Коротков Володимир Вікторович

Володимир Коротков почав грати в теніс з п'яти років. Рідним клубом для нього став ЦСКА, а першим тренером була Тамара Дубровіна . Пізніше тренувався у В. А. Клейменова[2] і Є. В. Корбута[3] . Закінчив Державний центральний інститут фізичної культури[4] .

У 1963 році Володимир став переможцем Всесоюзних юнацьких змагань в змішаному парному розряді з Мариною Чувиріною[5] . На наступний рік він став чемпіоном СРСР у чоловічому парному розряді і вийшов в перший з трьох поспіль фіналів юнацького турніру Вімблдону, поступившись в ньому єгиптянинові Ізмаїла ель-Шафею. У 1965 році він вже виграв юнацький Вімблдонський турнір, а через рік повторив свій успіх на Вімблдоні[6] і додав до нього звання чемпіона Франції серед юнаків.[7] У 1966 році він також завоював свій другий титул чемпіона СРСР в парному розряді[4] .

У 1967 році в складі збірної Москви Коротков став переможцем Спартакіади народів СРСР. На наступний рік він був включений до складу радянської делегації на Олімпійських іграх в Мехіко . В цей час теніс в Олімпійській програмі був представлений тільки показовим і виставковим турнірами, і Коротков, який виграв виставковий турнір в міксті з Зайгой Янсон, який отримав третє місце в одиночному і чоловічому парному розряді[8], не має офіційного звання Олімпійського чемпіона. У 1969 році Коротков став чемпіоном Європи в міксті[4] .

Надалі Коротков неодноразово ставав фіналістом чемпіонату СРСР в парному розряді (в останній раз в 1979 році), а в 1970 році дійшов до фіналу в змішаних парах. У 1977 році він завоював звання чемпіона СРСР в одиночному розряді, перемігши у фіналі Вадима Борисова[9] . На його рахунку по три перемоги у Всесоюзних зимових змаганнях в чоловічому і змішаному парному розряді. Виступаючи за ЦСКА, Коротков чотири рази завойовував командний Кубок СРСР. З 1966 по 1977 рік він постійно входив в десятку найсильніших тенісистів СРСР, в 1973 році піднявшись в національному рейтингу до третього місця[4].

На міжнародній арені Володимир Коротков найбільш успішно виступав в любительських змаганнях. Крім перемоги на чемпіонаті Європи в міксті, він п'ять разів вигравав річний міжнародний турнір Федерації тенісу СРСР в чоловічих парах і один раз в міксті[10], а аналогічний зимовий турнір по два рази вигравав в одиночному і змішаному парному розряді[11] . Коротков провів з 1969 по 1974 рік 21 гру в складі збірної СРСР в Кубку Девіса, здобувши 10 перемог. В останній рік своїх виступів у збірній він виграв з нею Європейську зону і поступився потім індійцям в Міжзональний турнірі[12] . У відкритих турнірах найзначнішими його успіхами були виходи в четверте коло Відкритого чемпіонату Італії (в 1969 році, після перемог над Чарлі Пасареллом і Оуеном Девідсоном, і в 1973 році, після перемоги над Клиффом Річі). У турнірах Великого шолома його кращим результатом був вихід до третього кола на Вімблдоні 1968 року[13] .

Сильними сторонами гри Короткова були впевнений і стабільний прийом, а також вміла і непередбачувана гра з льоту, що робила його особливо цінним партнером у парних змаганнях. На корті його відрізняла витривалість, яка давала можливість йому діяти активно протягом всього матчу[4] .

Після закінчення активних виступів Володимир Коротков став тренером. З 1981 до 1993 р. він обіймав посаду тренера-викладача в різних спорттовариствах, потім в 1993- 1994 роках був тренером Московської тенісної академії. З 1994 по 1996 рік, до виходу на пенсію, він займав пост менеджера зі спортивних програм АТЗТ «Система глобальних засобів масової інформації»[4].

У визнання заслуг Короткова перед радянським тенісом йому було в 1991 році присвоєно звання «Заслужений майстер спорту СРСР». Надалі його кандидатура регулярно висувалася на включення в списки Залу російської тенісної слави в номінації «Гравці і діячі тенісу другої половини XX століття»[14]. У 2014 році він нарешті переміг у цій номінації[15].