Богдан Хмельницький

Богда́н (Зино́вій-Богда́н) Хмельни́цький гербу Абданк (27 грудня 1595 (6 січня 1596)(15960106)[1][2] 27 липня (6 серпня) 1657) політик, полководець і дипломат, провідник Національно-визвольних змагань 1648—1657 років, творець Української козацької держави та її перший гетьман[1].

Богдан Хмельницький
Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Auctor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux
Богдан Хмельницький, портрет з гравюри Вільгельма Гондіуса (XVII ст.)
Гетьман України
Правління 1648-1657
Обрання 30 січня 1648
Попередник Максим Гулак
Наступник Іван Виговський
Інші титули Шляхтич
Біографічні дані
Імена Зиновій
Релігія Православ'я
Народження 1595(1595)
Суботів, нині Чигиринський район, Черкаська область, Україна
Смерть 6 серпня 1657(1657-08-06)
Чигирин, нині Черкаська область, Україна
інсульт
Поховання Іллінська церква (Суботів)
Дружина Ганна Сомко
Другий шлюб Олена Чаплинська
Третій шлюб Ганна Золотаренко
Діти Тиміш, Юрій, Григорій, Остап, Катерина, Степанида, Олена, Марія
Династія Хмельницькі
Батько Михайло Хмельницький
Мати Агафія
 Медіафайли у Вікісховищі

Перемога у Батозькій битві 1—2 червня (22—23 травня) 1652 року дала можливість вибороти Українській державі фактичну незалежність[1]. Гетьманство Богдана Хмельницького зумовило перелом у суспільно-політичному житті Європи, на терені якої з'явилась, хоч і ненадовго, суверенна Україна з усіма атрибутами політичної та економічної влади. Були визначені кордони Української держави у межах давніх українських земель[3].

Враховуючи вразливість геополітичного становища Української держави, намагався зіграти на суперечностях між Річчю Посполитою, Московією і Османською імперією (обіцяючи прийняти протекцію відповідно царя і султана)[1]. Представник роду Хмельницьких.

Життєпис

Походження і освіта

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Як зазначав Михайло Грушевський:

«Особиста біографія Хмельницького настільки ж убога на реалії і безсумнівні факти, наскільки багата на легенди»

Місцем народження вважається Суботів (нині Черкаська область, Україна, тоді Київське воєводство, Річ Посполита), як рік народження вказують або 1595[4]:70[5] або 1596[6]:153 рік. При хрещенні отримав імена Богдан-Зиновій; другим ім'ям ніколи не користувався[7].

Батько — чигиринський підстароста Михайло Хмельницький — перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім у його зятя Івана Даниловича. Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. Досі невідомо, з якого поселення — Хмільника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Іван Крип'якевич припускав, що він — вихідець із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі. Є версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, яку не підтримують українські історики[8]. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького[9].

Мати походила з козацького роду[10].

На портреті того часу, внизу, розміщений герб Сирокомля Богдана Хмельницького[11]. Факт шляхетства Хмельницького не доведений. За найпопулярнішою версією, його батько шляхтич, внаслідок баніції був позбавлений статусу.

Згодом шляхетство отримав син гетьмана: за гербівниками о. Каспера Несецького ТІ (1715—1724, Львів) та Яна Непомуцена Бобровича (1835) — з 1659 року Хмельницькі користувалися гербом Масальських (пол. herb Masalski), саме ним король Ян II Казимир офіційно нагородив Юрія Хмельницького під час нобілітації. Звідси ще одна поширена версія, за якою Хмельницькі походили з руського шляхетського роду Масальських — нащадків чернігівських князів.

Освіту здобув у Львівській єзуїтській колегії[12] чи в Ярославі[13].

На королівській службі

Цецорська битва

Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. Повернувшись на батьківщину, брав участь у польсько-османській війні 1620—1621 років, під час якої в битві під Цецорою батько й син Хмельницькі потрапили в османський полон. Іншої думки — старший Хмельницький загинув в цій битві — дотримувався, зокрема, Мирон Кордуба.[14] Ще за одною версією, батько загинув в османському полоні, в який потрапив і Богдан. Два роки важкого рабства (за однією версією — на османській галері, за іншою — в адмірала) для Хмельницького не пройшли даремно: вивчивши досконало османську і татарську мови, він зважується на втечу (за іншими даними, був викуплений родичами). Перебуваючи у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів османського флоту, удосконаливши своє знання османської мови.

У 1622 р. Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю[9] чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького)[15][16]. Інформація про прийняття ним ісламу — легенда.[13] Батько залишився в Османській імперії, незабаром помер[17]. Повернувшись до Суботова, Богдан був зарахований у реєстрове козацтво.

Цікавий факт
Пророчі слова Хмельницького «Все створене людськими руками ними ж може бути знищено» були промовлені у відповідь на запитання Станіслава Конєцпольського щодо оцінки могутності новозбудованого Бродівського замку. Згодом Веспасіян Коховський у своїй хроніці «Історія Польщі від смерті Владислава IV» зважив за доцільне епізод з маловідомою фортецею у Бродах віднести як слова щодо потужної Кодацької фортеці, яка дійсно впала в 1648 р. під час штурму під проводом Хмельницького.

