Компанійські полки
Компані́йські полки́ (охотницькі) — вільнонаймані полки Гетьманщини, створені в 60-х — 70-х роках XVII століття. Поділялися на охочекомонні та охочепіхотні, іноді під час кампаній використовуючи коней лиш для пересування та ведучи бойові дії пішими, на зразок драгунів.
| Компанійські полки | |
|---|---|
| На службі | 1669—1775 (реформовані) |
| Країна | Гетьманщина |
| Належність | Приватне гетьманське військо |
| Вид | Найманці |
| Тип | кавалерія, інфантерія, драгуни |
| Командування | |
| Визначні командувачі |
Ілля Новицький Дмитро Чечель |
Виконували військово-політичні функції, несли сторожову та розвідувальну службу, а також брали участь у військових діях.
Історія
Офіційним заснуванням професійних охотницьких підрозділів вважається дата обрання на гетьманство Дем'яна Ігнатовича Многогрішного. Саме тоді, 3 березня 1669 року, на раді в Глухові було підписано нову редакцію україно-московського договору, 22-й пункт котрих містив ухвалу про створення регулярного полку виключно з поліційними повноваженнями:
 |
«...учинити для свавільних людей полковника з малоросійських міст і щоб при ньому була тисяча чоловік реєстрових козаків, а коли від кого трапиться де і почнеться хитання та зрада, то йому, полковникові, тих свавільців приборкувати.»[1] |  |
Утім, упродовж 1669—1671 років у війську Ігнатовича, у війні супроти Петра Дорошенка, перебувало принаймні три охотницьких полки загальною чисельністю близько 3,5—4 тис. осіб, що значно перевищувало ліміт закріплений в статтях. На відміну від козацтва компанійці несли регулярну службу за плату з гетьманської скарбниці, а не лише під час бойових дій через станові зобов'язання.
Судячи з вимог в Конотопських статтях відношення старшин до приватної «гетьманської інквізиції» було не найкраще:
|
«…щоб його царська величність указав не бути тисячі чоловік компанії полку через те, що від таких компаній чиниться жителям малоросійських городів, міст, містечок та сіл всілякі розори та образи.» | |
За кількістю устрій охотницьких полків відрізнявся від козацького, їх склад становив 400—700 вояк. Компанійська служба, особливо з кінця 20-х років XVIII століття поступово втрачає ознаки найманої, перетворюючись на спадкову, пов'язану з певними становими привілеями, землеволодінням і статусом, наближеним до козацького. Компанійські полки, скорочені чисельно й виведені з-під прямого підпорядкування гетьманській владі, проіснували майже до самої ліквідації автономного устрою Гетьманщини.
Після реорганізації, пов'язаної з ліквідацією автономії Гетьманщини, надалі переформовані у три полки[2] найдовше з яких проіснував Київський гусарський.
Див. також
Примітки
- Літопис Величка/Статті Конотопські (N 10)
- Тинченко Я. Ю. Від козаків до гусарів К.: Темпора, 2018, 214 с. ISBN 978-617-569-333-9
Джерела
- Сокирко О. «Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669—1726 рр» «Темпора» — К., 2006.
- Заруба В. М. «Охотницьке (наймане) військо на Лівобережній Україні в останній чверті XVII століття» Записки НТШ. — Том ССХХV: Праці Історико-філософської секції. — Л., 1993
- Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХVII — початку ХVIII ст. — К., 1959.
- Апанович О. М. Збройні сили України першої половини ХVIII ст. — К., 1969.
- Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001.
- В. В. Станіславський. Компанійські полки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 489. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Панашенко В. В. Охотницькі полки // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.
Посилання
- Компанієць // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 691-692. — 1000 екз.