Вінниця

Ві́нниця (МФА: [ˈʋin̪ːɪt͡sʲa] ( прослухати) місто на берегах Південного Бугу, адміністративний центр Вінницької області, Вінницького району, значний історичний осередок східного Поділля, центр Вінницької агломерації.

Вінниця
Герб Вінниці Прапор Вінниці
Основні дані
Країна  Україна
Регіон Вінницька область
Район Вінницький район
Код КАТОТТГ UA05020030010063857
Засноване 1355 або 1363
Магдебурзьке право 1640
Статус міста з 1640 року
Населення 369 740 (01.01.2022)[1]
 - повне 369 740 (01.01.2022)[2]
Агломерація Вінницька агломерація 664 000 ос.
Площа 113,2 км²
Поштові індекси 21001-21499
Телефонний код +380-432
Координати 49°14′14″ пн. ш. 28°28′02″ сх. д.
Водойма Південний Буг
Назва мешканців вінничани, вінничанин, вінничанка
Міста-побратими Пітерборо (Велика Британія), Бірмінгем (США), Кельці (Польща), Бурса (Туреччина), Рибниця (Молдова), Бат-Ям (Ізраїль), Паневежис (Литва)
День міста Друга субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Вінниця
До Києва
 - фізична 199 км
 - залізницею 221 км
 - автошляхами 268 км
Міська влада
Адреса 21100, м. Вінниця, вул. Соборна, 59
Вебсторінка Вінницька міська територіальна громада
Міський голова Моргунов Сергій Анатолійович

 Вінниця у Вікісховищі

Карта
Вінниця
Вінниця

Географія

Вінниця лежить за 200 км від столиці України. Відстань залізницею до Києва становить 221 км, автошляхами — понад 265 км. До столиці можна дістатися швидким поїздом за 2 години, простим — за 2,5-3 години, автомобілем — за 3,5—4 години (автошлях E50, із котрим збігаються E583 та Р17).[3]

Місто стоїть на річці Південний Буг, у смузі лісостепу, у межах Волинсько-Подільського кристалічного масиву, прикритого четвертинними відкладеннями пісків, глин, вапняків і мергелів. Перемішуючись із залишками рослинного світу, вони утворили родючі чорноземні ґрунти. Основа цього масиву складається з найдавніших порід — цінних будівельних матеріалів: гранітів, гнейсів, сієнітів, що в деяких місцях виходять на поверхню.

Клімат

Місто розташоване в помірному кліматичному поясі. Для міста властиве тривале неспекотне, досить вологе літо та порівняно коротка м'яка зима. Середня температура січня −5,8 °С, липня +18,3 °С. Річна кількість опадів 638 мм.

3 несприятливих кліматичних явищ на території міста спостерігаються хуртовини (від 6 до 20 днів на рік), тумани в холодний період року (37—60 днів), грози з градом (3—5 днів). Тривалість світлового дня коливається від 8 до 16,5 годин.

Клімат Вінниці
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 11,6 17,3 22,3 29,4 32,2 35,0 37,8 36,5 31,5 28,6 19,9 15,4 37,8
Середній максимум, °C −1,4 −0,3 5,2 13,4 20,1 22,7 24,8 24,3 18,7 12,4 4,7 −0,4 12,0
Середня температура, °C −4,1 −3,3 1,2 8,3 14,5 17,4 19,2 18,6 13,4 7,8 1,7 −2,8 7,7
Середній мінімум, °C −6,7 −6,1 −2,2 3,7 9,1 12,3 14,1 13,4 8,9 4,0 −0,8 −5,2 3,7
Абсолютний мінімум, °C −35,5 −33,6 −24,2 −12,7 −2,8 2,5 5,2 1,5 −4,5 −11,4 −24,6 −27,2 −35,5
Норма опадів, мм 29 28 30 45 50 94 83 66 64 30 37 35 591
Годин сонячного сяйва 58,9 70,6 114,7 171,0 248,0 255,0 266,6 260,4 195,0 133,3 57,0 40,3 1870,8
Днів з дощем 7 6 9 13 14 15 15 11 12 11 12 9 134
Днів зі снігом 13 12 8 1 0 0 0 0 0 1 5 10 50
Вологість повітря, % 85 83 78 68 66 72 72 71 76 80 86 88 77.1
Джерело: Pogoda.ru.net[4] / Гонконзька обсерваторія[5]

Вулиці міста

Вулиці Вінниці — не тільки дороги, що сполучають місто, це передусім історія міста, історія держав, суспільних систем, режимів, що довелося йому пережити і що знайшло своє відображення в назвах вулиць.

Докладніше про списки вулиць та площ можна знайти вулиці Вінниці. Головна вулиця Вінниці вулиця Соборна.

5 січня 2016 року були опубліковані нові назви 135 перейменованих вулиць, провулків, тупиків, проїздів у місті, що були затверджені рішенням міської ради, керуючись Законом України від 9 квітня 2015 року № 317 «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки»[6].

Поширені назви районів та мікрорайонів Вінниці

Частини міста

Історично склалися такі частини міста як Вишенька, Замостя, Каліча, Тяжилів, ВПЗ (місцевість), Академмістечко, Слов'янка, Сабарів, Пирогове, Малі Хутори, Старе місто, Хутір Шевченка, Єрусалимка, П'ятничани, Корея, Поділля, Свердловський масив, Військове містечко, Садки, Крива, Царське село, Академічний, Масложир, станом на осінь 2018 триває приєднання до міста селища Десна.[7][8]

Парки і сквери

Вінницький ботанічний сад

Вінниця — дуже зелене місто з численними скверами та парками. Так, у самому середмісті, у районі водонапірної башти і Меморіального комплексу Слави лежить Європейська площа (до 2014 — сквер Козицького). Більшість вишів міста теж стоять у зелених зонах (напр. парк Вінницького медичного університету ім. М. І. Пирогова).

Головний Центральний міський парк Вінниці (колишній Центральний Парк культури і відпочинку ім. Горького) — пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, площа якого становить 40 га. На території парку стоять численні пам'ятники (Максиму Горькому біля центрального входу, воїнам-афганцям, січовим стрільцям, загиблим міліціонерам), а ще «Алея славетних земляків», працюють об'єкти дозвілля та відпочинку: Центральний міський стадіон, крита ковзанка, планетарій, літні театральний і танцювальний майданчики, численні атракціони й ігрові автомати, заклади харчування тощо.

У вінницькому масиві теперішньої забудови «Вишенька» на 90 гектарах розмістився великий Парк Дружби Народів. Неподалік — Вишеньські озера, а ще Ботанічний сад на території Національного музею-садиби М. І. Пирогова.

Посеред Південного Буга, знаходиться Острів Кемпа (Фестивальний), біля якого реконструйовано набережну Рошен та працює фонтан на воді зі світло-музичним шоу.

Історія

На землях теперішньої Вінниці люди оселялися з давніх часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи неоліту, поховання бронзової доби, ранньослов'янські поселення черняхівської культури; згодом тут жили племена Київської Русі, Галицько-Волинського князівства. Виявлено зокрема поселення трипільської культури. З трипільського поселення на території міста походить крем'яна шліфована сокирка, що нині зберігається в Національному музеї історії України в м. Києві[9].

Назва

Першою писемною назвою міста є Вѣничя (за «Списком міст руських») або Вѣница (за літописами русько-литовськими). За найімовірнішу основу назви вбачають давньоруське вѣно — «плата за наречену», «посаг за нею»[10]. Появу такої назви пояснюють тим, що литовський князь Ольгерд визволив Вінницю й землі навкруги в XIV ст. від татар і подарував їх племінникам. Однак «віно» — тільки юридичний термін із шлюбного права, уживаний тільки щодо жінок; крім того, племінники залишалися васалами великого князя й увійшли в землю Подільську з його «презволѣнія», а не через дарування.

Іншим варіантом походження назви називають річку Вінничку, малу притоку Бога (Південного Буга). Десь при місці впадіння притоки розпочалося стале освоєння території Вінниці (за археологією, з першої чверті XIII ст.). Критики цієї версії кажуть, що річка така мілка, що ймовірніше сама позичила назву в міста.

В уривку «Західноруського, або Білоруського літопису» «О Подолской земли» вказано варіант назви «Бениця».[11]

Назва міста мала багато всяких відмін транслітерації. Але 27 січня 2010 року постановою кабінету міністрів № 55 був визначений єдиний варіант написання латинкою Vinnytsia.