З кінця 1620-х років почав активно брати участь у морських походах запорожців на османські міста (кульмінацією цього періоду став 1629 рік, коли козакам вдалося захопити передмістя Константинополя).

Після довгого перебування на Запоріжжі Хмельницький повернувся до Чигирина, одружився з Ганною Сомко (Сомківною) та отримав уряд сотника чигиринського. В історії наступних повстань козаків проти Речі Посполитої між 1630 і 1638 роками ім'я Хмельницького не зустрічається. Єдина його згадка у зв'язку з повстанням 1638 року — договір про капітуляцію повсталих був писаний його рукою (він був генеральним писарем у повсталих козаків) і підписаний ним та козацькою старшиною. Після поразки знову зведений у ранг сотника.

Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, османами, Москвою (під час Смоленської війни 16321634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що в 1620-х роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку, брав участь у військових походах козаків проти татар і коронного війська.

Близько 16251627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому від батька хуторі Суботові, біля Чигирина. Від 1633 р. на службі у великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського, отримав квартиру в Бродах. Під час оглядин новозбудованого Бродівського замку в 1633, на які запросили місцеву шляхту, Хмельницький необачно висловився

…все створене людськими руками, ними ж може знищитися[18]

щодо фортеці, розгнівивши цим коронного гетьмана. За даними Івана Крип'якевича, фразу: «Збудоване руками можна руками зруйнувати» було сказано під час огляду Кодацької фортеці 1639 року.[19] Від гніву С. Конєцпольського мусив шукати схованки на Запоріжжі, лише через деякий час повернувшись до Суботова.

Від 1637 року Хмельницький — серед вищої козацької старшини. Брав участь у повстанні проти Речі Посполитої і як військовий писар підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Дмитро Вирський припускав, що в 1638 році брав участь у боях на стороні коронного війська.[20] Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV Вази. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Республікою Обох Націй. Однак подальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від військової влади Речі Посполитої в Україні. Хмельницький утратив військове писарство (цей уряд скасували) і став одним з сотників Чигиринського полку. Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі).

Веспасіян Коховський стверджував, що Б. Хмельницький допомагав Тарасові Трясилу, «…ішов слідами бунтівників Якова Острянина та Дмитра Гуні, був учасником жахливого діла, яке самі призвідці спокутували смертю, а він уникнув заслуженої кари».[21]

Під час конфлікту з чигиринським підстаростою Даніелем Чаплинським, який виконував «замовлення» дідича Александра Конєцпольського, привілей щодо права власності на Суботів підступом був відібраний у Хмельницького, про що він сам пише у своїх листах до великого коронного гетьмана Миколая Потоцького «Ведмежої лапи», до короля Яна II Казимира в 1648. Юристи пояснили, що через відсутність документів виграти справу неможливо. Малоймовірно, Б. Хмельницький подав скаргу до сейму, який відмовив — необхідним було підтвердження А. Конєцпольського. Тоді Б. Хмельницький звернувся до короля Владислава IV, який привілеєм від 22 липня 1646 затвердив Суботів за ним. А. Конєцпольський на це не зважив. Проти Хмельницького виступав також багатий чигиринський орендар Захарій Сабиленко.[22]

Були намагання ворогів знищити його фізично: зокрема, в 1647 році на Б. Хмельницького під час татарського нападу на Чигирин один польський жовнір вдарив його шаблею по шиї; врятувала залізна сітка, прикріплена до шолому. Жовнір виправдовувався: «Я думав, що це татарин».[23]

Не змігши нічого довести (королі Сигізмунд III, Владислав IV на той час не жили), отримавши тільки 150 злотих відшкодування,[23] Богдан Хмельницький подався до низового козацтва.

У 16461647 роках король приймав в умовах великої секретності делегації козаків, до яких входили Іван Барабаш (як старший) і троє його супутників, серед яких був Б. Хмельницький, щодо участі козаків у планованій війні проти османів. На одній з цих таємних аудієнцій Івана Барабаша призначили наказним гетьманом козаків-реєстровців у майбутній війні з османами, він отримав від короля 2 важливі привілеї, за одним з яких дозволялось озброєння козаків, за іншим дозволялося збільшення компуту реєстровців з 6 до 12-ти тисяч, дозвіл робити набіги на османське узбережжя Чорного моря. Викрадені Б. Хмельницьким у грудні 1647 року, за версією польських дослідників, привілеї мали послужити для підбурювання козаків, приготування повстання[24] в 1648 році.[25]

Хмельниччина

З'єднання козаків Хмельницького з кримцями Тугай-бея.
В'їзд Хмельницького до Києва
Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом.

