 року міським головою обрано, а в 2010 обрано повторно Володимира Гройсмана, який став одним із наймолодших мерів українських міст. А з початку весни 2014 року виконує обов'язки міського голови Моргунов Сергій Анатолійович.

Восени 2015 року Моргунов Сергій Анатолійович став міським головою міста.

Гарнізонний Будинок офіцерів. Праворуч пам'ятник на честь створення Військово-Повітряних Сил України

Військово-Повітряні Сили України створені 17 березня 1992 року згідно з директивою Начальника Генштабу Збройних Сил України. На базі штабу 24 Повітряної армії у Вінниці було сформовано Командування ВПС. На той час на території України перебували 4 повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаполків, 11 окремих ескадрилей, навчальні та спеціальні установи і заклади; всього близько 600 військових частин, 2800 літальних апаратів, понад 120 тис. військовослужбовців.

Європейська площа

Нині ВПС України складаються з 5 родів авіації. До її складу входять авіаційні корпуси, окрема дивізія військово-транспортної авіації та центри підготовки й навчання особового складу.

2004 року Військово-Повітряні Сили і Війська Протиповітряної оборони Збройних Сил України були об'єднані в Повітряні Сили Збройних Сил України. У Вінниці на території колишнього Головного командування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, де нині розташовується Командування Повітряних Сил, урочисто було відкрито Пам'ятний знак на честь створення нового виду Збройних Сил України — Повітряних Сил. Цей день прийнято вважати Днем створення Повітряних Сил.

Освітні заклади міста Вінниці:

• 50 дошкільних навчальних закладів[40] (49 — комунальної форми власності та 1 — державної (№ 39). Діє електронна реєстрація[41] дітей до дошкільних навчальних закладів);
• 37 комунальних та 4 приватних загальноосвітніх навчальних закладів;
  • Навчально-виховний комплекс: спеціалізована середня загальноосвітня школа І ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов — гуманітарна гімназія № 1 імені М. І. Пирогова м. Вінниці".
  • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа I—III ступенів — гімназія № 2 Вінницької міської ради
  • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа I—III ступенів — гімназія № 6 Вінницької міської ради
  • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів — ліцей № 7 Вінницької міської ради
  • Фізико-математична гімназія № 17
  • Заклад «Загальноосвітня школа І—III ступенів № 22 Вінницької міської ради»[42]
  • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа I—III ступенів — гімназія № 23 Вінницької міської ради
  • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа I—III ступенів — гуманітарно-естетичний колегіум № 29 Вінницької міської ради
  • навчально-виховний комплекс: середня загальноосвітня школа I—III ступенів гімназія № 30 ім. Тараса Шевченка[43];
  • загальноосвітня школа I—III ступенів із спеціалізованими класами з поглибленим вивченням математики і фізики № 34 Вінницької міської ради[44]
  • Вінницький технічний ліцей;
• міжшкільний навчально-виробничий центр;
• спеціальна загальноосвітня школа — навчально-реабілітаційний центр.

Позашкільні освітні заклади:

• палац дітей та юнацтва;
• приватний заклад «Перспектива».

• Вінницький національний медичний університет імені Миколи Пирогова
• Вінницький національний аграрний університет
• Вінницький національний технічний університет
• Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
• Європейський університет (філія)
• Вінницький соціально-економічний інститут
• Вінницький технічний коледж
• Вінницький торговельно-економічний інститут
• Вінницьке училище культури і мистецтв
• Київський національний університет культури і мистецтв (філія)
• Донецький національний університет
• Вінницька філія Університету сучасних знань
• Вінницьке вище професійне училище Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

• 
  Вінницький національний медичний університет імені Миколи Пирогова
• 
  Торговельно-економічний інститут
• 
  Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського
• 
  Вінницький національний технічний університет
• 
  Вінницький соціально-економічний інститут
• 
  Економіко-правовий факультет Донецького національного університету

Викладацький потенціал міста — понад шеститисячний арсенал педагогічних кадрів, які працюють у 97 закладах, навчаючи і виховуючи понад 50 тисяч дітей (дані на поч. 2014 року).

У 2011 році галузь охорони здоров'я Вінниці зазнала реформування. З січня 2012 року комунальні заклади «Міські поліклініки» реорганізовані шляхом перетворення в Центри первинної медико-санітарної допомоги. Функціонує 5 таких центрів. В Центрах надається первинна медична допомога лікарями загальної практики (сімейними лікарями), дільничними терапевтам та дільничними педіатрами дорослим та дітям. Функціонує 2 міські клінічні лікарні, 1 міська лікарня «Центр матері та дитини», 2 клінічних пологових будинки, міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, комунальне підприємство «Медичний стоматологічний центр» та «Міська клінічна стоматологічна поліклініка».

