Констант II (узурпатор)

Констант II (лат. Constans) — римський імператор-узурпатор у 410—411 роках.

Це стаття про римського узурпатора V століття. Про візантійського імператора VII століття див. Констант II
Констант II
лат. Constans
Римський імператор (узурпатор).
Цезар (408-409), Август (409-411)
 
Народження: 4 століття
Смерть: 411
В'єнн
Країна: Стародавній Рим
Батько: Костянтин III (узурпатор)

 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Констант був старшим сином узурпатора Костянтина III, який повстав проти влади Гонорія в 406 або 407 році. Як повідомляє Орозій[1] та інші автори, до вступу на престол батька Констант був ченцем. У 408 році Констант став цезарем і був посланий до Іспанії, де придушив повстання родичів Гонорія. Після вторгнення варварів у 409 році Костянтин III зробив свого старшого сина Августом[2].

Констант II за дорученням батька почав похід до Іспанії і зібрав найкращі війська. Його супроводжував британець Геронтій, якого він призначив magister militum і префект Аполлінарій (дід письменника Сидонія Аполлінарія). Константу вдалося придушити опір іспанських родичів Гонорія; двоє з них — Дідім і Вереніан — опинилися в полоні разом зі своїми сім'ями. Констант доставив їх до батька, який наказав стратити обох,[3] і повернувся до Іспанії в супроводі полководця Юста, який, швидше за все, повинен був замінити Геронтія. Геронтій підняв повстання проти Константа та Костянтина і оголосив імператором Максима, тому Констант залишився в Галлії. Геронтій захопив Галлію і вбив Константа поблизу В'єнни[4]. Григорій Турський повідомляв, що Констант був одружений, але про подальшу долю його дружини нічого не відомо.

Констант у середньовічній британській традиції

Пізніша британська традиція пов'язувала Костянтина III і Константа з легендою про народження короля Артура. Гальфрід Монмутський каже, що Констант і батько Артура — Утер Пендраґон — були братами. За легендою, викладеною у Гальфріда, після загибелі Костянтина III Вортіґерн умовив Константа залишити монастир, привів його на трон, а потім взяв владу у свої руки і організував вбивство короля. У Лайамона втеча Константа з монастиря розказана як авантюрна новела з перевдяганням і погонею. Гальфрід малює Константа з симпатією як невинну жертву Вортіґерна, у той час як Лайамон засуджує його за вихід з монастиря: «негарним був початок, негарним вийшов і кінець»[5].

Примітки
  1. Орозій, «Історія проти язичників», VII.40.7.
  2. срібні монети Константа,що збереглися, швидше за все, були випущені саме з цієї нагоди, як подарунок (донатіва) військам. Див. Roman Imperial Coinage. Vol. X. / Ed. J.P.C. Kent. London, 1994. P. 147.
  3. Згодом Костянтин стверджував, що рішення про страту родичів Гонорія прийняв не він; див. Зосима, VI. 1.1.
  4. Олімпіодор Фіванський, фрагмент 16; Созомен, IX, 13.
  5. Layamon's Brut, Or Chronicle of Britain ... / Ed. F. Madden, Vol. II. London, 1847. P. 130 # page/n139/mode/1up.

Література
  • Constans 6 // RE VII (1900). Sp. 952

Шаблон:Герої Артуріани

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.