Старовинна Вінниця

Заселені ці території були в давні часи. Із середини X століття тут поселились племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі. Згодом край відійшов до Галицько-Волинського князівства.

Понад сто років тут панувала Золота Орда. У другій половині XIII століття був створений Подільський улус, що ділився на тьми (округи). Згідно з літописними джерелами, управляли Подільським улусом чотири татарських брати — «отчичі та дідичі Подільської землі» Кутлубуг (Котлубей), Хачибей (Хаджибей) , Абіба та їх старший брат Дмитро.[12]

На тлі внутрішніх ординських усобиць Брацлавщина (Брасійя арабських авторів ад-Дімашки та ал-Ідрісі, Прославія або Браславія флорентійської хроніки М.Віллані) вперше відділилась від Орди внаслідок угорсько-брацлавського та угорсько-брацлавсько-польського походів — відповідно, 1352 та 1354 рр.

На цей час (не пізніше, як 1355 р.) у містах, що були «градами руськими» регіональної групи «на Полі», остаточно утвердився отаманський адміністративний устрій «по звичаю». Саме із цими отаманами довелося домовлятися державцям русько-литовського роду після перемоги у 1362 році війська литовського князя Ольгерда над татарами, їх спільником Дмитром, коли Поділля (Подолля, як стали називати край із містами навколо шляху «Великий Дол» від Черкас до Кам'янця) потрапило під владу литовського князівства.

Племінники князя Ольгерда — Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріятовичі, почали будувати в подільських містах фортеці вже як державні резиденції, а ще засновувати нові міста-фортеці. В історіографії XIX—XX ст. вважалося, що серед них могла бути й Вінниця, однак, нові археологічні та документальні відомості це спростовують.

У документах 1363 року Вінниця не згадується: дата за принципом «не пізніше» — так само ймовірна гіпотеза щодо битви напередодні (1362 р.), як і заснування отаманської Вінниці на згарищі руського града — не пізніше 1355 р. (відносно походу 1354 р.). Умовне започаткування літопису Вінниці з 1363 року пов'язане з намаганням Великого Литовського князівства утвердити своє володарювання на Поділлі, укріпити обороноздатність регіону. Міста існували напередодні: давньоруська «археологічна» Вінниця у межах староміської території — за 150 років напередодні литовської експансії, безперервна Вінниця під управлінням отамана — близько десятиліття перед загарбанням Поділля Литвою. У сенсі обрання критерієм для організації міста наявності його адміністративної й самоврядної функцій дата «не пізніше 1355 р.» є вірогідною.

Цікавими постають непрямі свідчення першоджерел про долитовську князівську протекцію над вінницькою територіальною громадою, що являла «насамперед земельну громаду» (В.Отамановський). Серед писемних документів XIV ст. для Вінниці найцікавішими є: Список міст руських, складений близько середини, відредагований наприкінці століття, який зафіксував територіальні здобутки Русі, у тому числі XI—XIII ст.; грамота Гринькові Сокілецькому від Федора Коріятовича 1391 р., у якій згадується «княгиня Вінницька» (що саме по собі наводить на думку про долитовську феодальну належність Вінниці; грамота виявлена у Національному архіві Республіки Білорусь у 2001 р.); повідомлення «Повісті про Поділля» з русько-литовських літописів про посадження князем Вітовтом старост у Брацлаві, Сокільці та Вінниці (події 1393 року).

1545 року у Вінниці налічувалось 273 будинки, через сім років — 429. Перший замок було споруджено на високому місці лівого берега. За першим описом Вінниці в люстрації Київської землі 1471 р., а також за описами (польськими «люстраціями») вінницького замку XVI ст., що відповідають археологічним даним, відомо, що укріплених лівобережних осередків було два: на пагорбі у межиріччі Богу-Вєніци (Південного Бугу — Віннички) та на скелі у межиріччі Богу й потічка (Замкова гора). Староміська скеля була місцем давньоруського града і «замку Вєніца над рікою Богом» від часів К.Острозького (протягом 1512—1580 рр.) У 1565 році місто стає повітовим центром Брацлавського воєводства. У 1558 році з метою підсилення захисту від ворогів була запланована нова фортеця на острові Кемпа, зі спорудженням якої 1604 року дістало захист «Нове місто», що виникло на рубежі XVI—XVII століть на правому березі Південного Бугу (ймовірно, напередодні перенесення воєводських установ до Вінниці 1598 р.); продовжувало розвиватись «Старе місто» на лівому березі.

За Люблінською унією 1569 року Вінниця входила до складу Польщі і з 1598 року була центром Брацлавського воєводства. Про її відчутну роль у господарському житті краю засвідчують надані у 1580, 1593 і у 1634 роках привілеї безмитної торгівлі на всій території польсько-литовської держави і утвердження Магдебурзького права у 1640 році.

Католики у 1617 та 1624 роках завершили будівництво двох монастирів, у 1642 відкрили єзуїтський колегіум. Серед православних віруючих наростала популярність вінницького братства Кузьми й Дем'яна, яке з останньої чверті XVI століття утримувало українську братську школу. У 1616 році засновано православний чоловічий монастир на честь Вознесіння Господнього, а у 1632 православний жіночий Благовіщенський монастир. Завдяки зусиллям відомого діяча культури Петра Могили та брацлавського підсудка Михайла Кропивницького у 1632 році відкрито православний колегіум.

7 липня 1648 року до Вінниці вступають частини військ Богдана Хмельницького на чолі з полковником Максимом Кривоносом і вона стає сотенним містом Кальницького полку. Героїчну сторінку в історію боротьби українського народу за незалежність вписали вінничани у березні 1651 року, коли у ході оборони міста 3-тисячним козацьким полком під проводом полковника Івана Богуна було вщент розгромлено 20-тисячне польське військо. У 1643 і 1653 рр. Вінницю відвідав Богдан Хмельницький, котрий після цієї перемоги сказав: «Тебе славний полковнику, не забуде народ ніколи». Протягом 16531667 рр. Вінниця була полковим містом гетьманської держави.

Після Андрусівського перемир'я 1667 року Брацлавщина, як і вся Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони. Однак шляхетська Польща настільки ослабла, що не змогла встояти перед натиском Високої Порти і, за Бучацьким миром 1672 року, віддала османам значну частину Подільського, Брацлавського і Київського воєводств. 27 років, до 1699-го, ці землі перебували під владою створеного османами Сарматського князівства. Трактат «Про вічний мир» 1686-го повернув Вінницю Польщі. Протягом 1750-х років місто було охоплене гайдамацьким рухом.

У 1711 р. Вінницю без бою було зайнято армією гетьмана Пилипа Орлика, під час його походу на Правобережжя проти російської влади.

Вінниця пережила дві великі пожежі: 1778 та 1885 років.

Готель Савой і трамвай

Після другого розділу Польщі (1793 рік) Поділля і Брацлавщина відійшли до Російської імперії й утворили Подільську губернію. До західної частини губернії увійшло Подільське воєводство, у східну — Брацлавське. Вінниця стала губернським містом, але пізніше переведена в штат повітового міста (адміністративним центром губернії став Кам'янець-Подільський). У 1798 році в місті упроваджено «Городове положення».

Вінниця зародилася на лівому березі річки Богу (тепер Південний Буг). Кількасот років тому місто перейшло й на правий берег, де розташовувалося так зване «Нове місто» (тепер Середмістя).

Вінниця на рубежі XIX—XX століть

Вінниця. Малюнок Наполеона Орди, 1872

Спорудження в 1871 Києво-Балтської залізниці та відкриття залізничного сполучення Козятин-Здолбунів сприяло потужному економічному зростанню Вінниці. Вінниця стала центром регіону, де стрімко розвивалася цукрова галузь, значною мірою завдяки німецьким інвестиціям. За останні 40 років XIX століття Вінниця економічно зросла майже в три з половиною рази. Центр міста, зокрема навчальні заклади, театр, готель, водонапірну вежу будує талановитий архітектор Григорій Артинов.

З початком Першої світової війни 1914 року місто стає адміністративним центром Подільської губернії, з огляду на прифронтове розташування Кам'янця.

Бурхливі події відбувались у Вінниці протягом 19171920. Владу утримували революційні комітети, ставленики австро-угорських військ, денікінської армії. На владу у Вінниці претендували три структури:

  • Рада громадських організацій (голова — З. Грохольський);
  • Подільська губернська українська Рада (голова — Д. Маркович);
  • Рада робітничих і солдатських депутатів Поділля (голова — Є. Едельштейн).

