Константин Великий і християнство

У 312 році Константин рушив свої війська проти Максенція. Він, прагнучи звільнити місто Рим мав на меті знищити політичного ворога, а не захистити християн. Бо сам Максенцій, за словами Євсевія Кесарійського, прагнув сподобатися християнам. Про гоніння на них не йдеться; йдеться тільки про дику розбещеність Максенція. Згідно з Лактанцієм перед початком битви Константин побачив в небі зображення Хреста а з ним грецькі слова «Ἐν Τούτῳ Νίκα» (~ Цим переможеш!). Він наказав своїм військам, щоб вони прикрасили свої щити християнським символом (Хі-Ро), і після цього вони перемогли.

У 313 від імені Константина і Ліцинія було видано едикт, який оголосив: «, що було б правильно, що християни і всі інші повинні мати свободу дотримуватися режиму релігії, кожен яку вважав кращою».

Після своєї перемоги, Константин взяв на себе роль покровителя християнської віри. Він підтримував Церкву в фінансовому відношенні, почав будівництво базилік, надання пільг (наприклад, звільнення від деяких податків) для духовенства, християнам високих посад, повернення майна конфіскованого під час великих гонінь Діоклетіана, і наділив церкву землею та іншими багатствами.  Між 324 і 330, Константин побудував нову імперську столицю в Візантії на Боспорі — Константинополь. На відміну від «старого» Риму, місто почало використовувати християнську архітектуру, містило храми в межах міських стін і не мало раніше існуючих храмів інших релігій.

При цьому, однак, Константин вимагає від тих, хто не звернувся в християнство, щоб заплатили за нове місто. Християнські літописці розповідають язичницькі Храми без державної підтримки змушені були закриватись. Тільки літописець Феофан додав, що храми «були знищені», але було визнано сучасними істориками що це «не відповідає дійсності».

Зміна позиції частини християн щодо Римської імперії Карфагенською церквою на чолі з єпископом Донатом була розцінена як зрада і вони відділились від них. В 314 році Константин скликає Арльскій собор проти донатизма. На соборі Донат був відлучений від церкви, це рішення утвердив імператор Константин. Але донатисти не визнали його рішення і розкол існував до самого ісламського завоювання. Для боротьби з ним імператори використовували репресії та переслідування.

7 березня 321 року Константин видав указ який постановив, що «у високоповажний день сонця (перший день неділі) всі місцеві судді та жителі, що живуть в містах повинні спочивати і все майстерні повинні бути закриті!».

Константин Великий спалює аріанський книги. Ілюстрація із збірки церковного права, бл. 825

В червні 325 року в місті Нікея за розпорядженням Константина було скликано собор, який став відомий як перший Вселенський. Почесним головою на соборі був імператор, який тоді не був ні хрещеним, ні оприлюдненим і належав до розряду «слухачів».

На соборі був прийнятий Символ Віри, засуджені аріанські та інші єресі, остаточно проголошено відокремлення від юдаїзму, вихідним днем було визнано неділію замість суботи, визначено час святкування християнською церквою Пасхи. Зафіксовані переваги єпископів чотирьох найбільших митрополій: Римської, Олександрійської, Антіохійської та Єрусалимської.

Основна боротьба на соборі розгорнулась між Олександром Олександрійським і єпископом Арієм. Після Нікейського Собору Арій був засланий до Іллірії з забороною повертатися в Єгипет. Однак незабаром імператором Константином був повернутий із заслання.

Говорячи про дотримання церквою Песаха (Пасхи), він писав: "Нехай у нас не буде нічого спільного з євреями, які насправді — наші вороги …, і ця нерегулярність в освяченні дня Великодня повинна бути виправлена для того, щоб у нас не залишилося нічого спільного з цими зрадниками і вбивцями нашого Господа. "

У 326 році Олена (вже в дуже похилому віці, хоча і в доброму здоров'ї) зробила паломницьку подорож до Єрусалиму. У пошуках реліквій Страстей Христових вона зробила розкопки на Голгофі, де, розкопавши печеру, в якій, за переказами, був похований Ісус Христос, знайшла Животворний Хрест, чотири цвяхи і Титло INRI. Набуття нею Хреста поклало початок святкуванню Воздвиження Хреста.

Згодом імператор Константин підтримав аріанство, яке мало сильні позиції серед єпископату на Сході. У 328 році із заслання були повернуті лідери аріан, єпископи Євсевій Нікомедійського і Феогніс Нікейський, а в 330 році засуджений і засланий один з лідерів протилежної партії, єпископ Євстафій Антіохійський.

За наказом Константина в 335 році було скликано собор в місті Тір на якому було засуджено Афанасія Великого та виселено в Трір. На думку деяких сучасних істориків, поразка Афанасія стала результатом не доктринальних розбіжностей, а його неналежної поведінки в Єгипті. На думку англійського історика Церкви У. Х. К. Френда, в зв'язку зі своїм значенням для майбутніх взаємин Церкви і держави, Тирский собор може бути поставлений в один ряд з Нікейським.

Константин, незважаючи на свою прихильність до християн і навіть виховання дітей в християнській вірі, не приймав християнського хрещення до кінця свого життя. Він припускав хреститися в річці Йордані. Але захоплений жорстокою хворобою в Нікомедії (337 р.), він, відчуваючи свій кінець, хрестився на смертному одрі від Євсевія Нікомидійського[1].

В другій половині VIII ст. в Франкському королівстві були написані фальшиві документи від імені Константина Великого які нібито дарували Папі Римському владу над містом Римом та Західно-Римською імперією. Насправді фальсифікація була частиною угоди між майордомом Піпіном III (Коротким), який прагнув отримати офіційний статус короля франків, і папським двором. Факт підробки довів італійський гуманіст Лоренцо делла Валла в творі «Про дар Константина» (1440 г.)

• Раннє християнство
• Феодосій Великий