Корсо (театр, Кременчук)

«Корсо», відповідно до спогадів Віталія Семеновича (Макаренка), відкрито в Крюкові на вулиці Херсонській 1909 року[1]. За іншими даними, культурний заклад відкрито наприкінці 1913 року[2]. У пам'ятних книжках Полтавської губернії театр вперше згадується в 1914 році[3]. Електробіограф демонстрував виключно монопольні кінострічки[2]. За словами Макаренка, картини йшли щодня, фільми змінювалися раз на тиждень. При театрі діяв струнний квартет, у якому Віталій Семенович брав участь[1]. У будівлі також розміщувався буфет і акваріум[4].

Після радянсько-української війни приміщення «Корсо» були передані під робочий клуб Крюківських вагоноремонтних майстерень[5]. При клубі з ініціативи Віталія Семеновича 1917 року відкрито театральний гурток. У новоствореній трупі грав також Антон Макаренко. До цього у Крюкові діяв лише літній театр у саду товариства тверезості. Згідно зі спогадами Гороновича Бориса Феофановича, соратника Макаренка, гурток створено для мобілізації коштів на обладнання школи, для покупки інструментів духового оркестру і «щоб Крюків просвіщати». З ініціативи Віталія Макаренка гурток названо на честь Володимира Галактіоновича Короленка. Трупа написала письменникові лист з проханням дозволити використовувати його ім'я і це прохання було задоволено[6].

Початківці-актори театру зіткнулися з труднощами. У спогадах Віталія Семеновича йдеться: «Був театр, де була сцена, але це все. Була одна-єдина декорація, але не було ні меблів, ні бутафорії, ні реквізиту, ні, головне, костюмів». Однак перший спектакль наприкінці січня 1918 року пройшов з успіхом: «на вулицях Крюкова з'явилися великі червоні афіші», а зал був повний публіки. До 1919 року було поставлено спектаклі «Ластівка» та «Зозулині сльози» Олексія Толстого, «Дядя Ваня», «Ювілей», «Ведмідь», «Пропозиція», «Трагік мимоволі» і «Вишневий сад» Чехова, «Женитьба» Миколи Гоголя, «Осінні скрипки» Іллі Сургучьова, «Батько» Августа Стріндберга та інші[1]. Спочатку п'єси ставилися близько двох разів на місяць, потім — щотижня[6]. У 1919 році брати Макаренко покинули Крюків.

У 1922 році газета «Театр і музика» писала: «Крюків, що знаходиться на березі Дніпра, має самостійних 2 театри: „Карсо“ і „Одеон“ перероблені з кіно. У першому грає трупа з Кременчука під режисерствами артиста державних театрів А. М. Ангарова. Репертуар: „Царевич Олексій“, „Павло I-й“, „Воскресіння“, „Ревнощі“, „Дядя Ваня“, „Страта“, „Заради щастя“, „Сім'я злочинця“, „Злочин і кара“, „Слухай Ізраїль“, „Шерлок Голмс“, „Нора“. Репертуар старий і нецікавий. Виступають гастролери з Кременчука»[7].

Будівля «Корсо» згоріла того ж року через несправність димоходу[4]. Про пожежу говорить і Антон Семенович у листі до свого брата: «Корсо» згорів та на його місці стоять мальовничі руїни…"[1]. Після пожежі було прийнято рішення побудувати для заводу нову будівлю, і 1927 року на тій же вулиці відкрився новий робочий клуб, названий на честь Івана Котлова[8].

Фасад колишнього театру 2017 року

Колишня будівля «Корсо» постраждала і під час Другої світової війни: у стіні снарядом була пробита діра, пізніше закладена цеглою[4]. У повоєнний час у приміщенні розташовувався магазин спортивних товарів[8]. Станом на 2017 рік, у колишньому театрі розміщується приватна хлібопекарня. Будівля, одна з небагатьох уцілілих у місті, не включена ні до переліку пам'яток архітектури, ні до переліку пам'яток культури та історії міста.

• Пушкінська народна аудиторія (Кременчук)
• Катерининський театр (Кременчук)