Пізніше Вінниця на досить складному етапі Української революції (листопад 1918 — травень 1920 рр.) тричі ставала місцем перебування урядових структур Української Народної Республіки і саме тут, у готелі «Савой», ухвалювалися принципові, доленосні для національної державності рішення.

Вінниця була столицею України. З 2 лютого 1919 року Директорія УНР переїхала до Вінниці, через складну політичну обстановку. Директорія тоді була найвищим органом державної влади, тому на цілий місяць Вінниця стала столицею України.

Радянські часи

1923 року місто стає центром округу, а від 1931 року й досі — адміністративним центром утвореної Вінницької області.

Залишки ставки Гітлера «Вервольф», яка розміщувалася за 8 км на північ від міста

У 1939 році єврейське населення Вінниці налічувало 33 150 осіб. Після окупації був створений юденрат. Єврейське населення було зігнане в гетто. 28 липня 1941 року у місті почалися розстріли, які поновилися в серпні. 22 вересня 1941 року більшість ув'язнених вінницького гетто були знищені (приблизно 28 000 євреїв). Залишили лише тих, хто міг ефективно працювати на німецьких підприємствах. 16 квітня 1942 року розстріляли більшість робочих, а остаточно єврейське населення Вінниці зникло після 25 серпня[13].

Непоправних втрат зазнало місто в роки репресій комуністичного режиму. У передвоєнний період 1937—1941 року органами НКВД у Вінниці здійснювалися масові розстріли мирного населення. За результатами сучасних досліджень, вважається, що загальна кількість репресованих за цей період у Вінниці і області сягає близько 20 000 осіб.

Спустошення місту завдали й німецькі окупанти, які встановили у Вінниці особливий режим у зв'язку з розміщенням неподалік ставки «Вервольф».

Ставка Адольфа Гітлера «Wehrwolf» поблизу Вінниці викликає суперечки серед істориків та ентузіастів. Легенда про величезний підземний бункер, побудований для фюрера, досі ні підтверджена, ні спростована. Дослідження, які проводили у радянські часи, вивезені до Москви та засекречені, а на сучасні — бракує коштів.

Військово-польову ставку для Гітлера, який хотів бути ближчим до військ, почали споруджувати у 1941 році. Будівництво тривало протягом зими. До робіт залучали як військовополонених та місцевих жителів, так і спеціалізовані військові будівельні батальйони та профільні німецькі компанії.

До квітня 1942 року таємний об'єкт майже цілком завершили. Він отримав назву «Wehrwolf», що перекладається як «озброєний вовк». Сумарно фюрер провів там чотири місяці[14].

Під час війни 19411945 рр. офіційно кількість жителів із 100 тисяч скоротилась до 27 тис., із 50 промислових підприємств уціліло лише 10, дотла були зруйновані 1880 житлових будинків.

7 квітня 1945 року у місті утворено райони: Ленінський, Свердловський та Кіровський[15][16].

У серпні 1948 року райони ліквідовано.[17]

Героїчними зусиллями вінничан та відряджених із інших регіонів країни наприкінці 1948 року майже цілком було відбудовано промисловість міста, а в подальші роки в обласному центрі потужно розвивались електронна, радіотехнічна та металообробна та інші галузі.

20 березня 1972 року[18] у місті утворено три райони: Ленінський (правий берег Бугу), Староміський (південний схід міста), Замостянський (північний схід міста), які наприкінці лютого 2012 року ліквідовано[19].

З проголошенням Незалежності України, Вінниця стала третім містом в Україні, у якому на головній площі з офіційної згоди місцевої влади замайорів синьо-жовтий прапор.

Сучасність

Нині Вінниця постійно зростає, набуває європейських рис, розвивається, як промисловий та адміністративний центр області, органічно пов'язаний з іншими регіонами держави. За ініціативи та сприяння міської влади в останні 2 роки розширилась інфраструктура підтримки підприємництва. Розвиток підприємництва набуває більш вагомого соціального і економічного значення. У всьому валовому обсягу міста його частка досягла 11 %, а динаміка зростання свідчить про наявність достатнього внутрішнього потенціалу.

Меморіал Слави.

У першій половині 2000-х років у місті починається забудова мікрорайону «Поділля». У 2011 почалась забудова мікрорайону Академічного.

Журнал «Фокус» оголосив Вінницю найкращим містом для життя в Україні за підсумками рейтингу 2013 року[20]. У 2015 і 2017 роках Вінниця очолювала подібний рейтинг, складений соціологічною групою «Рейтинг»[21].

13 травня 2015 Верховна Рада України прийняла проєкт Постанови про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області № 2803 від 08.05.2015, який підтримали 245 народних депутатів[22].

Населення

Населення Вінниці, станом на 1 січня 2022 року, складає 369 740 осіб.

За чисельністю населення серед міст України Вінниця замикає 10-ку найбільших міст (без урахування тимчасово окупованих територій)

Динаміка чисельності населення Вінниці[23][24][25][26]

Динаміка національного складу населення Вінниці
Національність 1926[27] 1939[28] 1959[29] 1989[30] 2001[30]
 українці  41,5 %  49,2 %  60,2 %  77,4 %  87,2 %
 росіяни  13,8 %  10,6 %  22,1 %  16,4 %  10,2 %
 євреї  37,8 %  35,6 %  13,6 %  4,1 %  0,5 %
 поляки  4.3 %  3,0 %  2,0 %  0,7 %  0,5 %

Адміністрація

Міські голови

На виборах 2006 року міським головою обрано, а в 2010 обрано повторно Володимира Гройсмана, який став одним із наймолодших мерів українських міст. А з початку весни 2014 року виконує обов'язки міського голови Моргунов Сергій Анатолійович.

Восени 2015 року Моргунов Сергій Анатолійович став міським головою міста.

Гарнізонний Будинок офіцерів. Праворуч пам'ятник на честь створення Військово-Повітряних Сил України

Штаб Військово-Повітряних Сил

Військово-Повітряні Сили України створені 17 березня 1992 року згідно з директивою Начальника Генштабу Збройних Сил України. На базі штабу 24 Повітряної армії у Вінниці було сформовано Командування ВПС. На той час на території України перебували 4 повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаполків, 11 окремих ескадрилей, навчальні та спеціальні установи і заклади; всього близько 600 військових частин, 2800 літальних апаратів, понад 120 тис. військовослужбовців.

Європейська площа

Нині ВПС України складаються з 5 родів авіації. До її складу входять авіаційні корпуси, окрема дивізія військово-транспортної авіації та центри підготовки й навчання особового складу.

2004 року Військово-Повітряні Сили і Війська Протиповітряної оборони Збройних Сил України були об'єднані в Повітряні Сили Збройних Сил України. У Вінниці на території колишнього Головного командування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, де нині розташовується Командування Повітряних Сил, урочисто було відкрито Пам'ятний знак на честь створення нового виду Збройних Сил України — Повітряних Сил. Цей день прийнято вважати Днем створення Повітряних Сил.

Економіка

В часи СРСР, Вінниця була потужним центром машинобудування, електронної, хімічної промисловості, проєктно-конструкторських інститутів. За часів незалежності всі гіганти радянської промисловості зупинилися, тисячні трудові колективи припинили існування, заводи і обладнання демонтоване. Як правило, на місці колишніх потужних заводів виникли компактніші господарські структури з меншою глибиною переробки, і зі зсувом у бік практичніших повсякденних товарів, у бік служб сервісу і торгівлі. Відносно вціліла лише харчова і легка промисловість.

У економіці міста Вінниці, в останні роки, продовжуються процеси реформування власності. Функціонують 76 великих та середніх промислових підприємств, які виготовляють широкий спектр промислової продукції.

Успішно працює з 1994 року Казенне науково-виробниче об'єднання «Форт» МВС України. Основною продукцією є вогнепальна зброя та спеціальні засоби для силових структур, спортивна та мисливська зброя. Значна частка виготовленої продукції експортується в Росію, Перу, Казахстан та Румунію.

