Гетьман

Ге́тьма́н[1][2] (від нім. Hauptmann, чеськ. hejtman — урядник, польськ. hetman — командувач[3]) — назва урядників, вищих воєначальників та голів держав у таких державних і військово-державних утвореннях, як гуситська Чехія, Велике князівство Литовське, Королівство Польське, Річ Посполита, Козацька держава (Гетьманщина), Військо Запорозьке Низове та Українська Держава.

Чехія

Назва гетьман у Чехії походить з часів повстань таборитів і гуситів (XV ст.), з нім. Hauptmann (командир, командувач)[3]. Вперше гетьманом тут називають відомого воєначальника Івана (Яна) Жижку.

Після адміністративної реформи 2000 року, що поділила Чеську Республіку на краї, гетьманом стали називати главу краю (чеськ. Krajský hejtman).

Річ Посполита

З 2-ї пол. XV століття — командувач збройних сил в Речі Посполитій (Польща, Україна, Литва, Білорусь). Символом та клейнодом гетьманської влади був Гетьманський знак.

Початково гетьман призначався королем лише на час воєнних дій, надалі — з 1503 р. посада гетьмана великого коронного (гетьмана великого королівського), згодом гетьмана великого литовського, стала постійною, а з 1581 р. — довічною. З 1527 р. гетьмани вважалися найвищими військовими керівниками. Їхніми помічниками були гетьмани (відповідно коронний та литовський) польні («польові» — як військова посада це приблизно відповідало посаді Field Marshal, фельдмаршал), що займалися, зокрема, організацією постачання війська, розвідкою, керували найманими військами тощо. Вперше ця посада з'явилася у Польщі у 1539 р., у Великому князівстві Литовському дещо пізніше. Слід зауважити, що посади гетьмана у Польському королівстві та Великому Князівстві Литовському зазвичай віддавалися представникам впливових князівських родин, у князівстві Литовському — часто нащадкам Рюриковичів і Гедиміновичів, Острозьким, Вишневецьким (з роду яких козацький воєначальник Дмитро Вишневецький), Кішкам (з роду яких козацький полководець Самійло Кішка), Ходкевичам та ін.

В Україні
Український гетьман Богдан Зиновій Хмельницький.

В Україні в XVI—XVII ст., гетьман — керівник Війська Запорозького. Титул правителя держави (Гетьманщини) з 1648 по 1764 і в 1918; в сучасній Україні використовується деякими об'єднаннями громадян, які вважають себе спадкоємцями традицій українського козацтва[4].

В Україні «гетьманами» здавна називали демократично обраних ватажків козацького війська, перші угруповання якого з'явилися в низинах Дніпра ще у XV ст. В окремих джерелах першими козацькими гетьманами вважають В. Светольдовича, П. Лянцкоронського, Є. Дашкевича, В. Хмельницького, Д. Вишневецького (Байду), Є. Ружинського, І. Свірговського та ін. отаманів, що очолювали українське козацтво в період до надання йому статусу реєстрової організації[5].

Слово «гетьман» стало власною назвою після 1576 року, коли польський король Стефан Баторій дав запорозькому війську «конституцію і привілеї» і, зокрема, вперше офіційно пойменував Б. Ружинського[6][7] «Гетьманом Запорозьким» з пожалуванням його ознак гетьманської влади (клейнодів)[5]. З того часу гетьманська влада в Україні виходила з двох джерел: козацького обрання і королівського призначення[5].

Богдан Хмельницький ввів у обіг найменування «Гетьман України». За Богдана Хмельницького звання гетьмана набуло офіційного значення і визнання з боку сусідніх держав[7]. Символами гетьманської влади були булава, бунчук, прапор, печатка[6].

Після Люблінської унії для управління регіонами новоствореної Речі Посполитої були засновані три рівнозначні посади гетьманів: коронного польського, литовського та руського (українського). Вони мали права королівських намісників та верховних воєначальників. На утримання українського коронного гетьмана йому виділялось місто Черкаси.

Після утворення 1572 р. українського реєстрового козацького війська (Війська Запорозького Низового) уряд Речі Посполитої козацьким ватажкам надавав звання «старший його Королівської Милості Війська Запорозького».

На думку польського історика Януша Качмарчика, першим очільником козацтва, котрому офіційно було надано титул гетьмана став Богдан Хмельницький[8]. Однак козацькі керівники продовжували вживання титулу гетьмана (К. Косинський, С. Наливайко, Т. Федорович). Повноваження старшини реєстрового козацтва були суттєво обмежені урядом Речі Посполитої, а часто ця посада взагалі була скасована. Так, після придушення козацько-селянських повстань 1637–1638 рр. замість старшого було призначено урядового комісара.

Внаслідок відновлення після Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648–1657 рр. української держави гетьман став її главою. В його руках була зосереджена вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади, він здійснював зв'язки України з іноземними державами, мав значний вплив на церковні справи. Гетьманські укази — універсали, які були обов'язковими для всього населення. Ознаками влади гетьмана були бунчук та булава.

Після Переяславської ради 1654 р. і укладення Березневих статей 1654 р. з Московією розпочалося обмеження повноважень гетьмана. Його формально обирали на генеральній військовій раді на невизначений термін за погодженням із царським урядом.

У XVIII ст.. новообраний гетьман затверджувався в Москві чи Петербурзі й укладав з Росією спеціальний договір (статті).

Гетьман очолював уряд України — генеральну старшину, що разом з полковниками утворювала старшинську раду, яка мала значний вплив на державні справи. Посада гетьмана на Лівобережній Україні існувала до 1764 р. (з перервами у 1722–1727 та 1734–1750 рр.). Резиденція його послідовно знаходилась у містах Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. Частина гетьманів була обрана козацькою старшиною, а інші призначалися (польським королем, російським царем, деякі — іншими гетьманами як тимчасовий керівник певної території) — так звані наказні гетьмани.

З 1663 до 1681 р. посада гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П. Тетеря, П. Дорошенко, Ю. Хмельницький, М. Ханенко), 1710–1742 рр. гетьманом України в еміграції був Пилип Орлик.

Упродовж квітня — грудня 1918 р. на чолі Української держави стояв Павло Скоропадський, який мав титул гетьмана.

Вилучення із вжитку

Титул гетьмана поступово зникає із вжитку, у зв'язку з суспільними перетвореннями у зазначених вище країнах — Руїною (Потопом) у Речі Посполитій в кінці XVII ст., розпуском Війська Запорозького Низового Катериною II в кінці XVIII ст. тощо. У цих країнах, у зв'язку зі зростанням ролі в їхніх військових організаціях людей західноєвропейського й німецького походження все частіше починають вживатись відповідні німецькі назви, зокрема замість титулу "гетьман" починають вживати титул маршал або фельдмаршал (польовий маршал).

Див. також

Примітки
  1. Гетьман // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Гетьман // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Гетьман // Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. 502.
  4. Гетьман // Юридична енциклопедія/ред. Ю. С. Шемшученко та ін.; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998—2004 . — ISBN 966-7492-00-1.
  5. Усенко І. Гетьманство // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Упорядник Юрій Іванович Римаренко [та ін.]. — Київ: Генеза, Довіра, 1996. — С. 276. — ISBN 966-507-016-9.
  6. Мицик Ю. А. Гетьман // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 99. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  7. Капелюшний В. П. Гетьман // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  8. Качмарчик Я. Гетьман Богдан Хмельницький… с. 113

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.