Комунальне підприємство «Міський лікувально — діагностичний центр»[45]. Розпочав активну роботу з 18 вересня 2012 року. Створення сучасного діагностичного центру у місті Вінниці було підтримано Міністерством закордонних справ Держави Ізраїль, Фондом Петра Порошенка та Вінницьким міським головою Володимиром Гройсманом.

Обласна лікарня імені М. І. Пирогова.

Ботанічний сад «Поділля» (загальнодержавного значення), Дендрарій лісово-дослідної станції, Музей-садиба М. І. Пирогова, Парк ім. О. І. Ющенка, П'ятничанський парк, Центральний міський парк Вінниці (загальнодержавного значення)

Алея вікових лип (частково), Алея горіха Зібольда, Дуб-велетень, Красень дуб, Сосна Веймутова (8 шт.)

Музей-садиба М. Коцюбинського

Бук європейський, Горіх маньчжурський, Горіх чорний, Кабачок, Одинокий дуб, Прибузька горішина, П'ятничанське урочище.

«Живі фігури» на святкуванні в місті Дня Європи-2009

Театр імені Миколи Садовського

Літній театр в Центральному міському парку

Вінницький міський театр було збудовано 1910 року. Починаючи від 1933 року в місті працює постійна трупа, яка не переривала вистави навіть під час Другої світової війни. Від 1986 року театр очолює Народний артист України В. Є. Селезньов. 28 жовтня 2004 року музично-драматичний театр ім. М. Садовського отримав статус державного академічного театру.

Вінницький академічний обласний театр ляльок «Золотий ключик» — один з найстаріших в Україні. Він був заснований в жовтні 1938 р. Майже 40 років театр очолював всесвітньо відомий лялькар, заслужений діяч мистецтв України Володимир Шестак. Вінницький театр ляльок — лауреат багатьох міжнародних та українських конкурсів. В 1999 році за ініціативою театру «Золотий ключик» започатковано Міжнародний фестиваль лялькових театрів «Подільська лялька».

Pianoбой

У місті працює державна обласна філармонія, при якій діє концертний зал «Плеяда». У Центральному парку існують концертний зал «Райдуга» та літній театр.

Вінниця відома як місце проведення низки музичних фестивалів — «Міжнародні Дні джазової музики в Вінниці» (від 1995 року; на початку осені 2009 року відбувся вже XIV-й подібний захід[47]), благодійний рокфест «МУЗентропія» (від сер. 2000-х). Прикметною особливістю фестів у місті (переважно місцевих або всеукраїнських) є їхнє музичне спрямування на джазі, року тощо. У 2000 році у Вінниці було засновано популярний український рок-гурт MLLM.

Особлива увага приділена в місті і заходам з популяризації класичної музики. Так, вже традиційним став осінній міжнародний фестиваль під назвою «Музика в монастирських мурах» — щороку українські органісти разом із закордонними колегами збираються в римо-католицькому храмі Матері Божої Ангельської й виконують шедеври органної музики. Ідейним натхненником, організатором і безпосереднім учасником заходу є художній керівник фестивалю, заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков[48].

Починаючи від травня 1993 року, щорік Вінницькою обласною філармонією за підтримки місцевих органів влади проводиться Міжнародний музичний фестиваль класичної музики імені П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, який має статус міжнародного — до участі в заході запрошуються провідні професійні колективи та виконавці України і зарубіжжя. Обов'язковою умовою участі у фестивалі є виконання творів Петра Чайковського та композиторів епохи романтизму XIX століття. У 2008 році проведення заходу збіглося в часі зі святкуванням у Вінниці Дня Європи[49]. Це свято теж є традиційним[50].

З 1992 року щовесни у Вінниці проходить Дитячо-юнацький естрадний конкурс «Музична парасолька». Метою конкурсу є виявити талановиту молодь в жанрах сучасної естради. Участь беруть діти та молодь віком від 6 до 18 років. Конкурс проводиться у трьох номінаціях: естрадний вокал, вокальні ансамблі та хореографічні колективи, а також у трьох вікових категоріях: 6-10 років, 11-14 років, 15-18 років.[51] Автор ідеї проведення конкурсу артист театру і кіно, заслужений артист України Олександр Нємченко, співзасновник Вінницька обласна філармонія, З 2001 року конкурс здобув статус міжнародного. Участь у конкурсі беруть більше 700 учасників, вокалісти та хореографічні колективи з Прибалтики, Грузії, Казахстану, Нідерландів, Білорусі, Молдови, Польщі, Росії та багатьох регіонів України. «Музична парасолька» стала справжньою візитівкою Вінниччини, є одним із найпрестижніших вокально-хореографічних конкурсів України.[52]