Початок

По смерті польського короля Сигізмунда III Вази (квітень 1632) козацька старшина вислала на конвокаційний сейм своїх представників із вимогою дозволити брати участь у виборах нового короля й послабити національно-релігійні утиски. На провінційних сеймиках в Україні обговорювалося питання про необхідність повернення православним вірянам їхніх прав, яких їх позбавлено після укладення Берестейської унії 1596. Так, на сеймику в Прилуках запорозькі козаки склали для своїх делегатів інструкцію, в якій вимагали позитивного вирішення на сеймі питання про відновлення прав православної церкви. Подібні вимоги висували й братства, зокрема, Львівське та Віленське. Останнє навіть виготовило спеціальну брошуру для конвокаційного сейму під назвою «Синопсис» — «Короткий опис прав, свобод і вольностей…». Вимоги українського населення підтримала й православна духовна ієрархія на чолі з архімандритом Києво-Печерської лаври П.Могилою. Оскільки повернення відібраних у них прав вимагали й протестанти, П.Могила знайшов підтримку в литовського гетьмана князя Христофора Радзивілла. На конвокаційному сеймі 22.6.1632 у Варшаві православні та протестанти спільно подали свої вимоги, сформульовані в 14 пунктах. Під час роботи комісії (входили від православних Петро Могила, від уніатів — В. Рутський), яку очолював королевич Владислав укладено проєкт угоди між представниками православного і католицького духовенства (містив 9 пунктів). У вересні 1632 на елекційному сеймі під тиском православних делегатів (серед них і А.Кисіль), що вимагали негайно визнати свободу віровизнання і права православної церкви, створено нову комісію і підготовлено «Статті». Згідно з цим документом православна церква в Україні офіційно діставала право мати свою ієрархію на чолі з митрополитом і 4 єпископами (львівським, луцьким, перемиським, мстиславським), вільно відправляти службу, мати церкви, монастирі, друкарні, школи, братства. Православній церкві поверталися церкви й монастирі в Києві (крім Видубицького монастиря). Київським православним митрополитом обрано П.Могилу. «Статті» мали компромісний характер і не могли остаточно врегулювати релігійне питання в Україні. Крім того, після обрання королем, Владислав IV під тиском шляхти Речі Посполитої анулював деякі пункти цього акту.

Вже віддавна можновладці Речі Посполитої в Україні, політичні противники короля Владислава IV, дивилися на українську шляхту скоса («кривим оком»). Зняти напругу в суспільстві на законодавчому рівні вже в котре пробував посол (депутат) Сейму (парламенту) Речі Посполитої — боярин Адам Кисіль. Русин за походженням, стурбований нерівністю у державі, він у парламенті домагався прийняття написаного ним трактату «Про рівність прав і спільне життя Сарматів польських і Сарматів руських (українських)». Під тиском козацьких повстань, Сейм приймає його, але польська шляхта Поділля не погодилася його виконувати і повстала проти короля Владислава IV, під тиском якого прийнятий цей закон. Польська шляхта особливо вороже ставилася до Богдана Хмельницького, прихильника Владислава IV і одного з носіїв автономістських поглядів. Власники (з 1633) Чигиринщини Конєцпольські: коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр за допомогою свого чигиринського підстарости Д. Чаплінського, який мав особисті рахунки з Б. Хмельницьким, вирішили позбавити його маєтку в Суботові, що в ті часи було звичною справою. Чаплинський вчинив ґвалтовний «заїзд»[26] на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646 року), зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 року померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року А. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського — кума й однодумця Хмельницького. Б. Хмельницький повідомив Королю Владиславу IV про завдані кривди, у відповіді король закликав Б. Хмельницького допомогти йому у боротьбі проти Подільської шляхти, тому в кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запорожжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. На думку польського історика Януша Качмарчика, Богдан Хмельницький — перший з козацьких ватажків, якому офіційно надали титул гетьмана[27]З підготовки до збройного виступу Хмельницький ужив заходів:

 — розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська[28];
 — налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;
 — заручившись підтримкою Османської імперії, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

Це був початок нової хвилі збройної боротьби за рівність прав українців у Речі Посполитій, яка після смерті Владислава IV 20 травня 1648, переросла у Національно-визвольну війну українського народу, очолену Б. Хмельницьким.

Перемоги 1648 року у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти адміністрації й шляхти Речі Посполитої та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Речі Посполитої велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 році й дійшла до свого вершка наступного року:

«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ у неділю 27 грудня після вечірні[29] і зустріч його на Різдво 1648 року як «пресвітлого володаря й князя Руси»[30] із вищим православним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм[31] свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений.

Рішення Б. Хмельницького воювати проти гнобителів освятив Патріарх Константинопольський (Йоанникій II або Парфеній II) у 1651 році, надіслав корінфського митрополита з мечем, освяченим на гробі Господнім, який підперезав ним гетьмана.[32]

Коаліції

Переговори Хмельницького з послом Речі Посполитої Смяровським.
Богдан Хмельницький з полками (позначені булавами). Малюнок 18 століття

У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три коаліції.

  • Першою була українсько-кримсько-османська коаліція, утворена в 16471648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку коронно-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок дворазової зради кримського хана (Берестечко — 1651, Жванець 1653), й пасивності Османської імперії, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Короною[джерело?]. Хоча візир Кримського ханства Сефер Гази вважав, що зрадив Хмельницький, а не кримський хан[33][34][35]. Так, після взяття Високого Замку Хмельницький відправив своїх послів до Московії.

Текст угоди так і не вдалося знайти, а представники Московії спираються лише на чернетки.

Ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Козацька старшина, духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року московський цар зрадив переяславські домовленості і без участі українських представників, підписав у Вільно договір між Московією та Річчю Посполитою.

Перші дві коаліції мали на меті завдати Речі Посполитій військово-політичної поразки й забезпечити та гарантувати цілісність і незалежність козацької держави, третя антипольська коаліція (1656—1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Хмельницького, була направлена на цілковиту ліквідацію держави Речі Посполитої («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), та створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Це дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції. Московія, після підписання миру з Річчю Посполитою, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою «Потоп». Військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.

Відновлення церков

За його сприяння 1655 року було покрито міддю та позолочено верх церкви Архистратига Михаїла Золотоверхого монастиря у Києві.[36] 25 травня 1654 р. з Чигирина Богдан Хмельницький надсилає листа до московського патріарха Никона з проханням звернутися до царя для підтвердження привілеїв Київської митрополії[37].

Смерть

Місце захоронення Хмельницького в Іллінській церкві

Богдан Хмельницький в останні роки свого життя часто хворів. Прагнув спадкової передачі влади (гетьманства) своєму синові Юрію[38]. За даними Мирона Кордуби, звістка про бунт відділу козаків, висланого для рятунку Ракоці від нападу татар, призвела до апоплексії у вже хворого гетьмана, через що він утратив дар мови. Упокоївся вранці 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня[39] був похований у Суботові, в Іллінській церкві[джерело?], яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких[джерело?].

1664 року Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимоша з родинної гробниці. Також під його супроводом київський митрополит Йосип Тукальський-Нелюбович та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони перебували до 1667 року.[джерело?]

Після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно перебуває нині — невідомо. Власне, існує дві версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією, руський воєвода Стефан Чарнецький 1664 року напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив, а попіл вистрілив з гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв, тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху Хмельницького може бути «Семидубова гора» в с. Івківці, що неподалік Суботова. Можливо, також, що Гетьман похований в Іллінській церкві, у склепі, який виявили у 2019 р.[40] Доказів підтвердження обох версій поки що немає.

Хмельницький та іслам

Богдан Хмельницький та Ӏслям III Ґерай роблять намаз[41]

У хроніці «Таріх-і Іслам Герай хан» (1651 р.) придворного кримського літописця Мехмеда Сенаї вперше повідомлялося про намір Хмельницького прийняти іслам[42].

Османський літописець XVII ст. Мустафа Наїма в літописі під назвою «Справи північні» повідомляє, що, прибувши до ханського палацу, Хмельницький приватно повідомив Ісляму Ґіраєві, що вони з ханом — єдиновірці:

«Потому ханові про свої справи звістивши, зустрівся з ним; коли ж хан не повірив, звершив із ним вечірній намаз — відтак голосом співочим високошанований Коран прочитав; отоді хан довірився»[43]

В книзі «Collectanea z dziejopisów tureckich» («Збірка турецьких літописів»), що вийшла друком у Варшаві 1824 року, польський історик Осип Сенковський навів гравюру, на якій зображений спільний намаз Хмельницького та хана Ісляма Ґерая III[41].

Родина

Прапор що приписують[44] Богдану Хмельницькому (або єдному з підрозділів). Абревіатура: Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, его королівської милості.

Дружини

Богдан Хмельницький був одружений тричі:

  • перша дружина його Ганна Сомківна — дочка багатого переяславського купця, мати всіх його дітей. З нею Богдан взяв шлюб близько 1625—1627 років. Померла передчасно;
  • другий шлюб на початку 1649 року зв'язав його з колишньою жінкою його ворога Чаплинського Мотроною, найбільшим коханням гетьмана, яка була страчена його сином Тимошем у травні 1651 року за підозрою у зраді;
  • влітку 1651 року Богдан Хмельницький одружився втретє з Ганною Золотаренківною, міщанкою з Корсуня, вдовою полковника Мартина Пилипенка[45]. Радниця Хмельницького і розпорядник сімейного скарбу, вона надовго пережила його, і в 1671 році стала черницею з ім'ям Анастасія Києво-Печерського жіночого монастиря.

Діти

Зв'язки Гетьманів Руїни з ім'ям Хмельницького

Хмельницький мав двох синів і чотирьох дочок (за деякими даними семеро дітей):

  • дочка Хмельницького Катерина (Олена) була одружена з Данилом Виговським, і після його смерті в московському полоні стала другою дружиною гетьмана Павла Тетері. Померла у 1668 році;
  • друга дочка Степанида (Степанія) була дружиною Івана Нечая. Їхнє весілля відбулося у середині 1650 року. 4 грудня 1659 року під час облоги Бихова Степаниду разом з чоловіком взято у полон. Припускають, що її заслано в Сибір;
  • імена двох інших дочок гетьмана — одна з них була за корсунським сотником Глизьком (Улезком), який загинув у війні з Річчю Посполитою в 1655 році, друга вийшла за новгород-сіверського козака Л. Мовчана (1654), — лишилися невідомими.

Гетьманський рід Хмельницького згас у кінці XVII століття. Пізніші Хмельницькі, яких чимало було на Лівобережній Україні і в Російській імперії у XVIII—XIX століттях, були іншого походження.

