Ковіньки

• Ковінька — палиця із загнутим кінцем, подібна до хокейної ключки. Її виготовляють із кривої гілки груші чи яблуні довільної довжини й припасовують до зросту гравця.
• Опука (м'яч) виготовляється з кульки вільшини, що росте при корені на стовбурі. Деревину слід прооліфити та пофарбувати в яскравий колір водовідштовхуючою фарбою.

У деяких варіантах гри використовували свинку — кісточку зі свинячого хребця. Втім, існує інше пояснення терміна «свинка» — це слово походить від ранішої форми *звинка і первісно означало «зкачаний („звинутий“) з вовни м'яч»[3].

• Цур — відповідник воріт у грі — товстий дерев'яний кілок, який всаджують в землю чи сніг або вморожують у лід.

Історію та основи гри наводить А.Терещенко у своїй статті в журналі «Живая старина» (40-ві роки XVIII ст.)

«…Ніхто вже не пригадає нині, коли з'явился в Україні ця гра. Достеменно відомо, що ще у часи гетьмана Хмельницького у великому пошанівку в українських хлопчаків була гра „ковіньки“ (у перекладі російською „клюшки“). Влітку грали на лузі, чи просто на вигоні, де випасали худобу; взимку — на вулиці. У дернину чи сніг всаджували товстий кілок, озброювались кривими палицями-ковіньками й до смерку ганяли опуку — невеличку дерев'яну цурку..»

Про існування гри ще у княжі часи свідчать дані археологічних розкопок у Звенигороді, під час яких серед дитячих іграшок були знайдені кулі для гри у «свинку»[4].

Микола Гоголь описує інакший варіант гри:

«На втрамбованій та твердій землі стають у коло; кожний перед собою має ямку, в яку тицяє кінцем палиці. Посеред кола трохи більша ямка, до якої той, хто переюбуває за колом гонить теж палицею опуку. Ті, хто стоять колом, намагаються не пустити опуку до ямки, що посередині. Але, відбиваючи його палицею, кожний повинен зараз же ткнути її у власну ямку, бо той, хто пасе свинку (гонить опуку), заволодіє місцем, ставлячи у вільну ямку свою палицю, а хто проґавив, — гонитиме свинку замість нього»

Завдання гри — торкнутися опукою цура, або ж, в інших варіантах гри — закотити до ямки, чи загилити за обрій — протилежну лінію поля суперника.

Грають у ковіньки дві команди, з однаковим числом гравців у кожній. Кількість гравців у команді — за домовленістю, від двох до десяти.

Влітку змагаються на траві чи добре втрамбованому ґрунті, на майданчику завдовжки не менш як 20 м та завширшки 5-7 м. (на твердому покритті грати потрібно в захисному спорядженні).

У ковіньках воріт немає. Замість них використовується цур — всаджений чи вморожений товстий кілок, неподалік від найдальшого краю майданчика.

Завдання гравців — влучити в цура опукою.

За жеребом одна з команд починає гнати опуку до цура, а інша, довільно розпорошившись по майданчику, обороняє підступи до нього.

Задача команди оборонців — завадити команді нападників поцілити в ціль. Варто лиш нападнику торкнутися опукою цура — гра припиняється, атакуюча команда отримує очко й лаштується вже в обороні.

Грають на час, або до певної кількості очок.

У грі в ковінки, як і в сучасний хокей, дозволяється жорстка силова боротьба з супротивником, але при цьому забороняються підніжки, удари по руках, штовхати в спину та грати високо піднятою ковінькою. У ковіньках немає бортів, тому коли опука виходить за межі майданчика, суддя зупиняє гру і вводить її з місця порушення.

• КовінькоБлог