Завод «Аналог» побудований перед самим розпадом СРСР і мав випускати аналоги зарубіжного обладнання. З цією метою виробничі цехи заводу були оснащені технологічним обладнанням з Німеччини, Японії та Швейцарії. Нині завод (ТОВ «Сармат») приватизований та випускає різноманітні розважальні атракціони (колеса огляду, американські гірки, вежі вільного падіння, вежі кругового огляду, екстремальні атракціони, паркові атракціони, дитячі та сімейні атракціони). Деякі з них уже має Центральний міський парк Вінниці. ВАТ «Маяк» створено в 1994 р. шляхом реорганізації державного підприємства Вінницького заводу радіотехнічної апаратури, заснованого в 1969 р. Гармонійне поєднання традицій оборонного підприємства, передової технології з сучасним дизайном дозволило ВАТ «Маяк» стати провідним підприємством в Україні у виробництві побутового опалювального обладнання і приладів під власною торговою маркою «Термія». Продукція підприємства постачається до Росії, Білорусі, Прибалтики, Молдови. Номенклатура виробів ВАТ «Маяк» надзвичайно широка: маслонаповнені електрорадіатори; електроконвектори; радіатори для систем індивідуального опалення; конвектори сталеві; тепловентилятори і теплові завіси; побутові електроплитки; інфрачервоні обігрівачі.

Висока якість виробів гарантується застосуванням сучасних технічних рішень, якісних матеріалів, комплектуючих виробів найкращих європейських виробників та підтверджена сертифікатами відповідності і гігієнічними висновками України та інших країн.

ВАТ Вінницький завод «Будмаш» — багатопрофільне підприємство, що спеціалізується на виробництві металевих форм для залізобетонних конструкцій, випуску нестандартного обладнання, переобладнанні і ремонті будівельної техніки, наданні низки супутніх послуг.

Продукція заводу призначена для підприємств гірничодобувної сфери (кар'єрів), цементних заводів, хлібоприймальних підприємств, енергетичного і агропромислового комплексів, житлово-комунальних господарств і приватного підприємництва.

У 2008 році на базі потужного у радянські часи підприємства «Вінницький завод тракторних агрегатів» було створено групу компаній «Вінницький агрегатний завод», до складу якого входить декілька підприємств. Основною продукцією є шестеренчасті насоси, рукави високого тиску, гідроциліндри. Після реорганізації значна частина території передана під ринок «Залізничний».

Вінницький завод «Пневматика» спеціалізується на виробництві запасних частин та комплектуючих до тракторів та сільськогосподарської техніки (гідравлічні та пневматичні вузли).

З 1973 року працює завод «Кристал», який спеціалізується на обробці алмазів для ювелірної промисловості. За часів незалежності підприємство працювало з певними проблемами. Зрештою в 1992 обробку алмазів скоротили і більше уваги стали приділяти виробництву власних ювелірних виробів з діамантами, які відомі під торговою маркою «Вінниця-Кристал». Продукція відома у багатьох країнах ближнього та далекого зарубіжжя.

Виробнича Філія «Вінницька картографічна фабрика» Центру ДЗК (Державне підприємство «Державна картографічна фабрика»)[31] — виробниче підприємство яке спеціалізується на виготовленні поліграфічної і картографічної продукції широкого спектра. Підприємство виготовляє картографічну продукцію, книжково-журнальну продукцію, бланкову продукцію та документи суворої звітності тощо.

На сьогодні Вінницька кондитерська фабрика входить до п'ятірки найбільших кондитерських підприємств України і є в складі корпорації «Roshen»[32]. Випускається понад 100 найменувань кондитерських виробів, а загальний обсяг виробництва становить понад 100 тис. тонн у рік. Фабрика спеціалізується на виробництві вафельної і желейної продукції, глазурованих шоколадно-вафельних тортів, пористих шоколадних плиток. Крім того, Вінницька фабрика випускає бісквітну продукцію, карамель, шоколадно-пралінові, глазуровані та збивні цукерки із різними смаками. У 2012 році У Вінниці відкрили другу в місті і одну з найбільших в Україні кондитерську фабрику корпорації «ROSHEN».

Польсько-українське підприємство «Барлінек Інвест» належить до підприємств групи Barlinek (Польща) і є найбільшим виробником тришарової паркетної дошки в Україні. Обсяг інвестицій у будівництво заводу «Барлінек» у Вінниці склав близько 75 млн $. Підприємство почало свою роботу в жовтні 2007 року. Виробнича потужність — 2 млн м2 тришарової паркетної дошки за рік. На заводі встановлено найсучасніше деревообробне обладнання від ведучих світових виробників. За рахунок цеху по виробництву гранульованого біопалива (пелету) продуктивністю 17 тис. тонн за рік, на заводі реалізована безвідходна технологія виробництва паркетної дошки. Кількість працюючих на виробництві — близько 850 чол. Завод «Барлінек Інвест» належить до найбільш потужних і екологічно чистих промислових підприємств України.

Вінницький олійножировий комбінат, який входить у промислову групу «Віойл». Продукція комбінату реалізовується в усій країні і за кордоном, зокрема у країнах Азії, Близького Сходу та Китаї. Наразі Вінницький олійножировий комбінат виробляє понад 40 видів продукції, якість якої щорічно підтверджує на провідних конкурсах України та Росії. Продукція комбінату має золоті і срібні відзнаки і так звані «Зірки якості».

Популярний хрін «Вінницький» з буряком та інші продукти харчування виготовляє Вінницька харчосмакова фабрика.

Матеріальну сферу економіки міста представляють промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, а нематеріальну — заклади освіти, охорони здоров'я, культури тощо. Динамічним розвитком характеризується сфера малого бізнесу. У місті працює 27 тис. приватних підприємців та близько 4 тис. малих підприємств. Майже 2,8 тисяч підприємств здійснюють свою діяльність в сфері торгівлі та побутового обслуговування населення міста. Кількість суб'єктів господарської діяльності у розрахунку на 1000 жителів у динаміці збільшується. Чисельність юридичних осіб у 2005 році склала 30,04 одиниць, а чисельність приватних підприємців — фізичних осіб — 53,55 особи в розрахунку на 1000 жителів.

Кількість економічно активного населення досягає 106 тисяч осіб.

Станом на 01.11.2006 року в ДПІ у м. Вінниці зареєстровано 8885 платників податків — юридичних осіб. Фактично сплачують податки 6505 платників, або 73,2 % від зареєстрованих. Фізичних осіб — платників податків на зареєстровано 23452 особи, у тому числі сплачують податки 19396 осіб, що становить 82,7 %. За п'ять років сукупність об'єктів ЄДРПОУ зросла майже у двічі.

Обсяг інвестицій в основний капітал у 2006 році склав 928 млн грн. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку міста з початку процесу інвестування становить понад 60 млн дол. США. На Вінницю припадає близько чверті від всіх прямих вкладень в економіку регіону.

Міський бюджет у 2007 складався з доходів 513 млн гривень і видатків в розмірі 505 млн гривень. У 2010 році бюджет прийнятий в обсязі 940 мільйонів гривень доходів та 920 мільйонів гривень видатків.[33]

Упродовж 2011—2014 р. Швейцарія надасть 16,08 млн швейцарських франків (176,196 млн грн) для реалізації комплексного проєкту з енергоефективності м. Вінниці. По 22,024 млн грн на реалізацію проєкту буде спрямовано з міського бюджету і підприємством «Вінницяміськтеплоенерго». Проєкт передбачає комплексну модернізацію системи теплопостачання двох мікрорайонів обласного центру (у районі вул. Баженова (Тяжилов) і вул. Карла Маркса (Військове містечко)), а також підвищення рівня енергоефективності міської інфраструктури.

Серед заходів, які планується реалізувати в рамках проєкту, — заміна старих труб тепломереж на попередньо ізольовані; виведення з експлуатації старих котельних із підключенням їх споживачів до потужніших, встановлення сучасних і ефективних котлів (у деяких випадках на альтернативних видах палива), створення більш як 100 індивідуальних теплопунктів.[34]

Обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), внесених з початку інвестування в економіку міста, становив 114,6 млн дол. США (станом на 01.10.2013 р.). Інвестиції надійшли з 44 країн світу.

Обсяг зовнішньоторговельної діяльності станом на 01.12.2013 р. склав 637,9 млн дол. США, з яких обсяги експорту товарів — 362,4 млн дол. США, імпорту — 275,5 млн дол. США. Позитивне сальдо склало 86,9 млн дол. США, зовнішньоторговельні операції здійснювались з 98 країнами світу.