Оцінки

Булава Богдана Хмельницького

Сучасники

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія Україною у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту. Описуючи своє враження від гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює: «Так ось він, Хмель, якого слава й ім'я рознеслися по всьому світу». Багато і захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб… Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля». Алеппського вразила велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо».

Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, відносини з сусідніми державами — все це треба було створити… Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».

У літопису «Історія хана Іслама Гірая III» кримсько-татарського автора Гаджі Мехмеда Сенаї Киримли відчувається вельми позитивний пієтет літописця щодо Богдана Хмельницького, якого він називає хоробрим, безстрашним богатирем і лідером «Дніпровського козацтва», а також «від природи толерантного до ісламської релігії та як особу, що заслуговувала на пошану з боку релігії ісламу».[46] В османських рукописних джерелах фігурують такі величальні слова на адресу гетьмана, як «гордість всіх правителів від християнської релігії, правитель вільної та свобідної нації». Цей факт є свідченням не лише дипломатичного визнання гетьмана Богдана Хмельницького, а й поваги з боку уряду Османської імперії й до українського козацтва.[47]

Тарас Шевченко

Т. Шевченко. Смерть Богдана Хмельницького (1836—1837)

Великий український поет неодноразово звертався до образу Б.Хмельницького як у поетичній, так і у художній творчості. Вперше — у 1837 році, в офорті «Смерть Богдана Хмельницького». Свої враження про події минулого Шевченко передав також у роботах «Дари в Чигрині 1649 року», «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», в останніх — переважає елегічний настрій.

У поетичній творчості образ Хмельницького проходить у багатьох творах, зокрема у віршах («Розрита могила», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові», «За байраком байрак», «Осії. Глава XIV», «Якби-то ти, Богдане п'яний…» та ін.), драмах («Назар Стодоля», «Никита Гайдай»), російськомовній прозі («Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали»). Оцінка Хмельницького виглядає доволі неоднозначною. У ряді творів поет називає Хмельницького «славним», «благородним», «праведним гетьманом», «козацьким розумним батьком». В той же час Шевченко негативно оцінює наслідки єднання з Московією:

Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка…[48]

Найвідвертішого осуду Хмельницький отримує у вірші «Якби-то ти, Богдане п'яний», що був тривалий час забороненим до друку:

Великий, славний! та не дуже…
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.[49]

Історики

    Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній Україні Гетьманщині.
    Михайло Грушевський, 1913;

    Втім визнаючи за гетьманом талан до військового керівництва Грушевський значно критично оцінював його як політика[50][51].

      Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув довір'я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір'ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів.
      Іван Крип'якевич, 1954;
        Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища.
        Дмитро Дорошенко, 1921.

        Вшанування пам'яті

        Богдан Хмельницький, колегія єзуїтів, Львів
        Пам'ятник Б. Хмельницькому в Чернігові

        У 1943 році місто Переяслав перейменували на Переяслав-Хмельницький, а в 1954 місто Проскурів — на Хмельницький. У 2019 році Переяславу повернули початкову назву.

        У Києві існує пам'ятник Богданові Хмельницькому, якого зображено верхи на коні. Також пам'ятники встановлені в містах Чигирині на Богдановій горі, Чернігові, Хмельницькому, Черкасах, Нікополі, Скалаті та в селі Суботові.

        У Запоріжжі пам'ятник встановлено на вул. Б.Хмельницького , а також пам'ятний знак Б. Хмельницькому на острові Хортиця. Напис на камені: «У січні 1648 р. біля о. Хортиця запорізькі козаки на чолі з Б. Хмельницьким вперше розгромили загін польських гнобителів».

        Іменем Богдана Хмельницького названі вулиці і площі в багатьох містах і селах України, воно присвоєне академії Державної прикордонної служби України в місті Хмельницькому та Національному університету в Черкасах. Також у Чигирині діє музей Богдана Хмельницького.

        Портрет Богдана Хмельницького зображено на банкноті номіналом 5 гривень. Також Національний банк України випускав в обіг пам'ятні монети номіналом 200000 карбованців (мельхіор) з 19 липня 1995 року, номіналом 1000000 карбованців (срібло) з 21 червня 1996 року та номіналом 10 гривень (срібло) з 24 грудня 2015 року.

        За часів СРСР існував Орден Богдана Хмельницького, призначений для нагородження як офіцерського, так і солдатсько-сержантського складу. Також Орден Богдана Хмельницького встановлений у сучасній Україні для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України.

        На його честь також названо 69-й курінь УПЮ імені Богдана Хмельницького.

        На його честь також названо Окремий президентський полк імені гетьмана Богдана Хмельницького.

        У літературі

        У музиці

        Серед українських композиторів спеціальну увагу образу Хмельницького приділив Костянтин Данькевич. Він є автором симфонічної поеми «Богдан Хмельницький» (1940), опери «Богдан Хмельницький» (1951, лібрето О. Корнійчука). Музика багато в чому наслідує традицію «Івана Сусаніна» Глінки, заключний хор «Пришел желанный, счастливый день» побудований на інтонаціях російської народної пісні «Слава»[52]. Ця опера швидко потрапила в репертуари радянських оперних театрів, а композиторові принесла Шевченківську премією.