Кіно

Місто має давні традиції кінопоказів і функціонування кінотеатрів. Кінотеатр на Соборній (тепер імені М. Коцюбинського) став одним із перших у країні з широкоформатним екраном і стереофонічним обладнанням. У 1970-ті, за даними УРЕ, у Вінниці працювали 22 кінотеатри і кіноустановки[53]. З економічними негараздами в 1990-х рр. чимало з них припинили своє існування або змінили призначення. Так центральний міський кінотеатр «Росія» був перепрофільований, кінотеатр «Жовтень» демонтований під торговий центр. Але і нині Вінниця, у порівнянні з іншими облцентрами і великими містами країни, має значне число кінотеатрів.

У місті діють 5 кінотеатрів:

• кінотеатр «Родина» (у самому середмісті);
• кінотеатр ім. М. Коцюбинського (нині недіючий);
• автокінотеатр «Сьоме небо»(припинив існування);
• BROADWAY (припинив існування);
• SmartCinema.
• Кінотеатр «Мир»

Кіносеанси відбуваються також у кіноконцертному залі «Райдуга» в Центральному міському парку.

• Єврейське щастя (1925)
• Товариші під знаком едельвейса (1942 р.) (уривок)
• Подвиг розвідника (1947)
• Стежки-дорожки (1963)
• Пригоди Толі Клюквіна (1964)
• Увазі громадян та організацій (1965)
• Зухвалість (Дерзость) (1971)
• Фатальна помилка
• Покута
• Безбатченко (Безотцовщина) (1976) (уривок)
• Розклад на завтра (1976)
• Людмила (1982) (уривок)
• Далекий голос зозулі (1985) (уривок)
• Архієрей (1990)
• Далекий постріл (1991)
• Тримай біля серця (2017)

У Вінниці функціонує близько десяти музеїв:

Європейська Ніч музеїв у Вінницькому обласному художньому музеї

• Вінницький обласний краєзнавчий музей — найбільше в області зібрання матеріалів з історії, етнографії та культури Вінниччини;
• Вінницький обласний художній музей;
• Військово-історичний музей Повітряних сил Збройних сил України;
• Національний музей-садиба М. І. Пирогова;
• Вінницький літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського;
• музей «Мій край Поділля»;
• Музей гончарного мистецтва О. Г. Луцишина;
• музей воїнів Вінниччини, загиблих в Афганістані (у сквері Козицького);
• історико-меморіальний музей політичних в'язнів (вул. Коперника, 1);
• Музей вінницького трамвая[54] (Хмельницьке шосе, 29, територія трамвайного депо)
• Авто-мото-вело-фото-теле-радіо музей[55]
• Музей Почесних громадян міста Вінниця (проспект Юності, 10/23)
• Музей Великої Вітчизняної війни (поруч зі ставкою «Вервольф»)
• Музей української марки ім. Якова Балабана
• Музей єврейського побуту

Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Тімірязєва

• Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва
• Вінницька дитяча художня школа
• Вінницьке обласне об'єднання творчої молоді «Погляд в майбутнє»
• Вінницький міський центр художньо-хореографічної освіти дітей та юнацтва «Барвінок»
• Вінницька дитяча школа мистецтв «Вишенька»
• Академічний міський камерний хор «Вінниця»
• Міський естрадно-духовий оркестр «Він Бенд»
• Комунальне підприємство «Центр концертних та фестивальних програм»
• Вінницька міська централізована бібліотечна система
• Вінницька міська музична школа № 1
• Вінницька міська музична школа № 2
• Вінницький державний академічний музично-драматичний театр імені Садовського
• Міський палац мистецтв «Зоря»
• Вінницький академічний обласний театр ляльок «Золотий ключик»
• Вінницька обласна філармонія

• Вінницька обласна організація Національної спілки фотохудожників України
• Вінницький Народний клуб фотомистецтва «Обрій»
• Вінницька обласна організація Національної спілки художників України
• Вінницька обласна організація Національної спілки письменників України
• Літературна творча спілка «Елітер»
• Вінницька обласна організація Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України»

Також у Вінниці біля Макдональдз є куточок (пам'ятник) гурту Beatles. На вулиці грають пісні гурту. Та стоїть 2d макет гурту. Та макет жовтого підводного човна. Він (гурт) стоїть на сцені, а позаду стоїть жовтий підводний човен.