2014 рік. Впроваджені нові технологічні лінії та технологічні процеси на ряді підприємств: ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика», ПрАТ «Вінницяпобутхім» ТОВ «Сперко—Україна», «Аграна Фрут Україна», ЗПВ «Вінтар», Підприємство «АВІС», «Поділлязалізобетон», «Нодкліфф», «Маяк», Державному підприємстві «Вінницятрансприлад», Вінницькому державному протезно-ортопедичному підприємстві.

Протягом року введено в експлуатацію реконструйовані приміщення: загальною площею 3,0 тис. м2 (І черга) (на СУІП ТОВ «СПЕРКО Україна»), першого поверху макаронного цеху з прибудовою загальною площею 1,1 тис. м2 (на ПрАТ «Вінницька макаронна фабрика»), виробничі приміщення загальною площею майже 0,1 тис. м2 (на ПАТ «Вінницький завод фруктових концентратів і вин»), а також реконструйовану рампу в осях А-Б та виробничий корпус в осях А-И, місткістю 1202 палетомісця (на ПрАТ «Вінницяпобутхім»).

Освоєні нові види продукції в харчовій промисловості (цукерки желейні, печиво, шоколадні фігурки, цукерки шоколадні) загальною кількістю 48 видів, безалкогольний напій «Мохіто», вода питна «Струмок», сушки Вінницькі; виробів машинобудування та металообробки, серед яких теплові пушки потужністю 3,0 кВт, агрегати повітряно-опалювальні 9 кВт, 12 кВт модернізованої конструкції, автопаливозаправники АПЗ-49-457043, АПЗ-8-5434Х3, причіп-контейнеровоз СЗАП-8352, картоплекопалка КНО.000, автоцистерна для молока АЦ-3,5-6,1; ППКО «Оріон-4Т3.2 міні», ППКО «Оріон-4І3.2 міні», плити перекриття багатопустотні консольні типу ПБК довжиною від 2,4 до 9,0 метрів, сайдинг «Канада+», сайдинг вініловий Block House, сайдинг акриловий Block House, ортопедичне дитяче взуття[35].

Станом на 01.04.2015 р. обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) — 807 млн грн, що складає 31,8 % від загальнообласного обсягу; на одну особу населення — 2167,5 грн.

У І кварталі завершено реконструкцію приміщення виробничого комплексу ПАТ «Маяк» (загальна кошторисна вартість 196,7 тис. грн), розпочато реконструкцію котельні з заміною газового котла на КНВО «Форт» МВС України (загальна кошторисна вартість 1462 тис. грн), розпочато капітальний ремонт приміщень ДП Вінницький завод «Кристал».

Обсяг іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), внесених з початку інвестування в економіку міста станом на 31.12.2014 року склав 123,8 млн дол. США, у розрахунку на одиницю населення — 334 дол.

Обсяги експорту товарів склали 32 млн дол. США, імпорту — 14 млн дол. США. Баланс зовнішньої торгівлі залишається позитивним, і становить 18 млн дол.

У м. Вінниці фінансове обслуговування бізнесу та населення здійснюється через мережу українських банків: ПриватБанк, Ощадбанк, А-Банк, УкрСиббанк, Укргазбанк, Креді Агріколь, Райффайзен банк Аваль та інші[36]. Всього 31 банк. За кількістю відділень і банкоматів лідерські позиції займають ПриватБанк та Ощадбанк.

Транспорт

Трамвай Verkehrsbetriebe Zürich VBZ Be 4/6 (Mirage)
Тролейбус Богдан Т701.17
Теплохід «Пирогов» на Південному Бузі біля центрального мосту

У місті зведено 5 мостів через Південний Буг: Київський (з тролейбусним сполученням), Центральний (з трамваями і тролейбусами), Староміський, на Об'їзній дорозі, а також пішохідний на греблі в Сабарові.

Об'єкти транспортного сполучення Вінниці:

  • Залізничний вокзал, що має сполучення з 23 областями України;
  • Три автовокзали (центральний, західний, східний);
  • Автомобільні шляхи, зокрема в самій Вінниці 365,5 км доріг, із яких 176,5 км — з асфальтобетонним покриттям, решта — з щебеневим та ґрунтовим (дані 2000-х років);
  • Аеропорт «Вінниця» підпорядковується трамвайно-тролейбусному управлінню. Станом на 2017 рік аеропорт приймає регулярні рейси з такими містами: Варшава, Тель-Авів, Анталія, Шарм-ель-Шейх і Подгориця.
  • Велосипедні доріжки.

Міський громадський транспорт включає в себе:

Також курсують річкові теплоходи «Микола Пирогов» та «Ляля Ратушна».

Робота трамваїв та тролейбусів починається о 5:30 і закінчується о 00:00 (На 2022 рік переважна кількість маршрутів працює з 6:00 - 6:30 до 22.00 - 23:00) . Також для зручності пасажирів у 2012—2015 рр. було оснащено автобуси, трамваї та 45 тролейбусів безкоштовним Wi-Fi[37] (На 2022 рік вже не працює в жодному). З 1 травня 2020 року весь громадський транспорт, окрім маршруток, перейшов на безконтактну оплату проїзду[38][39]. Оплатити вартість проїзду є можливість за допомогою муніципальної картки вінничанина або платіжної картки з технологією з NFC (чіповані картки), приклавши їх до валідатора. Також можна оплатити проїзд відсканувавши QR-код через мобільний додаток Приват24 чи відправивши платний SMS.

Соціальна сфера

26 липня 2013 року журнал Фокус визнав Вінницю найкращим містом за рівнем життя в Україні.

Освіта

Освітні заклади міста Вінниці:

  • 50 дошкільних навчальних закладів[40] (49 — комунальної форми власності та 1 — державної (№ 39). Діє електронна реєстрація[41] дітей до дошкільних навчальних закладів);
  • 37 комунальних та 4 приватних загальноосвітніх навчальних закладів;
    • Навчально-виховний комплекс: спеціалізована середня загальноосвітня школа І ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов — гуманітарна гімназія № 1 імені М. І. Пирогова м. Вінниці".
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа I—III ступенів — гімназія № 2 Вінницької міської ради
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа I—III ступенів — гімназія № 6 Вінницької міської ради
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів — ліцей № 7 Вінницької міської ради
    • Фізико-математична гімназія № 17
    • Заклад «Загальноосвітня школа І—III ступенів № 22 Вінницької міської ради»[42]
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа I—III ступенів — гімназія № 23 Вінницької міської ради
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа I—III ступенів — гуманітарно-естетичний колегіум № 29 Вінницької міської ради
    • навчально-виховний комплекс: середня загальноосвітня школа I—III ступенів гімназія № 30 ім. Тараса Шевченка[43];
    • загальноосвітня школа I—III ступенів із спеціалізованими класами з поглибленим вивченням математики і фізики № 34 Вінницької міської ради[44]
    • Вінницький технічний ліцей;
  • міжшкільний навчально-виробничий центр;
  • спеціальна загальноосвітня школа — навчально-реабілітаційний центр.

Позашкільні освітні заклади:

Вінницькі вищі навчальні заклади

Викладацький потенціал міста — понад шеститисячний арсенал педагогічних кадрів, які працюють у 97 закладах, навчаючи і виховуючи понад 50 тисяч дітей (дані на поч. 2014 року).

Охорона здоров'я

У 2011 році галузь охорони здоров'я Вінниці зазнала реформування. З січня 2012 року комунальні заклади «Міські поліклініки» реорганізовані шляхом перетворення в Центри первинної медико-санітарної допомоги. Функціонує 5 таких центрів. В Центрах надається первинна медична допомога лікарями загальної практики (сімейними лікарями), дільничними терапевтам та дільничними педіатрами дорослим та дітям. Функціонує 2 міські клінічні лікарні, 1 міська лікарня «Центр матері та дитини», 2 клінічних пологових будинки, міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, комунальне підприємство «Медичний стоматологічний центр» та «Міська клінічна стоматологічна поліклініка».

Комунальне підприємство «Міський лікувально — діагностичний центр»[45]. Розпочав активну роботу з 18 вересня 2012 року. Створення сучасного діагностичного центру у місті Вінниці було підтримано Міністерством закордонних справ Держави Ізраїль, Фондом Петра Порошенка та Вінницьким міським головою Володимиром Гройсманом.

Обласна лікарня імені М. І. Пирогова.