        Образ Хмельницького знайшов втілення в українській музиці і через творчість Т. Шевченка. В українській рок-музиці знайшли своє прочитання вірші «Стоїть в селі Суботові…» у пісні «Суботів» та «Розрита могила» в однойменній пісні гурту «Кому Вниз» (1990).

        Йому присвячено однойменний марш записаний Людомиром Петкевичем.

        У кінематографі

        Кораблі

        Примітки

        1. Степанков В. С. Хмельницький Богдан // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К.: Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 389—390. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
        2. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Альтернативи, 2003. — ISBN 966-7217-76-0.
        3. Капелюшний В. П. Гетьман // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
        4. Смолій В. А., Степанков В. С. Україна крізь віки: в 15 т. / НАН України; Інститут археології / В. А. Смолій (ред.) — К. : Альтернативи, 1998. — Т. 7 : Українська національна революція XVII ст. (1648—1676). — 351 с. ISBN 966-7217-18-3
        5. Вирахувано за відомостями венеціанського посла Ніколо Саґредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сеньйорії, що Хмельницькому 54 роки. Janusz Kaczmarczyk. Bohdan Chmielnicki. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Wydawnictwo «Zakład Narodowy imienia Ossolińskich», 2007. ISBN 978-83-04-04921-5 str. 12
        6. Бойко О. Д. Історія України. — Академія, Оригінал-МакеТ, 2002. — ISBN 966-580-122-8.
        7. Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький… — С. 11—12.
        8. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003 (ISBN 966-7217-76-0), стор.54
        9. Robert Magocsi, A History of Ukraine, University of Toronto Press, 1996 (ISBN 0-8020-7820-6, 9780802078209) Архівовано 12 серпня 2011 у Wayback Machine., с. 196
        10. На думку І. Верби, її ім'я було Агафія. До такої думки дійшов І. Верба на основі аналізу «Помяника» Михайлівського Золотоверхого монастиря від 1667 р. про рід Б. Хмельницького, складеного особою, добре обізнаною з життям його сім'ї.
          Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. — Альтернативи, 2003. — С. 55. — (ISBN 966-7217-76-0). Згодом після смерті чоловіка вона одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» Василем Шишкою-Ставецьким (чи Ставицьким; див.: Володимир Замлинський. Богдан Хмельницький // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 168. — ISBN 5-203-01639-9; цей шлюб матері Богдана зі шляхтичем свідчить на користь її власного шляхетського походження), який пережив її під час Хмельниччини, служив у війську Речі Посполитої в Білорусі. Його син Григорій, брат Богдана по матері, переселився до Білгорода у 1649 р., де одружився з удовою-українкою, яка мала четверо дітей; див.: Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький… С. 59. В історичних дослідженнях попередніх років та документах інформація про неї відсутня, вірогідність цього твердження є сумнівна.
        11. Габданк із доданим лицарським хрестом
        12. У 1648 році його ймовірний вчитель ксьондз Анджей Мокрський ТІ — входив до делегації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання — A.S. Radzwill. том III, s. 271—272
        13. Korduba M. Chmielnicki Bohdan Zenobi (ur. ok. 1595†1657)… — S. 329.
        14. Korduba M. Chmielnicki Michał (†1620) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : PAU, 1937. — T. III/4, zeszyt 14. — S. 337. (пол.)
        15. Kaczmarczyk J. Bohdan Chmielnicki… — S. 20.
        16. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. — Альтернативи, 2003. — С. 59. — ISBN 966-7217-76-0.
        17. Петровський В. В., Радченко Л. О., Семененко В. І. Історія України. Неупереджений погляд. — К. : Видавничий дім «Школа», 2007. — С. 128—129. — ISBN 966-8182-62-6.
        18. Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький… — С. 20.
        19. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький (видання друге…) — С. 47.
        20. Вирський Д. С. Анонімний «Катафалк рицерський» (1650 р.) про початок козацької революції (кампанія 1648 р.) // Український історичний журнал. — 2012. — № 6 (507, листопад-грудень). — С. 173. — ISSN 0130-5247.