• Богун Іван — козацький полководець;
• Паоло Фонтана (1696—1765) — волинський архітектор доби бароко (у Вінниці створив Костел оо. Домініканів — нині Спасо-Преображенський собор (Вінниця);
• Марцін Ґрохольський;

• Кішка Петро Маркович — легендарний матрос-розвідник, учасник Кримської війни, народився в с. Ометинці (Заметець) Немирівського району Вінницької області;
• Пирогов Микола Іванович (1810—1881) — засновник сучасної військово-польової медицини та анестезії; проживав і помер у Вінниці;
• Пржецлавський Костянтин Леонардович (1828—1876) — художник, якому позував Тарас Шевченко; нар. у Вінниці;
• Чайковський Петро Ілліч — композитор зі світовим визнанням;

• Альтман Натан Ісайович (1889—1970) — художник-кубіст;
• Артинов Григорій Григорович (1860—1919) — перший вінницький архітектор; проживав та помер у Вінниці;
• Вікул Сергій Павлович — член Української Центральної Ради;
• Голіцинський Клавдій Миколайович — підполковник Армії УНР;
• Дубравін Андрій Варламович (1874—1954) — український актор і театральний діяч, художник, режисер, педагог, театральний критик.
• Коновкін Валерій Георгійович — полковник Армії УНР[64];
• Коцюбинський Михайло Михайлович — відомий український письменник; нар. та проживав у Вінниці;
• Чорноморець Володимир Павлович — підполковник Армії Української Народної Республіки;
• Якерсон Семен Самійлович — сотник Армії Української Народної Республіки;
• Адам Ремігіуш Ґрохольський;
• Ксаверій Ґрохольський;
• Здислав Генрик Адам Ґрохольський (1881—1968) — засновник польської Торговельної змішаної гімназії ім. графа Здислава Ґрохольського у Вінниці 1917 р.;
• Марія Ґрохольська;

• Симон Васильович Петлюра — Головний отаман військ УНР, голова Директорії УНР;
• Винниченко Володимир Кирилович — голова Директорії УНР;
• Біндер Матвій Борисович (1888—1959) — архітектор;
• Бевз Іван Васильович (1903, м. Темрюк, Краснодарський край-1943, Вінниця) — Герой Радянського Союзу, керівник Вінницької міської підпільної організації в період Німецько-радянської війни;
• Бронштейн Матвій Петрович (1906, Вінниця, Російська імперія — 18 лютого 1938) — радянський фізик-теоретик, автор перших робіт з квантової теорії гравітації, відомий своїми роботами в області релятивістської квантової теорії, астрофізики, космології, квантової електродинаміки, теорії тяжіння;
• Белканія Север'ян Павлович (1914, Грузія-1998, Вінниця) — Заслужений лікар України, Заслужений залізничник України, колишній доцент медичного університету, учасник партизанського руху на Вінниччині. Проживав та працював У Вінниці;
• Будкер Герш Іцкович(1 травня 1918, Мурафа, Вінниччина — 4 липня 1977, Новосибірськ (РФ) — радянський фізик, академік АН СРСР, засновник і перший директор Інституту ядерної фізики Сибірського відділення АН СРСР, номінант Нобелівської премії, автор численних відкриттів і винаходів в області фізики плазми і фізики прискорювачів. Навчався у Вінницькій середній школі;
• Береговий Георгій Тимофійович — фронтовий льотчик і космонавт, двічі Герой Радянського Союзу, почесний громадянин Вінниці;
• Гагарін Юрій Олексійович (1934—1968) — Герой Радянського Союзу, перший у світі льотчик-космонавт, почесний громадянин Вінниці;
• Жовтіс Олександр Лазарович — шевченкознавець, член міжнародного ПЕН-клубу;
• Костецький Ігор — письменник, перекладач, член міжнародного ПЕН-клубу, у 1919—1924 роках, жив у Вінниці;
• Мархель Роман Романович — архітектор Вінниці та Вінницької області. Автор одного з символів міста — вінницької арки;
• Павличенко Тиміш Карпович (1892—1958) — український поет, учений, визначний громадський і культурний діяч. Член Центральної Ради (1917—1918). Навчався у Вінниці. Дійсний член УВАН і НТШ.
• Ратушна Лариса Степанівна (Ляля Ратушна) — у роки війни учасниця Вінницького підпілля, Герой Радянського Союзу;
• Рябчинська Юлія Петрівна — українська веслярка, байдарочниця, олімпійська чемпіонка;
• Стельмах Михайло Панасович — український радянський письменник.