Природно-заповідний фонд

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва

Ботанічний сад «Поділля» (загальнодержавного значення), Дендрарій лісово-дослідної станції, Музей-садиба М. І. Пирогова, Парк ім. О. І. Ющенка, П'ятничанський парк, Центральний міський парк Вінниці (загальнодержавного значення)

Ботанічні пам'ятки природи

Алея вікових лип (частково), Алея горіха Зібольда, Дуб-велетень, Красень дуб, Сосна Веймутова (8 шт.)

Комплексна пам'ятка природи

Музей-садиба М. Коцюбинського

Об'єкти на околицях Вінниці

Бук європейський, Горіх маньчжурський, Горіх чорний, Кабачок, Одинокий дуб, Прибузька горішина, П'ятничанське урочище.

Засоби масової інформації

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 20 всеукраїнських та регіональних радіостанцій: Суспільне радіо Українське радіо Вінниця (88.6 MHz), «Мелодія FM» (90.5 MHz), «Kiss FM» (90.9 MHz), «DJFM» (91.3 MHz), «Радіо П'ятниця» (92.0 MHz), «Армія FM» (99.3 MHz), UA: Радіо Промінь (100.3 MHz), UA: Радіо Культура (100.9 MHz), «Радіо РОКС Україна»» (101.4 MHz), «Місто над Бугом» (101.8 MHz), «Хіт FM» (102.6 MHz), «Країна ФМ» (103.2 MHz), «Радіо Такт» (103.7 MHz), «Русское Радио Україна» (104.1 MHz), «Перець FM» (104.8 MHz), «Радіо Релакс» (105.9 MHz), «Наше радіо» (106.4 MHz), «Шансон» (107.0 MHz), «Люкс FM» (107.4 MHz) та «Радіо «НВ» (107.8 MHz). Більшість радіостанцій мовить з міської телевежі.

Вінницькі телерадіокомпанії: Суспільне телебачення — UA: ВІННИЦЯ[46] та «ВІТА». ТРК «Вінниччина» припинила своє мовлення з початку липня 2015 року.

У Вінниці широкий спектр місцевих друкованих ЗМІ: «Газета по-українськи», «Місто», «20 хвилин», «Радіоінформ», журнали «Вінниця» та «Дитячий світ Вінниця», «Автохаус», «Поехали», «Афіша», «Fashion Week» та ін. Газета «Вінниччина» заснована в 1917 році Вінницькою обласною радою, виходить двічі на тиждень накладом 30 тис. примірників і також поширюється на території Вінницької області.

Культура

Театри, музика і фестивалі

«Живі фігури» на святкуванні в місті Дня Європи-2009

Вінницький міський театр було збудовано 1910 року. Починаючи від 1933 року в місті працює постійна трупа, яка не переривала вистави навіть під час Другої світової війни. Від 1986 року театр очолює Народний артист України В. Є. Селезньов. 28 жовтня 2004 року музично-драматичний театр ім. М. Садовського отримав статус державного академічного театру.

Вінницький академічний обласний театр ляльок «Золотий ключик» — один з найстаріших в Україні. Він був заснований в жовтні 1938 р. Майже 40 років театр очолював всесвітньо відомий лялькар, заслужений діяч мистецтв України Володимир Шестак. Вінницький театр ляльок — лауреат багатьох міжнародних та українських конкурсів. В 1999 році за ініціативою театру «Золотий ключик» започатковано Міжнародний фестиваль лялькових театрів «Подільська лялька».

У місті працює державна обласна філармонія, при якій діє концертний зал «Плеяда». У Центральному парку існують концертний зал «Райдуга» та літній театр.

Вінниця відома як місце проведення низки музичних фестивалів — «Міжнародні Дні джазової музики в Вінниці» (від 1995 року; на початку осені 2009 року відбувся вже XIV-й подібний захід[47]), благодійний рокфест «МУЗентропія» (від сер. 2000-х). Прикметною особливістю фестів у місті (переважно місцевих або всеукраїнських) є їхнє музичне спрямування на джазі, року тощо. У 2000 році у Вінниці було засновано популярний український рок-гурт MLLM.

Особлива увага приділена в місті і заходам з популяризації класичної музики. Так, вже традиційним став осінній міжнародний фестиваль під назвою «Музика в монастирських мурах» — щороку українські органісти разом із закордонними колегами збираються в римо-католицькому храмі Матері Божої Ангельської й виконують шедеври органної музики. Ідейним натхненником, організатором і безпосереднім учасником заходу є художній керівник фестивалю, заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков[48].

Починаючи від травня 1993 року, щорік Вінницькою обласною філармонією за підтримки місцевих органів влади проводиться Міжнародний музичний фестиваль класичної музики імені П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, який має статус міжнародного — до участі в заході запрошуються провідні професійні колективи та виконавці України і зарубіжжя. Обов'язковою умовою участі у фестивалі є виконання творів Петра Чайковського та композиторів епохи романтизму XIX століття. У 2008 році проведення заходу збіглося в часі зі святкуванням у Вінниці Дня Європи[49]. Це свято теж є традиційним[50].

З 1992 року щовесни у Вінниці проходить Дитячо-юнацький естрадний конкурс «Музична парасолька». Метою конкурсу є виявити талановиту молодь в жанрах сучасної естради. Участь беруть діти та молодь віком від 6 до 18 років. Конкурс проводиться у трьох номінаціях: естрадний вокал, вокальні ансамблі та хореографічні колективи, а також у трьох вікових категоріях: 6-10 років, 11-14 років, 15-18 років.[51] Автор ідеї проведення конкурсу артист театру і кіно, заслужений артист України Олександр Нємченко, співзасновник Вінницька обласна філармонія, З 2001 року конкурс здобув статус міжнародного. Участь у конкурсі беруть більше 700 учасників, вокалісти та хореографічні колективи з Прибалтики, Грузії, Казахстану, Нідерландів, Білорусі, Молдови, Польщі, Росії та багатьох регіонів України. «Музична парасолька» стала справжньою візитівкою Вінниччини, є одним із найпрестижніших вокально-хореографічних конкурсів України.[52]

Кіно

Місто має давні традиції кінопоказів і функціонування кінотеатрів. Кінотеатр на Соборній (тепер імені М. Коцюбинського) став одним із перших у країні з широкоформатним екраном і стереофонічним обладнанням. У 1970-ті, за даними УРЕ, у Вінниці працювали 22 кінотеатри і кіноустановки[53]. З економічними негараздами в 1990-х рр. чимало з них припинили своє існування або змінили призначення. Так центральний міський кінотеатр «Росія» був перепрофільований, кінотеатр «Жовтень» демонтований під торговий центр. Але і нині Вінниця, у порівнянні з іншими облцентрами і великими містами країни, має значне число кінотеатрів.

У місті діють 5 кінотеатрів:

  • кінотеатр «Родина» (у самому середмісті);
  • кінотеатр ім. М. Коцюбинського (нині недіючий);
  • автокінотеатр «Сьоме небо»(припинив існування);
  • BROADWAY (припинив існування);
  • SmartCinema.
  • Кінотеатр «Мир»

Кіносеанси відбуваються також у кіноконцертному залі «Райдуга» в Центральному міському парку.

Фільми, відзняті у Вінниці

Музеї

У Вінниці функціонує близько десяти музеїв:

Європейська Ніч музеїв у Вінницькому обласному художньому музеї

Міські заклади культури

Творчі об'єднання

Також у Вінниці біля Макдональдз є куточок (пам'ятник) гурту Beatles. На вулиці грають пісні гурту. Та стоїть 2d макет гурту. Та макет жовтого підводного човна. Він (гурт) стоїть на сцені, а позаду стоїть жовтий підводний човен.

Спорт

Футбол у місті представлений командою ФК «Нива», яка веде свою історію від 1958 року і у 1990-х виступала у Вищій лізі Чемпіонату України з футболу, а у сезоні 1996/1997 брала участь у Кубку Кубків УЄФА. Після цього клуб зазнав фінансових труднощів, змін власників, реорганізації і відродження; зараз команда грає у першій лізі української футбольної першості. Домашньою ареною клуба є багатофункціональний Центральний міський стадіон, що вміщує 24 000 глядачів, а також стадіон тренувальної бази СК «Нива», відкритий на початку 2010 року. Трибуни стадіону, який має поле зі штучним покриттям, вміщують 3,5 тисячі глядачів.

