Краснодарська ТЕЦ

Краснодарська ТЕЦ – теплова електростанція на півдні Росії, яка знаходиться у східній частині Краснодару на правобережжі Кубані.

Краснодарська ТЕЦ

Розташування	Росія Краснодарський край, Краснодар
Введення в експлуатацію	1954 – 1961 (перша черга), 1964 – 1966 (друга черга), 1971, 1975 (газотурбінні установки), 2010 (парогазовий блок)
Вид палива	природний газ
Енергоблоки	1х150 + 3х113 (друга черга), 1х427 (парогазовий блок)
Котельні агрегати	4 Таганрозький котельний завод ТГМ-94 (друга черга), 1 котел-утилізатор ЭМАльянс Еп-307/350/47-13,0-565/560/247 (парогазовий блок)
Турбіни	1 парова Харківський турбінний завод ПВК-150 + 3 парові Харківський турбінний завод Т-113/160-140 (друга черга), 1 газова Mitsubishi М701А-303,9 + 1 парова Уральський турбінний завод Т-113/145-12,4 (парогазовий блок)
Електрогенератори	1 Mitsubishi + 1 ЭлСиб ТФ-160-2У3 (парогазовий блок)
Встановлена електрична потужність	916
Материнська компанія	Лукойл
ідентифікатори і посилання

В межах першої черги на майданчику станції ввели в експлуатацію центральну котельню з шістьома паровими котлами. Перші три типу ПК-19 продуктивністю по 130 тон пари на годину надійшли в 1954 – 1955 від Подольського машинобудівного заводу, а ще три в 1958 – 1959 роках постачив Таганрозький котельний завод – один типу ТП-9 продуктивністю 230 тон пари на годину та два ТП-15 з показниками по 220 тон пари. Котельня забезпечувала роботу запущених в 1954, 1955, 1957, 1959 та 1961 роках п’яти турбін: ВПТ-25-3 потужністю 25 МВт виробництва Сталінградського машинобудівного заводу, Р-20-90/1,2 з показником 20 МВт від Брянського машинобудівного заводу та Р-22-90/10, ВПТ-50-2 і Т-42-90 потужністю 22 МВт, 50 МВт та 42 МВт відповідно від Ленінградського металічного заводу.

Друга черга складалась із чотирьох блоків, введених в експлуатацію у 1963 (два), 1964 та 1966 роках. Кожен з них мав паровий котел ТГМ-94 виробництва Таганрозького котельного заводу, при цьому перший обладнали турбіною ПВК-150 потужністю 150 МВт, тоді як у інших трьох встановили турбіни Т-113/160-140 з показниками по 113 МВт. Всі турбіни цієї черги виготовив Харківський турбінний завод.

В 1971 та 1975 роках для покриття пікових навантажень на майданчику запустили встановлені на роботу у відкритому циклі газові турбіни Ленінградського металічного заводу типу ГТ-100-750-2 потужністю по 95 МВт. Вони відпрацювали чверть століття та були виведені з експлуатації у 1996-му та 2004-му.

Станом на другу половину 2000-х обладнання першої черги мало високий ступінь зносу та малий залишковий ресурс, при цьому турбіни №3 та №5 знаходились в резерві або використовувались лише на 30% потужності. При цьому середня паливна ефективність ТЕЦ по виробництву електроенергії становила лише 33%. У цих умовах узялись за проект модернізації станції шляхом спорудження сучасного енергоефективного парогазового блоку потужністю 427 МВт, в якому газова турбіна потужністю 303 МВт живить через котел-утилізатор парову теплофікаційну турбіну з показником 140 МВт. Цей блок став до ладу в 2010 році, що дозволило вивести з експлуатації першу чергу.

Первісно перша черга ТЕЦ використовувала вугілля, проте починаючи з 1961-го електростанцію перевели на газ, який міг надходити по ланцюжку трубопроводів Майкоп – Гіагінська – Дінська – Краснодар. У 2008 році, тобто ще до запуску парогазового блоку, споживання газу становило 1,6 млрд м³ на рік.

Для видалення продуктів згоряння перших двох черг звели три димарі заввишки від 80 до 100 метрів. Для парогазового блоку спорудили димар заввишки 60 метрів.

Вода для технологічних потреб надходить з річки Кубань.

Окрім виробництва електроенергії станція також може постачати теплову енергію, зокрема, парогазовий блок має продуктивність у 220 Гкал/год.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, розрахованим на роботу під напругою 220 кВ, 110 кВ та 35 кВ.[1][2][3][4]