Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937

Базувалася на Конституції СРСР 1936. Складалася з 13 розділів. У 1-му розділі УРСР проголошувалася соціалістичною державою робітників і селян, закріплювалися її політична (ради депутатів трудящих) і економічна (соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва) основи. Декларувалася перемога диктатури пролетаріату, торжество гасел «Вся влада радам!», «Хто не працює, той не їсть» та «Від кожного за його здібністю, кожному — за його працею». Соціалістична власність фіксувалася у двох формах — державній (всенародне добро) та кооперативно-колгоспній (громадська, соціалістична власність колгоспів і кооперативних організацій). Законом захищалося право особистої власності громадян на їхні трудові доходи та заощадження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство тощо, право спадкування особистої власності громадян, а також особиста власність членів колгоспного двору. Земля закріплювалася за колгоспами у безплатне і безстрокове користування. Кожний колгоспний двір міг мати в особистому користуванні невелику присадибну ділянку землі. Допускалося існування дрібного приватного господарства одноосібних селян і кустарів, яке ґрунтувалося на особистій праці й виключало експлуатацію людини людиною.

2-й розділ конституції декларував добровільне об'єднання УРСР з ін. рад. республіками в союзну державу — СРСР, а також республіканський суверенітет УРСР, недоторканність її кордонів і право виходу із Союзу. Установлювався принцип подвійного громадянства, адміністративний поділ України на 7 областей (Вінницьку область, Дніпропетровську область, Донецьку область, Київську область, Одеську область, Харківську область і Чернігівську область) та Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку.

Декларації про суверенні права республіки різко обмежувались як обов'язковістю законів СРСР на території УРСР, так і викладеними у статті 19 повноваженнями найвищих органів влади й органів державного управління УРСР в особі ВР УРСР, її Президії, РНК і комісаріатів УРСР, порядок створення, функціонування й компетенція яких формулювались у наступних розділах.

Найвищий і єдиний законодавчий орган державної влади в Україні — Верховна Рада УРСР — обирався на 4 роки за нормою: 1 депутат від 100 тис. населення. Чергові сесії ВР скликалися двічі на рік, позачергові — за рішенням президії чи на вимогу не менше третини депутатів. Закони ухвалювалися простою більшістю і публікувалися за підписом голови та секретаря президії. Президія ВР обиралась у складі голови, двох заступників, секретаря і 15-ти членів та була підзвітною ВР. Депутати мали право недоторканності. На їхні запити члени уряду або окремі наркоми були зобов'язані відповідати у 3-денний строк.

Рада народних комісарів як уряд УРСР і найвищий виконавчий та розпорядчий орган державної влади республіки утворювалася ВР, була відповідальною перед нею і підзвітною їй та Президії ВР. Компетенція РНК визначалась у статті 43 і обмежувалась не лише статтею 14 Конституції СРСР 1936 та законами УРСР, а й законами СРСР та постановами й розпорядженнями союзної РНК. Галузями державного управління керували союзно-республіканські (харчової, легкої, лісової промисловості, земельних справ, зернових і тваринницьких радгоспів, фінансів, внутрішньої торгівлі, внутрішніх справ, юстиції та охорони здоров'я) і республіканські (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення) народні комісаріати. До уряду УРСР, окрім голови, його заступників та народних комісарів, входили голова Держплану УРСР, начальник управління у справах мистецтв й уповноважені загальносоюзних наркоматів і Комітету заготівель СРСР.

Окремі розділи Основного Закону визначали найвищі органи державної влади і органи державного управління Молдавської АРСР. ВР Молдавської АРСР, її президія та раднарком будувалися, функціонували і наділялися повноваженнями аналогічних центральних органів УРСР, але в межах компетенції автономії.

Органами державної влади в областях, округах, районах, містах, селищах, станицях і селах УРСР були відповідні ради депутатів трудящих, які обиралися населенням відповідних округів, районів, міст, селищ, станиць і сіл на 2 роки. Виконавчими та розпорядчими органами місцевих рад вважалися виконкоми. Безпосередні управлінські функції на місцях здійснювали управління чи відділи виконкомів — земельні, фінансові, внутрішньої торгівлі, місцевої промисловості, народної освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, комунального господарства, шляховий та інші. Загальносоюзні наркомати і НКВС СРСР утворювали при обласних, а НКВС УРСР і при районних радах — власні управління; Комітет заготівель СРСР призначав своїх уповноважених. Відділи й управління виконкомів перебували в підпорядкуванні відповідної ради виконкому, відділу вищестоящого виконкому, наркомату.

Конституція закріпила основні соціально-економічні права громадян: на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби чи втрати працездатності, на освіту, рівноправність жінки і чоловіка, рівноправність громадян незалежно від їх національності та раси, держ. охорону інтересів матері й дитини тощо. Демократичні свободи (слова, друку, зібрань, мітингів, походів, демонстрацій, совісті, об'єднання у громадські організації) декларувалися, але фактично не забезпечувалися. Вперше на конституційному рівні КП(б)У надавався статус «керівного ядра» всіх організацій трудящих — як громадських, так і державних. Закріплювалися також недоторканність особи, житла та інші особисті права. Громадяни зобов'язувалися дотримуватися конституції, виконувати закони, додержуватися дисципліни праці, чесно ставитися до громадських обов'язків, поважати правила соціалістичного співжиття, берегти й зміцнювати суспільну, соціалістичну власність, захищати батьківщину, виконувати загальний військовий обов'язок.

Конституція містила спеціальний розділ про виборчу систему. Тут закріплювалися принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Здійснення правосуддя в УРСР покладалося на Верховний Суд Української РСР, обласні суди, спеціальні суди СРСР, що створюються за постановою Верховної Ради СРСР, народні суди.

Розгляд справ у всіх судах здійснювався за участю народних засідателів, крім випадків, спеціально передбачених законом.

Верховний Суд Української РСР обирався Верховною Радою Української РСР; обласні суди — обласними Радами трудящих; народні судді — громадянами району (міста) — усі на п'ять років.

Судочинство провадилося українською мовою з забезпеченням права на перекладача, а також права виступати на суді рідною мовою.

Декларувалося, що судді незалежні і підкоряються тільки законові.

Інші розділи конституції регулювали питання державного бюджету, визначали герб, прапор і столицю республіки, встановлювали порядок внесення змін до Основного Закону.