Колхидське царство
Колхидське царство — перша давньогрузинська держава на території сучасної Мінгрелії, що утворилася на початку VI століття. Тривалий час панувала над племенами Західного Кавказу. Наприкінці II ст. до н. е. підкорилася Понтійському царству, згодом опинилася під владою Риму. Остаточно припинило своє існування у I ст. н. е.
| |||||||||||||||||||||||
Історія
Засновано представниками знаті (вождями) племені колхів. Більшість вчених вважає їх попередниками мінгрелів. Лише з утворенням сепаратистської держави Абхазії місцеві дослідники намагаються довести, що предки абазхів були засновниками Колхидського царства.
Стосовно часу утворення є розбіжності: за однією версією VIII ст. до н.е, за іншою — VI ст. до н. е. Ймовірно процес об'єднання племен колхів (під цим розуміють не лише власне колхів, а також сусідніх споріднених народів) тривало досить довго. Як держава Колхида постала саме у VI ст. до н. е. Можливо це відбулося через деякий час після розпаду племінного об'єднання колхів, про яке є згадка в джерелах Урарту та Ассирії, у VIII ст. до н. е. його було знищено кіммерійцями.
Утворенню Колхидського царства передувало поглиблення економічної і соціальної диференціації колхських племен, пожвавлення зовнішніх торгових зв'язків, утворення ремесло-землеробських поселень та міст. У VI ст. до н. е. у Східному Причорномор'ї було засновано грецькі торгові факторії та колонії Фасіс (сучасний Поті), Діоскуріада (сучасний Сухумі), Гієна у політичному та економічному житті яких значні роль відіграло і місцеве населення. Також земля племені сванів також входило до Колхидського царства.
В часи розквіту Колхидське царство на півночі сягало Головної Діоскуріади, Кавказького хребту, на півдні включало землі навколо Трапезунду і річки Апсара, на сході межувало з племенами іберів (в подальшому Іберським царством). Разом з тим північний кордон визначають річку Коракс (сучасна Бзибь), де мешкало плем'я кораксів. За низкою повідомлень античних авторів місто Пітіунт (Піцунда) входило до складу Колхидської держави.
Наприкінці VI ст. до н. е. Колхидське царство опинилося в залежності від Перської імперії Ахеменідів. Ймовірно це відбулося після сходження на трон Дарія I. Згідно з Геродотом кожні 4 роки як данину відправляли 100 хлопчиків та 100 дівчат. Також цар повинен був за вимогою перського царя відправляти свої військові загони.
З кінця V — початку IV ст. до н. е. колхи втрачають політичний вплив на сусідні племена, територія Колхидського царства обмежується долиною р. Фасіс (Ріоні).
В середині IV ст. до н. е. з ослабленням держави Ахеменідів залежність колхидських царів від останніх значно зменшилася. Наприкінці IV ст. до н. е. колхидський цар Куджи разом з іберійським царем Фарнавазом I очолив рух за відновлення самостійності кавказьких держав від Персії. Напевне саме в цей час Колхидське царство здобуло самостійність.
Наприкінці II ст. до н. е. Колхидське царство значно послабилося, можливо навіть фактично розпалося. Важливу роль в цьому зіграли, мабуть, місцеві етнополітичні утворення, які, без сумніву, були обтяжені верховною владою колхидського царя. Крім того, певну роль зіграли деякі гірські племена, які в той період здійснювали систематичні вторгнення до Колхиди. Цим скористався Мітрідат VI Евпатор, який у 111/110 роках до н. е. підкорив колхидські землі, підпорядкувавши Понту.
З 85 року до н. е. призначається співправитель або царський намісник. Після розгрому Мітрідата VI римлянами у 65 році до н. е. Колхидське царство розпалося на декількох частин, на чолі яких постали династії. Після цього її було підпорядковано Римській республці. Втім Гней Помпей Великий поставив царем на прибережною Колхидою місцевого династа Арістарха. Останній відновив єдність Колхидського царства.
У 47 році до н. е. Колхидське царство було знову підкорено Римом, безпосереднього підпорядковано частині Понтійського царства. Лише у 63 році Понт і Колхиду було приєднано до Римської імперії.
У 131 році Арріан здійснив поїздку уздовж Чорноморського узбережжя Колхиди і провів опис римських залог, які стояли там. Відповідно до опису, щонайбільше 5 когорт (близько 2000 вояків) стояло в Апсарі (Гоніо), Фасісі — 400 легіонерів, Діоскурії — кінний загін.
У II ст. на місці розваленого Колхидського царства утворилося Лазьке царство.
Устрій
На чолі стояв цар, який був фактично очільником військових сил, відповідав за карбування монети. Разом з тим царство не було міцним централізованим державним об'єднанням. Воно за своїм характером близько стояло до деяких рабовласницьким країнам Близького Сходу, наприклад, Парфії, що об'єднувало численні дрібні «племена», слабко пов'язані між собою.
Страбон вказував, що Колхидське царство було розподілено на окремі «скептухії», на чолі яких стояли «скептухи» («берлодерці»). Стосовно їх повноважень серед дослідників дотепер тривають дискусії: або вони були повновладними місцевими володарями, чи намісниками, яких призначав цар. Їх співвідносять з середньовічним терміном еріставство. Ймовірно це було пов'язано зі зміною соціально статусу скепухів: спочатку були дрібними царьками ранньокласового періоду або племінними вождями пізньопатріархального суспільства, в подальшому — територіально-адміністративні чиновники. В Колхидському царстві скептухії були створені за племінною ознакою.