Sport Life фітнес-клуб у ТСК «Магі-Гранд»

Вінниця є базою збірної України з хокею на траві — тут «прописані» 2 провідні українські команди «Хокейний клуб Олімпія-Колос-Секвойя» і «Динамо-ШВСМ-ВДПУ». Розвивається американський футбол, його представляє створена ще 1996 року команда «Вінницькі вовки»[56].

У Вінниці розвивається чоловічий та жіночий волейбол. Нині у Суперлізі виступає жіночий волейбольний клуб «Кряж-Медуніверситет». У турнірі вищої ліги серед чоловіків виступає команда «СДЮСШ-ВНАУ», а у турнірі першої ліги — «СДЮСШ-ВНАУ-2».

Значною подією спортивного і культурного життя Вінниці стало майже одночасне відкриття всередині 2008 року 2 критих ковзанок зі штучною кригою — льодовий палац «Айс-Авеню» (вул. Порика. 27-а) і льодова арена «Льодовий клуб» (у Центральному парку)[57]. Причому обидві ковзанки відкриті як для спортсменів-початківців, так і аматорів та усіх охочих, тут також планується проведення усіляких заходів, шоу-програм і святкувань міського і державного значення; проте головним завданням льодових арен, безперечно, є стимулювання розвитку спорту в місті. Так, за своєрідним «розподілом» — більша і серйозніша ковзанка «Айс-Авеню» відразу стала «домашньою» для місцевих хокейних клубів «Гайдамаки», що виступають у Прем'єр-лізі та«Патріот»[58], ареною проведення не лише міської хокейної першості, а й хокейного турніру «Кубок Айс-Авеню»; тоді як на ковзанці «Льодовий клуб» наприкінці 2008 року було відкрито приватну школу фігурного катання Дмитра Дмитренка (славного українського фігуриста, чемпіона Європи)[59].

Серед видатних спортсменів, які представляють Вінницю чемпіонка Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні легкоатлетка Наталя Добринська, Інна Осипенко-Радомська — веслувальниця на байдарках (бронза на Олімпійських іграх в Афінах 2004-го (байдарка четвірка, 500 м), золото на Олімпійських іграх в Пекіні 2008-го (байдарка-одиночка, 500 м) та срібна медаль у Лондоні 2012-го) та інтерконтинентальний чемпіон з боксу в напівважкій вазі за версією WBA В'ячеслав Узєлков.

Архітектура

Забудова історичного центру Вінниці характеризується низкою цікавих тенденцій і особливостей. Єрусалимка — квартал місцевої єврейської бідноти є взірцем т. зв. «єврейського містечкового бароко», притаманного для Східного Поділля, що почало формуватися від кінця XVIII століття. Наприкінці XIX — початку XX століття у Вінниці, як і повсюдно в тодішній Україні панівним є еклектизм, крім того характерною особливістю архітектурного обличчя історичного центру Вінниці стало використання у міській житловій і громадській архітектурі в 191030-х рр. загальноєвропейських модних архітектурних стилів, у першу чергу, стилю модерн (кол. готель «Савой», будинки на вулицях Козицького, Пушкіна тощо), а також конструктивізму (кінотеатр на Соборній, 35, зараз ім. М. Коцюбинського, арх. Р. М. Риков, у 1950-ті перебудований).

Панорамний вигляд на Спасо-Преображенський кафедральний собор у Вінниці і на центральну частину міста

За СРСР у місті дещо перебудовано у 195060-ті рр. (в тому числі у т. зв. сталінському бароко), а також збудовано чимало громадських будівель (залізничний вокзал, музично-драматичний театр, палац піонерів (архітектор М. З. Гуревич), поштамт, спортивний комплекс) та житлових комплексів (Вишенька)[53].

За незалежності (від кінця 1990-х рр.) у місті будуються культові споруди, торговельні комплекси, нові житлові будинки тощо.

У Вінниці нараховується 28 пам'яток (43 об'єкти) історії, включених до реєстру. На території Вінниці перебувають під охороною держави 13 пам'яток археології.

Перелік пам'яток архітектури і містобудування Вінниці нараховує 121 об'єкт, з яких 11 — національного значення. Найвизначнішими історико-архітектурними пам'ятками Вінниці є:

  • Домініканський монастир, 1624 — дерев'яний, входив до складу оборонного комплексу Мури (комплекс укріплень XVII ст.). В 1760 році за проєктом італійського архітектора Паоло Фонтани перебудований в цегляний костел. Монастир закрито в 1831 році після польського Листопадового повстання. Збереглися: костел, печери і оборонна вежа. До 1991 року використовувався як зал органної музики. Нині Свято-Преображенський собор на центральній вулиці міста.
  • Францисканський костел Святої Діви Марії Ангельської, 1760 — цегляний, прямокутний. Збудований в стилі тосканського бароко. Збереглися фрагменти настінного живопису XVIII ст.
  • Єзуїтський монастир, 16101617 — входив до складу оборонного комплексу Мури. На його території: костел, колегіум, келії. Нині краєзнавчий музей і обласний архів.
  • Миколаївська церква, 1746 (дзвіниця, XIX ст.) — дерев'яна, триглава. Під час реставрації 1970 року відновлені форма та основні конструкції, аркада-галерея. Споруда — один з найкращих зразків народної дерев'яної архітектури. Поряд — відреставрована дзвіниця. Тепер — філіал краєзнавчого музею.
  • Садиба в П'ятничанах, XVIII ст. — до комплексу входять споруди XVIII ст.: палац, флігель, павільйон. Розміщені в парку серед численних порід хвойних та листяних дерев.

У Вінниці значне число пам'ятників. Особливо багато їх, зокрема доволі велика (10 погрудь) «Алея бюстів видатних земляків», у Центральному міському парку. До яскравих монументів радянської доби належать: Меморіальний комплекс Слави (1958), пам'ятник М. І. Пирогову (1971); до прикметних монументів часів незалежності (після 1991 року) пам'ятник Василю Стусу (2002) і пам'ятний знак «Пісня» (2005).

Спробу влаштування своєрідної «Алеї зірок», викарбуваних на бруківці на вулиці Козицького, просто навпроти будівлі мерії, де зірки оплачувалися комерційними фірмами або й окремими заможними громадянами, що було здійснено у 2-й половині 2000-х років, було визнано недієздатною, тож донині не залишилось жодної «зірки».

Міжнародна співпраця

У вересні 2012 року в рамках дводенного державного візиту до України з робочою поїздкою до Вінниці вперше завітав президент Республіки Польща Броніслав Коморовський.[60] Програма перебування Броніслава Коморовського у Вінниці була насиченою. Зокрема, керівник сусідньої держави зустрівся з очільниками обласної та міської влади та взяв участь у церемонії покладання квітів до пам'ятної дошки польському державному діячеві Юзефу Пілсудському. Далі в обласній філармонії відбулася зустріч Броніслава Коморовського з представниками польської діаспори в Україні.

Йдеться про етнічних поляків, котрі проживають на території Вінницького консульського округу — керівників художніх ансамблів, вчителів польської мови, підприємців, духовенство, представників культури, науки і спорту. На честь приїзду високого гостя відбулася презентація мистецького доробку польських національних товариств Хмельниччини, Вінниччини та Житомирщини, а також ансамблю народного танцю «Барвінок». Пан Коморовський цікавився не лише культурою, а й економікою, тим більше, що на Вінниччині працює одне із ефективних україно-польських підприємств «Барлінек-Івест», на якому і побував польський президент.

2010 у місті відкрито Генеральне Консульство Республіки Польща.[61]

2017 у місті відкрито Почесне Консульство Республіки Молдова.[62]

Вінниця має сім офіційних побратимів[63].

Люди, пов'язані з містом та областю

XVII—XVIII ст.

XIX ст.

XIX—XX ст.

XX ст.

XX—XXI ст.

