Конкордат 1953 року

Політична система Франко була фактично протилежною останньому уряду Другої іспанської республіки, уряду Народного фронту. У перші роки франкістського режиму церква і держава мали тісний і взаємовигідний зв'язок.

Франко хотів мати повний конкордат з правами королівської опіки, правом вибирати єпископів. Ватикан, невпевнений у майбутньому режиму Франко, пішов на компроміс, запропонувавши йому менш офіційну «конвенцію», підписану 7 червня 1941 року[1], і надав йому лише обмежену роль у виборі єпископів. Через роки після Другої світової війни умови Конвенції 1941 року було формалізовано в статті 7 Конкордату 1953 року.

На відміну від антиклерикалізму Народного фронту, франкістський режим встановив політику, яка була дуже сприятлива для католицької церкви і яка була відновлена до її колишнього статусу офіційної релігії Іспанії. На додаток до отримання державних субсидій, церква повернула собі домінуюче становище в системі освіти, і закони відповідали католицькій догмі.

За часів франкістського режиму католицизм був єдиною релігією, що має правовий статус; публічна практика інших релігій була заборонена, а католицька церква була єдиним релігійним закладом, якому дозволялося володіти власністю або публікувати книги. Уряд не тільки продовжував виплачувати зарплату священникам і субсидувати церкву, а й допомагав відновлювати зруйновані війною церковні будівлі. Були прийняті закони, що забороняли розлучення та продаж протизаплідних засобів. Католицьке релігійне навчання було обов'язковим навіть у державних школах.

В обмін на надання католицької церкви цих привілеїв, Франко отримав право призначати католицьких єпископів в Іспанії, а також право вето на призначення священнослужителів аж до рівня парафіяльного священника.

У 1953 році ця тісна співпраця була оформлена в новому конкордаті з Ватиканом, який надав церкві надзвичайний набір привілеїв[2][3]:

• обов'язкові канонічні шлюби для всіх католиків;
• звільнення від оподаткування уряду;
• субсидії на будівництво нових будинків;
• цензура матеріалів визнаних церквою образливою;
• право засновувати університети;
• право керувати радіостанціями та публікувати газети та журнали;
• захист від вторгнення поліції в церковну власність; та
• звільнення духовенства від військової служби.

Зі смертю Франко у 1975 році і подальшим переходом Іспанії до демократії Конкордат кілька разів змінювався і доповнювався. У 1976 році конвенція[4] між урядом Іспанії й Святим Престолом скасувала право призначати єпископів главою іспанської держави. У 1978 році нова демократична конституція, яка привела франкізм до остаточного кінця, встановила принцип релігійного нейтралітету (aconfesionalidad) іспанської держави та повну свободу віросповідання для його громадян. У 1979 році інша конвенція[5] між урядом Іспанії й Святим Престолом змінила закон про фінансові аспекти та державні субсидії для католицької церкви.

• Націонал-католицизм
• Відносини Святого Престолу - Іспанії
• Відносини між католицькою церквою та державою
• Латеранський договір, договір 1929 року між Святим Престолом та фашистською Італією
• Рейхсконкордат, договір 1933 року між Святим Престолом та нацистською Німеччиною

Ця стаття включає матеріали суспільного надбання з вебсайтів або документів Бібліотеки Конгресу.

• Текст конкордату: Іспанською