        21. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький (вид. друге…) — С. 46.
        22. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький (видання друге…) — С. 50—51.
        23. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький (видання друге…) — С. 51.
        24. за версією поляків — бунту
        25. Latacz E. Barabasz Jan, zwany także Barabaszenko (zm. 1648) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 268—269. Reprint. Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 268. — ISBN 8304034840. (пол.)
        26. тобто напад
        27. Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький = Hetman Bohdan Chmielnicki / з пол. мови пер. І. Сварник; Південно-Східний наук. ін-т у Перемишлі. — Перемишль; Львів: [б.в.], 1996. — С. 113. — 326 с.
        28. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця 18 ст. Яковенко Н. Архів оригіналу за 3 December 2007. Процитовано 25 листопада 2007.
        29. Извлеченіе изъ козацкихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 40
        30. Воссоединение Украиньї с Россией. — Т. 2. — М, 1954. — С. 118—120; Крип 'якевич І. П. Назв, праця. — С. 226; Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. — Т. 3. — К., 1994. — С. 98.
        31. Можливо Паїсій коронував Хмельницького на Руське князівство (Воссоединение Украиньї с Россией. — Т. 2. — М, 1954. — С. 118—120; Крип 'якевич І. П. Назв, праця. — С. 226; Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. — Т. 3. — К., 1994. — С. 98.)
        32. В. Замлинський. Богдан Хмельницький // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994.— 560 с.— С. 179. ISBN 5-203-01639-9
        33. Opis: do posła moskiewskiego, Żerebcowa, żądającego zaprzestania wojny przeciwko Kozakom.
        34. Źródło: Franciszek Gawroński, Krwawy gość we Lwowie, str. 4 (11)
        35. https://pl.wikiquote.org/wiki/Sefer_Gazi_aga
        36. Извлеченіе изъ козацкихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 44
        37. Я. Р. Дашкевич , Л. А. Проценко , 3. С. Хомутецька (1971). Каталог колекції документів Київської археографічної комісії 1369-1899 (укр). Київ: Наукова думка. с. 56, док.155.
        38. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 22. Архів оригіналу за 8 December 2015. Процитовано 21 жовтня 2015.
        39. Або 2 вересня; див.: Korduba M. Chmielnicki Bohdan Zenobi (ur. ok. 1595†1657)… — S. 333.
        40. Науковці ймовірно знайшли могилу Богдана Хмельницького.
        41. Кульчинський. Українські козаки в османській хроніці “історія наїми”.
        42. Абдужемилев Р. ОТРАЖЕНИЕ ВОЕННОГО СОЮЗА КРЫМСКОГО ХАНСТВА И ЗАПОРЖСКОЙ СЕЧИ В ХРОНИКЕ М. СЕНАИ.
        43. Кримський намаз. Чи був Богдан Хмельницький захисником ісламу. www.dsnews.ua (рос.). Процитовано 24 вересня 2017.
        44. Панченко В. О. Козацьке прапорництво ХVІІ–ХVІІІ ст. «Військово-історичний альманах» 2008, ч. 2 (17) 111—112 с.
        45. Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. — Біла Церква, 2001. — Вип. II. — 310 с. (ISBN 966-7860-01-9)
        46. ТУРАНЛИ, ФЕРХАД. ТЮРКСЬКІ ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 26 вересня 2017.
        47. Туранли, Фергад (2016). Історія України в Османо-Турециких писемних джерелах (друга половина XVI-перша чверть XVIII століття. Київ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія". с. 236, 249. ISBN 978-966-518-693-9.
        48. «Стоїть в селі Суботові». Архів оригіналу за 24 червня 2009. Процитовано 27 липня 2009.
        49. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847—1861. — С. 308; 718—719. Архів оригіналу за 1 May 2009. Процитовано 27 липня 2009.
        50. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XIII. Стор. 4. Сильні і слабі сторони індивідуальності Богдана Хмельницького як провідник мас і як державний політик. Архів оригіналу за 7 January 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
        51. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XIII. Стор. 5. Архів оригіналу за 8 December 2015. Процитовано 21 жовтня 2015.
        52. Опера «Богдан Хмельницький» на сайті 100 опер Архівовано 21 серпня 2009 у Wayback Machine.