Примітки

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 2 травня 2021.
  3. Маршрут Вінниця-Київ Архівовано 5 грудня 2021 у Wayback Machine. на Google Maps
  4. Pogoda.ru.net (Russian). May 2011. Архів оригіналу за 23 травня 2012. Процитовано 2 August 2012.
  5. Climatological Information for Vinnitsa, Ukraine Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine., Hong Kong Observatory. Retrieved 7 August 2012.
  6. Нові назви перейменованих вулиць в м. Вінниця. Архів оригіналу за 8 січня 2016.
  7. Валерій Чудновський (28.09.2018). Десна може приєднатися до Вінниці вже у 2018 році. vn.20minut.ua. Архів оригіналу за 28.09.2018. Процитовано 28.09.2018.
  8. Ольга Бобрусь (23.08.2018). До Вінниці приєднали селище Десна. Депутати дали чверть мільйона на дороги. vn.20minut.ua. Архів оригіналу за 28.09.2018. Процитовано 28.09.2018.
  9. Якубенко О. О., Панченко Ю. В.  Випадкові знахідки енеоліту-ранньої залізної доби // Археологічні відкриття в Україні 1998—1999 р. — К., 1999. -С. 56-57
  10. Словарь географических названий Архівовано 13 грудня 2013 у Wayback Machine. (рос.)
  11. // Українська література XIV—XVI ст.— К.: Наукова думка, 1988.— 600 с.— С. 84, 533. ISBN 5-12-009282-9
  12. Слуцкая летопись. Слуцький літопис. Том 35. Литовсько-білоруські літописи. litopys.org.ua. Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 26 серпня 2017.
  13. Вінниця // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  14. Ставка Гітлера біля Вінниці: чому дослідники досі сперечаються щодо неї Архівовано 22 серпня 2021 у Wayback Machine. // ВВС, 2021-05-09
  15. Відомості Верховної Ради СРСР. — 1945. — № 33 (360). — 13 червня. — С. 4
  16. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про утворення в місті Вінниці, Вінницької області, трьох міських районів — Ленінського, Свердловського, Кіровського» від 7 квітня 1945 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1945. — № 11 (1 листопада). — С. 9.
  17. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про скасування районного поділу в місті Вінниця, Вінницької області» від 11 серпня 1948 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1948. — № 5 (30 серпня). — С. 15.
  18. Постанова ПВРУ «Про утворення районів в місті Вінниці Вінницької області» від 20.03.78 № 534-VIII. LIGA:ЗАКОН. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 18 серпня 2021.
  19. Рішення ВОР від 14.02.2012 № 286 «Про виключення з облікових даних адміністративно-територіальних одиниць Вінницької області Ленінського, Староміського, Замостянського районів у місті Вінниці» Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine., опубліковано у «Відомостях Верховної Ради» № 14 за 6.04.2012 року, стор. 654. Архівовано 27.12.2013, у Wayback Machine.
  20. Фокус определил 50 лучших городов для жизни в Украине / 30.07.2013. Архів оригіналу за 24.08.2013. Процитовано 30.08.2013.
  21. Вінницю втретє визнано найкомфортнішим містом в Україні / Vежа, 7 квітня 2017. Архів оригіналу за 11 квітня 2017. Процитовано 10 квітня 2017.
  22. Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області Архівовано 25 грудня 2015 у Wayback Machine. — Rada.gov.ua
  23. Історична динаміка чисельності населення міст України. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 31 березня 2015.
  24. Україна / Ukrajina. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 31 березня 2015.
  25. Таблицы о состояніи городовъ Россійской имперіи = СПб тип. Ф. Крайя 1840 Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.(рос.)
  26. Ливрон де, В. В. — Статистическое обозрение Российской Империи, 1874 г. Население Архівовано 6 березня 2015 у Wayback Machine.(рос.)
  27. Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928—29
  28. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. г. Винница. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 31 березня 2015.
  29. В. М. Кабузан Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы XVIII века — 1989 год. Архівовано 7 липня 2015 у Wayback Machine.
  30. Про кількість та склад населення Вінницької області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 31 березня 2015.
  31. «Державна картографічна фабрика». Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 8 квітня 2019.
  32. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 вересня 2011. Процитовано 31 липня 2011.
  33. Сесія міської ради схвалила бюджет Вінниці на 2010 рік. Архів оригіналу за 28 травня 2010. Процитовано 25 травня 2010.
  34. Вінниця і Швейцарія реалізують спільний проект. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 12 листопада 2011.
  35. Архівована копія. Архів оригіналу за 7 лютого 2016. Процитовано 31 січня 2016.
  36. Банки Вінниці. ubanks.com.ua. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 10 січня 2021.
  37. У перших вінницьких трамваях вже з'явився Wi-Fi. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 6 лютого 2013.
  38. Гоц, Дар'я (21 квітня 2020). QR-коди, картки, смартфони: у Вінниці розповіли, як з травня сплачувати за проїзд у громадському транспорті. Інформаційна платформа "Вежа". Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 24 жовтня 2020.
  39. Кондукторів уже немає, оплата готівкою скасовується. Як будуть розраховуватися за проїзд у Вінниці після 1 травня. www.vinnitsa.info (укр.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 24 жовтня 2020.
  40. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 26 лютого 2014.
  41. Офіційний сайт Вінницької міської ради. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 26 лютого 2014.
  42. Заклад "Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 22 Вінницької міської ради. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 4 травня 2016.
  43. Офіційний сайт гімназії № 30 у місті Вінниця. Архів оригіналу за 14 грудня 2009. Процитовано 19 березня 2009.
  44. Офіційний сайт школи № 34. Архів оригіналу за 2 лютого 2012. Процитовано 8 березня 2012.
  45. Офіційний сайт Діагностичного центру. Архів оригіналу за 3 березня 2014. Процитовано 27 лютого 2014.
  46. Офіційний сайт Суспільного мовника Вінниччини. Архів оригіналу за 30 грудня 2018. Процитовано 22 січня 2008.
  47. Мельник Віктор Сміх крізь джаз. Як у Вінниці на фестивалі з Бетховена, Шопена та Пуччіні зробили джазменів Архівовано 4 жовтня 2009 у Wayback Machine. // «Україна Молода» 180 за 30 вересня 2009 року
  48. Городиська Ярина У мурах зазвучить орган. Вінницький храм збирає відомих органістів на щорічний фестиваль «Музика в монастирських мурах» Архівовано 28 грудня 2013 у Wayback Machine. // «Україна Молода» 178 за 26 вересня 2009 року
  49. VII-й фестиваль імені П. І. Чайковського відбудеться у Вінниці[недоступне посилання з жовтня 2019]
  50. У День Європи в обігу будуть «Вінницькі євро»[недоступне посилання з червня 2019] // інф. за 8 травня 2009 року на Офіційний сайт Вінницької обласної державної телерадіокомпанії Архівовано 25 червня 2009 у Wayback Machine.
  51. http://www.vin.gov.ua/dep-smp/10484-dytiacho-iunatskyi-estradnyi-konkurs-muzychna-parasolka Архівовано 22 квітня 2019 у Wayback Machine. Дитячо-юнацький естрадний конкурс «Музична парасолька»
  52. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 22 квітня 2019.
  53. Вінниця // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 2., К., 1978, стор. 300
  54. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 червня 2015. Процитовано 8 жовтня 2015.
  55. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 вересня 2015. Процитовано 8 жовтня 2015.
  56. Сайт команди «Вінницькі Вовки». Архів оригіналу за 16 травня 2014. Процитовано 30 червня 2019.
  57. Спекотне літо містяни можуть провести на ковзанах[недоступне посилання з травня 2019] // інф. за 12 травня 2008 року на www.myvin.com.ua «Моя Вінниця», інформаційний портал Архівовано 22 червня 2009 у Wayback Machine.
  58. З почином![недоступне посилання з серпня 2019] на Офіційний сайт Вінницької обласної Федерації хокею з шайбою Архівовано 1 листопада 2008 у Wayback Machine.
  59. Чемпіон Європи Дмитро Дмитренко навчає вінничан фігурного катання[недоступне посилання з червня 2019] // повідомл. за 24 листопада 2008 року на Офіційний сайт Вінницької обласної державної телерадіокомпанії Архівовано 17 вересня 2012 у Archive.is
  60. Уперше у Вінниці — Президент Польщі. Архів оригіналу за 14 червня 2013. Процитовано 8 листопада 2012.
  61. Вінниця стала консульським містом. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 17 лютого 2010.
  62. Welcome to the club: у Вінниці відкрили Почесне консульство Республіки Молдова - Вежа - Вінницький інформаційний портал. Vежа (uk-UA). 28 квітня 2017. Архів оригіналу за 9 травня 2017. Процитовано 19 травня 2017.
  63. Міста-побратими — Офіційний сайт Вінницької міської ради. Архів оригіналу за 23 жовтня 2016. Процитовано 6 грудня 2016.
  64. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 215 с. ISBN 966-8201-26-4
  65. Відкрито меморіальну дошку пам'яті Денису Жембровському. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 15 листопада 2015.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.