Кравченко Михайло Федорович

Чемпіонат СРСР з шосейно — кільцевих мотоциклетних перегонів проходив у чотири етапи, на чотирьох абсолютно різних траса Риги, Вільянді і Талліна.

Перший етап проходив в Ризі (Латвійська РСР) на ділянці траси «Бікерніекі» протяжністю 3850 метрів, званому «Кільце майстерності» (від 20 до 28 кіл). Другий етап проходив так само в Ризі, на трасі «Бікерніекі», на ділянці «Велике кільце» протяжністю 5 495 метрів, який включав в себе значну частину «Кільця майстерності» (від 11 до 21 кола). Третій етап проходив у м Вільянді (Естонська РСР) на трасі «Вана — Вийду» протяжністю 4 750 метрів. Четвертий, заключний етап проходив у м Талліні (Естонська РСР) на трасі «Піриту», протяжністю 6000 метрів (від 6 до 19 кіл залежно від класу мотоциклів).

Кожен етап чемпіонату ставив перед пілотами різні завдання: траси сильно відрізнялися одна від одної за кількістю крутих поворотів і прямих, швидкісних ділянок, що в свою чергу впливало на спосіб і характер проходження траси, а часто і змушувало спортсменів вносити зміни в конфігурацію мотоциклів. Так «Кільце майстерності» (Рига) мало тільки один пряму ділянку (старт — фініш) і складалося в основному з поворотів різних радіусів, що вимагало від спортсменів вміння швидкісного проходження віражів і не дозволяло нарощувати перевагу в гонці за рахунок сильного мотора. Траса третього етапу «Вана — Вийду» (Вільянді), навпаки мала всього три крутих повороти і складалася здебільшого з швидкісних ділянок, траса з такою проектуванням дозволяла пілотам максимально використовувати швидкісні можливості своїх мотоциклів. Фінал чемпіонату СРСР з ШКМГ проходив на трасі «Піриту» (Таллінн), ця траса вважалася універсальною через безліч швидкісних ділянок і великої кількості поворотів з різними радіусами, що в свою чергу так само вимагало від гонщиків універсальної техніки ведення мотоциклів. Іншими словами, такий розклад характеристик трас дозволяв виходити в лідери чемпіонату тільки фахівцям «широкого профілю»: спортсменам, які можуть досягати успіху на швидкісних трасах так само як на трасах вимагають майстерності керування мотоциклом на віражах.

М. Кравченко виступав у класі мотоциклів 125 см³, який ділився на класи «А» і «Б». «А» клас — спеціально розроблені заводами моделі гоночних мотоциклів обмеженої серії, а так само деякі моделі допрацьовані самими спортсменами; «Б» клас — спортивні мотоцикли серійного виробництва. Кравченко виступав у класі «А».

За регламентом змагань переможець в особистому заліку визначався за результатами трьох найкращих етапів, 8-10 серпня 1975 року в Таллін прибуло понад 200 спортсменів, що б завершити суперечку за вищі сходинки п'єдесталу пошани у різних класах. У класі 125 см³ «А» М. Кравченко вийшов на старт фінального етапу чемпіонату СРСР з шосейно-кільцевих мотоциклетних перегонів вже в ранзі дострокового чемпіона.[4]

• Чемпіон СРСР з шосейно-кільцевих мотоциклетних перегонів у класі мотоциклів 125 см³; (особистий залік клас «А», 1975 рiк р Таллін);[4][5]
• Чотирикратний срібний призер чемпіонату СРСР з шосейно-кільцевих перегонів (1974; 1976 — см³ «А», 175 см³ «Б»; 1978 — клас 175 см³ «Б», р.р.);[6][7][8]
• Дворазовий чемпіон СРСР по льодовому спідвею в класі мотоциклів 125 см³;[9]
• П'ятикратний срібний призер чемпіонату СРСР по льодовому спідвею в класі мотоциклів 125 см³;[10][11][12][13][14]
• Дворазовий бронзовий призер чемпіонату СРСР по льодовому спідвею в класі мотоциклів 125 см³;[15]
• Багаторазовий переможець і призер чемпіонату РРФСР по льодовому спідвею в класі мотоциклів 125 см³.