За соціальною ознакою суспільство було неоднорідним: розподіл відбувся від царем та його родиною, знаттю (азнаурами), селянами (глехі), ремісниками і рабами. Провідний рабовласницький устрій поєднувався з сильними пережитками патріархально-общинних відносин, а в низці гірських районів країни зберігався родовий побут.
В приморських міських центрах Колхидського царства існувала інша форма — рабовласницькі відносини були розвиненіші, за рівнем свого розвитку наближалися до ступеню античного рабства, значно вищою, ніж ступінь східного рабовласницького суспільства, на якій стояли в цілому місцеві державні утворення стародавньої Грузії.
Населення
Племена, що жили тут, за Арріаном: апсіли, апсуа (абазги), санни, махелони, геніохи, зідрети, лази, і саніги. Птолемей згадуються також манралів (мінгрелів). Більша частина населення мешкала у сільській місцині. Знать та ремісники перебували у власне колхидських міста — Кутаіа, Родополіс, змішане у грецьких колоніях — Діоскуріада, Фазіс, Сурій.
Економіка
Провідною галуззю господарства було землеробство, отримувались вино, фрукти, корабельний ліс, конопель, прядиво, льон, віск і смола, також золотий пісок. Високого розвитку досягли металургія заліза, бронзи обробка льону, дерева, ювелірне, гончарство, золотоковальство. Виготовлялися персні, браслети, намисто тощо, а також різна бойова зброя — мечі, кинджали, дротики тощо. Також стала використовуватися рабська праця.
Є також повідомлення античних авторів про контакти жителів Хорезму з народами Колхиди на торгових шляхах по Оксу і Каспійському морю, за якими йшли середньоазійські та індійські товари в кавказькі володіння через Евксінський Понт (Чорне море). Це підтверджується матеріальною культурою, елементи якої зустрічаються на розкопках давніх пам'яток середньоазіатського Межиріччя і Кавказу.
З VI ст. до н. е. карбувалися срібні монети — колхидки («колхидські тетри»), що вважаються одними з давніших монет. В різні періоди вони мали декілька видів. Найбільш поширеними серед них є дрібні «тріболи» із зображенням людської голови на одному боці та голови бика на іншому. З інших місцевих монет, поширених в царстві того періоду, знайдено монети колхського царя Савлака.
Існували торгово-ремісничі пункти міського типу та міста, які були розташовані в долині р. Ріоні — у сучасних населених пунктів Даблагомі, Вані та ін. і узбережжям Чорного моря. Грецька колонізація мала виключно велике значення для економічного розвитку царства. Перш за все вона дала великий поштовх до зростання зовнішньої торгівлі. З утвердженням грецьких колоністів сюди у великій кількості стали надходити грецькі товари. Особливо багато привозили керамічних виробів (піфоси, амфори, канфари і ін.). Їх залишки у вигляді цілих посудин і уламків були виявлені в багатьох поселеннях чорноморського узбережжя. До Діоскуріади прибували представники 70 племен.
Військо
Його чисельність достеменно невідомо. Царі не тримали регулярних загонів, військо складалося з вояків різних підвладних племен. Колхи були відомі своєю войовничістю. Колхські вояки носили на головах дерев'яні шоломи, мали невеликі сирицеві щити і короткі списи, крім того ножі.
Культура та релігія
Вищими божествами були місяць, сонце і зірки. Місяць представлялася в образі чоловіка, сонце у вигляді жінки. Священною твариною Місяця вважався бик. Зображення бика спочатку ліпили з глини, а потім виготовляли з бронзи. Бичача голова була зображена на колхидській монеті.
Відповідно до Флавія Арріана біля входу в місто Фазіс стояла статуя сидячої на троні богині, а біля її ніг перебували леви. Левову голову також зображено на колхидській монеті. Ймовірно було широко поширено культ лева. В одному з поховань знайдено невеличке золоте скульптурне зображення лева.
Колхидське царство мало тісні зв'язки з давньогрецьким світом, Римом і прилеглими східними країнами. Ці зв'язки дуже вплинули на культурний розвиток колхської знаті.
Див. також
Джерела
- Мелікишвілі Г. А. До історії Стародавньої Грузії, Тб., 1959
- Wagner J. Ostlicher Mittelmeerraum und Mesopotamien. Die Neuordnung des Orients von Pompeius bis Augustus (67 v. Chr. bis 14 n. Chr). Wiesbaden, 1983
- Нюшков В. А. ЕЩЁ РАЗ О КОЛХАХ. СОВРЕМЕННАЯ НАУЧНАЯ МЫСЛЬ. Изд-во: АНО «Научно-исследовательский институт истории, экономики и права». Москва. 2004.
ISSN: 2308-264X
- Джемал Гамахария. Абхазия с древнейших времен до наших дней. Изд-во Интелекти, Тбилиси, 2009.
- Исторический путь пройденный Самегрело
- Browsing Ancient Coinage of Kolchis