        Джерела та література

        • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
        • Гійом Левассер де Боплан.Description des contrées du Royaume de Pologne, contenues depuis les confins de la Moscowie, insques aux limites de la Transilvanie. (аудіокнига) (укр.)
        • Брехуненко В. Богдан Хмельницький / Віктор Брехуненко. — Київ, 2007. — 72 с.
        • Б. Хмельницький — славний син і видатний гетьман України / Гайбондюк В. Д. — Рівне, 1995. — 132 с.
        • Видатні діячі України минулих століть. — К., 2001. — С. 566—567.
        • Володарі гетьманської булави. — К., 1994.
        • Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. — К. : Обереги, 1999. — 216 с.
        • Документи Богдана Хмельницького (1648—1657). — К., 1961. — 740 с.
        • Дитячі роки Богдана описані в книзі для дітей «Катерина Лебедєва про Богдана Хмельницького, Мері Рід, Владислава Городецького, Вірджинію Вулф, Девіда Боуї» / К. Лебедєва. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 c.: іл. — (Життя видатних дітей). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-128-5.
        • Історичні постаті України / Упоряд. О. В. Болдирєв. — Одеса, 1993.
        • Богдан Хмельницький // Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К. : Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.
        • Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький. — Перемишль—Львів, 1996. — 326 с.
        • Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Т. 1—3. — К. : Видавництво «Стікс», 2007—2009.
        • Кордуба М. Богдан Хмельницький у Белщині і Холмщині. — Краків, 1941.
        • Костомаров М. І. Богдан Хмельницький: Історична монографія / М. І. Костомаров. — Дніпропетровськ: Січ, 2004. — 843 с.
        • Костомаров М. І. Богдан Хмельницький: Історичний нарис / М. І. Костомаров. — К. : Веселка, 1992. — 91 с.
        • Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К. : ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с. — ISBN 978-966-02485-0.
        • Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990. — 407 с.
        • Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький (видання друге, виправлене і доповнене). — Львів : Світ, 1990. — 408 с. — ISBN 5-11-000889-2.
        • Лавріненко Н. П. Де шукати прах Богдана Хмельницького // День. — 2006. — 27 квітня.
        • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
        • Мельник Л. Г. Гетьман Богдан Хмельницький та його державницька діяльність в історіографії (до 400-річчя від дня народження) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка / Київський університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 1997. — С. 3—11. — (Історія; Вип. 36).
        • Мельник Л. Г. Гетьман Богдан Хмельницький у вітчизняній історіографії: Навч. посібник / Л. Г. Мельник; КУ ім. Т.Шевченка. — К. : РВЦ Київський університет, 1997. — 72 с.
        • Огієнко І. Богдан Хмельницький / І. Огієнко; Упор. автор передмови і коментарів: М. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2004. — 448 с. (link 1, link 2)
        • Сергійчук В. І. Богдан Хмельницький та його старшина. — К., 1996. — 56 с.
        • Смолій В. А. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет / В. А. Смолій, В. С. Степанков. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — К. : Либідь, 1993. — 487 с.
        • Смолій В. А. Богдан Хмельницький: Хроніка життя та діяльності / В. А. Смолій, В. С. Степанков; АНУ; Інститут історії України. — Київ: Наукова думка, 1994. — 260 с.
        • Смолій В. А. Богдан Хмельницький / Смолій Валерій, Степанков Валерій. — К. : Альтернативи, 2003. — 400 с. — (Особистість і доба). — ISBN 966-7217-76-0.
        • Степанков В. С. Аграрна політика Богдана Хмельницького (1648—1657) // Феодалізм на Україні. — К., 1990. — С. 52—65.
        • Сто найвідоміших українців. — М.; К., 2002. — С. 106—121.
        • Стороженко І. С. Реформування Запорозької Січі Хмельницьким // Київська старовина. — 1999. — № 2. — С. 10—28.
        • Стороженко І. С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. — Кн. 1: Воєнні дії 1648—1652 рр. — Дніпропетровськ : Вид-во ДДУ, 1996. — 320 с.
        • Тис-Крохмалюк Ю. Бої Хмельницького. — Мюнхен, 1954; К., 1994.
        • Токаржевський-Карашевич І. Хмельниччина з погляду права//Визвольний шлях. — Лондон, 1957, 1958. — Т. ІХ—Х.
        • Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657. — К. : Альтернативи, 1998. — 383 с.
        • Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 903.
        • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 1455.
        • Федорук Я. О. Зовнішньополітична діяльність Б.Хмельницького і формування його політичної програми (1648 — серпень 1649 рр.). — Львів, 1993. — 68 с.
        • Харишин М. В. Богдан Хмельницький та Українська православна Церква (1648—1657 рр.) // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 92—100; № 5. — С. 57-66.
        • Полюхович Д. Загадки гетьманських монет // Збруч. — 2015. — 21.04.
        • Хмельницький Богдан-Зиновій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш  Я. — С. 2008-2009. 1000 екз.
        • Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович // Михайлів Т. В., Михайлів Т. А. Видатні постаті українського державотворення. Довідник. — Xарків : Основа, 2014. — 128 с. — (Б-ка журн. «Історія та правознавство». Вип. 1 (121)). — С. 37.
        • Богдан Хмельницький // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський : ФОП Гавришенко В. М., 2015. — 912 с. — С. 73–76.
        • Чухліб Т. Гетьмани і монархи: Українська держава в міжнародних відносинах 1648—1714 рр. — К. — Нью-Йорк, 2003. — 518 с. // НТШ в США; Інститут історії України НАН України, Науково-дослідний інститут козацтва.
        • Чухліб Т. Секрети українського полівасалітету. Хмельницький — Дорошенко — Мазепа / Тарас Чухліб; НАНУ ; Інститут історії України ; Науково-дослід. інститут козацтва. — К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — 327 с.
        • 350-річчя Української держави Богдана Хмельницького. Матеріали міжнародної наукової конференції 15—16 грудня 1998 р. — К., 1998. — 212 с.
        • Kaczmarczyk J. Bohdan Chmielnicki. — Wrocław — Warszawa — Kraków, Zakład Narodowy imieniа Ossolińskich Wydawnictwo, 2007. — ISBN 978-83-04-04921-5.
        • Korduba M. Chmielnicki Bohdan Zenobi (ur. ok. 1595†1657) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1937. — T. III/1, zeszyt 11. — S. 329—334.
        • Всемирный биографический знциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 824—825.
        • Грабянка Г. І. Действия презельной и от начала поляков крвавшей небывалой брани Богдана Хмельницкого, Гетмана Запорожского, с поляками… К., 1853. — 374 с.
        • Документы об Освободительной войне украинского народа 1648—1654 гг. — К., 1965. — 827 с.
        • Иллюстрированный знциклопедический словарь. — М., 2000. — С. 1328.
        • Осипов К. Богдан Хмельницкий. — 2-е изд., перераб. — М. : Мол. гвардия, 1948. — 480 с. — (ЖЗЛ).

        Посилання

        Попередник
        Максим Гулак
        Гетьман України
        1648-1657
        Наступник
        Юрій Хмельницький
        This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.