Колодін Іван Федорович

Іван Федорович Колодін (рос. Иван Фёдорович Колодин, 16 березня 1788, Санкт-Петербург? — після 1838, Крим?) — вихованець і учень архітектора А. Н. Вороніхіна і його наступник на посту архітектора Казанського собору.

Іван Федорович Колодін
Иван Фёдорович Колодин
Народження 16 березня 1788(1788-03-16)
Смерть не раніше 1839
Країна
(підданство)
 Російська імперія
Діяльність архітектор
Праця в містах Бахчисарай, Санкт-Петербург, Сімферополь
Архітектурний стиль класицизм, ампір
Нагороди
Орден Святої Анни 4 ступеня

Біографія

Незаконнонароджений син колишньої кріпосної Пелагеї Колодіної і якогось Штикова. У 1800 вступив до Імператорської академії мистецтв за рекомендацією і на кошти Андрія Вороніхіна. У 1809 році зайняв місце архітекторського помічника в Комісії з побудови Казанського собору з чином 14 класу. Після смерті Вороніхіна із 1814 до 1818 займався «приведенням у ясність» рахунків Комісії як архітектор. У 1813 в Будівельному комітеті Міністерства внутрішніх справ отримав посаду кам'яного майстра. До 1820, залишаючись формально на посаді, займався приватними роботами для Строганових та їхніх родичів Апраксіних в Санкт-Петербурзі і його околицях. З 1820 року відряджений на південь імперії, зокрема, до Криму для проведення різних робіт, наприклад, ремонту палацу в Бахчисараї. З цього часу жив у Криму. У 1822 році став кавалером ордена св. Анни 3 класу. До 1832 одружений не був. Остання згадка у 1838 році як про другого архітектора Південного берега Криму, помічника швейцарського архітектора Карла Ешлімана. Колодіна супроводжував Яків Колодін, судячи з усього, рідний брат, що також служив у Будівельному комітеті, а потім опинився в Криму[1].

Творчість

У 1813 році перебудував в Саратові будинок купця М. А. Устинова в стилі класицизму (нині Саратовський краєзнавчий музей). Графічна манера креслень повторює Вороніхина. З того ж часу почав роботу з проектування знову закладеного маєтку Мар'їно під Санкт-Петербургом для графині С. В. Строганової. Пошук рішення головного будинку тривав до 1817 (побудований в 1818, зберігся). У 1815—1816 роках проектував також менш значні будівлі для садиби, зокрема, церковний будинок, житницю, оранжерею і ферму (відомі за кресленнями), а також паркові споруди. У середині 1810-х ремонтував головну будівлю Строганівської дачі в околицях столиці та Строганівськиц палац в Санкт-Петербурзі. У 1814 році був запрошений Апраксіними для реконструкції їх садиби на Марсовому полі в Санкт-Петербурзі. Зробив для них шість аркушів (Державний історичний музей). Доля проектів невідома.

У 1822—1823 роках реставрував ханський палац у Бахчисараї після пожежі 1818 року і ця його діяльність була визнана сучасниками невдалою. Михайло Кладо займався будівельними роботами, унтер-офіцер Дорофєєв займався живописом. Дорофєєв виконав розписи зовнішніх стін геометричними візерунками, букетами і квітковими гірляндами. Він же зафарбував розпис, виконаний Омером. У результаті цього ремонту був спотворений первісний вигляд палацу[2]. За вказівкою Колодіна були знесені: Зимовий палац, банний комплекс та інші споруди[3].

У Сімферополі будував міський собор (1820—1829, за проектом І. Шарлеманя, знесений у 1930), губернські присутствені місця, Таврійське губернське правління, «будинок підполковника О. С. Таранова-Белозерова» (1822—1826, Колишній будинок Таранова-Білозьорова «для прочан» був одним з перших капітальних будівель Сімферополя і безкоштовних медичних установ у той час. Нині — Сімферопольський медичний коледж імені Д. І. Ульянова), будинок Таврійського цивільного губернатора (1835).

Примітки

  1. Ерохина И. П., Кузнецов С. О. Шансы архитектора Ивана Колодина // Андрей Никифорович Воронихин. Мастер, эпоха, творческое наследие. Материалы международной научно-практической конференции, посвященной 250-летию архитектора А. Н. Воронихина (1759—1814). СПб, 2010. С.247-258.
  2. Е. В. Нагаевская. Бахчисарай (путеводитель). Симферополь, издательство Таврия, год 1979. Архів оригіналу за 18 травня 2009. Процитовано 20 серпня 2015.
  3. Олекса Гайворонский. Очерк истории ханского дворца. Официальный сайт музея. Архів оригіналу за 31 січня 2012. Процитовано 30 апреля 2009.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.