• Барбак Оксана Петрівна — українська поетеса;
• Борозєнцев Леонід Леонідович — український російськомовний поет;
• Броварна Юлія Валентинівна — українська поетеса;
• Бортняк Анатолій Агафонович — український поет. Член Спілки письменників України з 1965 року;
• Гройсман Володимир Борисович — український політик. Міський голова Вінниці 2006—2014 рр. Віцепрем'єр-міністр України в 2014 році. 12-й Голова Верховної ради України. Прем'єр-міністр України з 14 квітня 2016 року;
• Васкевич Анатолій Мар'янович — український художник;
• Жембровський Денис Вікторович — майор МВС України, загинув 10 лютого 2015 в Краматорську. В листопаді 2015-го у Вінниці відкрито пам'ятну дошку[65];
• Зайцева Ольга Віталіївна — українська поетеса;
• Каневський Владислав Володимирович — український дипломат. Генеральний консул України в Любліні. Тимчасовий Повірений у справах України в Республіці Польща;
• Кашпіровський Анатолій Михайлович — психотерапевт, який став відомим у 1989 році, завдяки т. зв. «телесеансам психотерапії»; навчався та працював у Вінниці;
• Качалка Наталія (* 1975) — українська велосипедистка, учасниця Олімпійських ігор-2004, майстер спорту України міжнародного класу.
• Кіссо Анна Іванівна (* 1976) — українська поетеса.
• Кобленко Вікторія — нідерландська актриса, телеведуча та колумніст;
• Ковальчук Олександр Михайлович — художник декоративно-прикладного мистецтва. Член Національної спілки художників України;
• Костюк Євген Віталійович (1986—2016) — боєць Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».
• Коцюбинська Михайлина Хомівна — український філолог та літературознавець; нар. у Вінниці;
• Лебедєва Лілія Георгіївна — український живописець. Член Національної спілки художників України з 1973 р.;
• Лисенко Анатолій Григорович — радянський і російський телеведучий;
• Митрополит Макарій (Свистун);
• Валерій Марценюк — український письменник, член Національної спілки журналістів України;
• Нижник Ілля Ігорьович — український шахіст, гросмейстер (2011);
• Орленко Андрій Вікторович — продюсер, тележурналіст, літератор;
• Плясовиця Юрій Олексійович — український архітектор і письменник;
• Порошенко Петро Олексійович — Президент України; обирався депутатом від одного з округів Вінниці, має бізнес у Вінниці;
• Прусс Валерій Валентинович — український артист, Народний артист України;
• Ройтер Михайло Григорович (1916, Вінниця — 1993, Москва) — радянський російський художник, графік, ілюстратор книги;
• Рябий Микола Олександрович — український письменник, відомий прозаїк, публіцист, перекладач;
• Селезньов Віталій Євдокимович — український артист, Народний артист України, головний режисер Вінницького академічного музично-драматичного театру; прозаїк, поет, драматург;
• Сенкевич Олександр Анатолійович — український веслувальник (весляр) байдарочник, байдарочник;
• Сидоренко Олександра (* 1986) — українська та польська боксерка. Семиразова чемпіонка України серед аматорів.
• Таратута Юлія Леонідівна - відома російська журналістка, головний редактор онлайн-видання Wonderzine. Народилася і вчилася у Вінниці. Мешкає у Москві;
• Таращук Петро Всеволодович — відомий український перекладач (переклав понад 40 книг популярних європейських письменників);
• Татчин Сергій Олександрович — художник та поет;
• Шаповал Максим Михайлович (1978—2017) — генерал-майор Збройних сил України, начальник спеціального резерву Головного управління розвідки Міністерства оборони України, учасник російсько-української війни, Герой України (посмертно).
• Шаповал Олександр Юрійович — велогонщик;
• Шварцзойд Сергій Юрійович — український сценарист;
• Штофель Дмитро Хуанович — український поет;
• Шуров Ігор Віуленович  (30.09.1958)  — український сценарист, художник, поет, казкар;
• Шуров Дмитро Ігорьович  — український музикант, піаніст;
• Янголь Олексій Григорович — заслужений художник України;
• Левада Юрій Олександрович — відомий радянський та російський соціолог та політолог, доктор філософських наук; нар. у Вінниці;
• Векслер Сергій Мейлехович (22.05.1961) — кіноактор («Мама, не горюй», «Антикиллер 1-2 части», «Есенин», «Дальнобойщики», «Кремень» та ін.). Народився у Вінниці. Мешкає у Москві;
• Немченко Олександр Дмитрович (12.11.1953) — український кіноактор, актор театру, відомий завдяки фільмам «В бой идут одни старики», «Комбаты».
• Яковенко Ольга (* 1987) — українська легкоатлетка, спеціалізується в спортивній ходьбі, майстер спорту України міжнародного класу.