Костецький Борис Іванович
| Борис Іванович Костецький | |
|---|---|
 | |
| Народився |
20 березня (2 квітня) 1910 Тетіїв |
| Помер |
15 лютого 1991 (80 років) Київ |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Діяльність | науковець |
| Alma mater | Уральський індустріальний інститут |
| Звання | професор |
| Ступінь | доктор технічних наук |
| У шлюбі з | Клавдія Михайлівна Костецька |
Бори́с Іва́нович Косте́цький (20 березня (2 квітня) 1910, Тетіїв — 1991) — український радянський учений, доктор технічних наук (з 1951 року), професор (з 1954 року), заслужений діяч науки УРСР (з 1980 року), заслужений винахідник СРСР.
Біографія
Народився 20 березня (2 квітня) 1910 року в місті Тетієві (тепер Київська область України). Закінчив Київський гідромеліоративний технікум, служив у Червоній Армії, у 1934 році виїхав на Урал. Працюючи на «Уралмаші», у 1940 році закінчив вечірнє відділення механічного факультету Уральського політехнічного інституту.
У роки радянсько-німецької війни працював майстром цеху, старшим технологом, інженером-дослідником заводу, який випускав танки Т-34. Працюючи на підприємстві, готував кандидатську дисертацію з проблем різання металів, яку захистив у 1943 році.
1946 року, коли за конкурсом обійняв посаду старшого наукового співробітника Інституту будівельної механіки АН УРСР, повернувся в Україну. Через п'ять років захистив докторську дисертацію на тему: «Зносостійкість деталей машин» на вченій раді Інституту машинознавства АН СРСР. В 1954 році отримав звання професора. У 1954—1966 роках — професор Київського інституту інженерів цивільної авіації; з 1966 року — Української сільськогосподарської академії, де в 1971—1976 роках завідував кафедрою технології металів та надійності і довговічності машин.
Помер в 1991 році. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Наукові праці
Праці присвячені питанням якості поверхні металів, надійності й довговічності машин. Вчений створив новий науковий напрям у теорії спрацювання деталей машин. Він дав класифікацію явищ спрацювання за ознаками ведучих процесів руйнування поверхонь деталей (механічні, фізико-хімічні), у зв'язку з чим було розроблено комплексну методику наукових досліджень і створено відповідні машини тертя. Ним були розроблені теоретичні основи окислювального спрацювання.
Підготував майже 160 кандидатів наук (100 з них в УСГА) і 12 докторів наук, одержав понад 40 авторських свідоцтв на винаходи. З-під його пера вийшло понад 500 наукових праць, у тому числі 25 монографій та брошур, які широко використовуються на практиці. Частина із них видана за кордоном.
Громадська діяльність
Займаючись громадською діяльністю, у 1985—1990 роках виконував обов'язки заступника голови Ради з надійності і довговічності машин і споруд при Президії АН УРСР, був членом Ради фізико-хімічної механіки при АН УРСР[1].
Відзнаки
У 1980 році вченому присвоєно звання заслуженого діяча науки і техніки України.