Конетабль Франції

Витоки утворення посадибере зчасів пізньої Римської імперії. Там існувала посада «коміта стаєнь» (лат. comes stabuli), в обов'яки якого входило піклування за імператорською стайнею і кіньми. Коміт стаєнь командували зазвичай імператорською кіннотою. Цю посаду перейняла Франкська держава часів Меровінгів.

За часів Каролінгів та перших Капетингів посада конетабля входила до числа п'яти ministerium regale (сенешаль, графа-палатина, конетабля, канцлер й крайчий). Остаточно функції конетабля було сформовано в правління короля Людовика VI.

Після закінчення Столітньої війни значення посади конетабля падає, чому сприяли тривалі періоди, коли коннетаблем не призначають. Поступово за своєю вагою поступається посаді маршала.

1627 року за пропозицією кардинала Рішельє посада конетабля була скасована. В часи Першої Французької імперії Наполеон Бонапарт відновив посаду конетабля, але лише як почесну під назвою конетабль імперії. 1815 року після відновлення влади Бурбонів її остаточно ліквідовано.

Спочатку він мав незначні повноваження — керував стайнями короля, його каретами, візками і меблями під час переміщень двору, допомагав сенешалю перевозити припаси в підвали та комори. У воєнний час очолював королівську кінноту.

З часів короля Генріха I конетабль став відповідати за охорону королівського домену. З часів Людовика VI вже очолює армію за відсутності короля, а з часів Людовика VII стає королівським лейтенантом, ставши першим військовим радником та очільником армії (разом з сенешалем).

Після скасування посади сенешаля в XIII столітті конетабль остаточно стає головнокомандувачем королівської армією під час війни. Пізніше за конетаблем затверджується привілей очолювати авангард армії, що знаходиться під командуванням короля.

У другій половині XIV століття коннетабль стає першою особою держави після короля і принців королівської крові. Король Франциск I зменшим повноваження конетабля, віддавши керування піхотою генерал-полковнику.

• Daniel Thomas, " The Final Years of the Constable of France, 1593—1627 ", French Historical Studies, vol. 39, no 1,‎ février 2016, p. 73-103