Колесник Надія Геннадіївна

Народилася 3 липня 1970(19700703) р. у селі Жуки на Полтавщині. Батько був родом з сім'ї Харківської елітної інтелігенції, мав вищу університетську освіту, мати була сільською дівчиною. Як згадувала Надія потім, пізнавала вона життя двобічно: з одного боку — благополучне, вишукане, аристократичне, з іншого — скромне сільське. Авторитетом для неї був брат, який усіляко підтримував її, вчив не здаватись, триматись до останнього.[1]

З 1978 р. навчалася в Кременчуцькій ЗОШ № 25.

У 1988—1990 рр. здобувала професію вихователя дитячого садка в Кременчуцькому педагогічному училищі.

З 1998 по 2002 рр. отримувала професію вчителя фізичної культури і валеології, керівника дитячих спортивних секцій в Миколаївському державному педагогічному інституті ім. В. Г. Бєлінського.

Надія Колесник під час зустрічі з Президентом України у Міністерстві праці та соціальної політики, 2007 р.

З 1990 р. працювала вихователем дитячого садку.

У 2002—2003 рр. Надія Колесник була викладачем Кременчуцького представництва Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна».

У 2005—2006 рр. була регіональний представником в Полтавській області ГО «Фундація прав людини» при підтримці представництва Євросоюзу в Україні.

З 2007 р. стала членом ради при Міністерстві праці та соціальної політики України з питань реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів.

Незважаючи на інвалідність ІІ степеня з дитинства, Надія Колесник відстоювала міцну соціальну позицію. Її діяльність була спрямована на допомогу інвалідам. Вона багато чого зробила для них, не тільки в Кременчуці, а й в Україні.

Щорічно, починаючи з 1996 року, була організатором зборів активної реабілітації людей з травмами спинного мозку, в тому числі і дитячих. З 1996 по 2001 рр. керувала Фізкультурно-оздоровчим клубом інвалідів «Надія».

Надії Колесник належить ідея створення у Кременчуці Центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. У 2002 році її підтримав виконкомом Крюківської районної ради та Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Надія ж очолювала Центр з 2002 р. і до смерті.

Вона змогла досягти великих успіхів у організації роботи Центру: Надія Геннадіївна домоглася дозволу[2] на проведення іпотерапії в Центрі, вона у 2006 р. встановила контакт з німецьким бургомістром Райнером Штольцом[3], завдяки якому понад 40[4] кременчуцьких дітей-інвалідів пройшли безкоштовне лікування в клініках м. Штоках.

«Якщо людина не хоче жити, то її ніхто, ніякими ліками і уколами до життя не поверне, а якщо людина хоче жити – вона здатна подолати такі бар’єри, про які навіть важко уявити. Тому завдання співробітників центру - показати нашим маленьким вихованцям всю чарівність цього життя» (Надія Колесник про діяльність Центру)[5]

У 2009 р. здоров'я Надії різко погіршилось.

З 27 листопада 2009 р. вона перенесла 4 операції, і в останні дні перебувала важкому стані: сама вже не могла дихати і була підключена до апарату штучного дихання. Раніше Надію відмовлялися оперувати в Кременчуці, Києві та за кордоном, бо боялися, що її серце не витримає наркозу. Однак наприкінці року їй все-таки зробили операцію у Кременчуцькому міському пологовому будинку. Потім Надії знадобилося ще кілька операцій.[6]

У ніч з 12 на 13 січня 2010 р. в реанімаційному відділенні Головного військового клінічного госпіталю Міністерства оборони у Києві на сороковому році життя Надія Колесник померла. Похована у с. Жуки.

Цікаво, що за декілька місяців, Надія ніби передбачила свою смерть, опублікувавши у соціальній мережі такий вислів:

Неправда, друг не помирає, його лиш просто поруч не стає...(Надія Колесник). [7]