Кредмаш (стадіон)

Відкриття міського стадіону відбулося 2 травня 1928 р.[4]. Вхід до нього був там само, де й тепер, але починався з вулиці Театральної (сучасна Гагаріна). Стадіон знаходився між цирком і приватними житловими будинками.

Незадовго до війни стадіону дали назву «Динамо».

Під час нацистської окупації міський стадіон був повністю зруйнований, разом з огорожею. Залишилося лише футбольне поле.

В 1947 році на заводі «Дормаш» (зараз ВАТ "Кредмаш") з'явилася футбольна команда «Рот фронт», яка на початку 50-х років минулого століття успішно виступала на міських і обласних змаганнях[5].

В 1949 році тодішній голова виконкому Кременчуцької міськради Гаврилов К. А. звертається з клопотанням до Ради Міністрів України про необхідність відбудови міського стадіону в Кременчуці[6]. Проект плану відбудови міста Кременчука на 1950—1955 роки передбачав асигнування на відбудову міського стадіону в сумі 2 млн. 400 тис. карбованців[6]. В тому ж 1949 році укладається угода з Київським проектним інститутом «Діпроміст» на реконструкцію стадіону в Кременчуці. Загальна сума передбачуваних угодою робіт становила 85 879 карбованців[6].

Фінансування на відбудову стадіону так і не відбулося.

Керівництво добровільного спортивного товариства «Спартак» виходить з клопотанням до міськвиконкому про передачу йому цього стадіону, що й було зроблено на початку 1950-х років[5]. Змінюється й назва стадіону «Динамо» — на «Спартак»[7][8].

У кінці 50-х — на початку — 60-х років біля входу на стадіон збудували дерев'яне робоче приміщення і кімнату для голови товариства[5][9][10][11]. Поруч із ним, праворуч від входу, побудували стаціонарний боксерський ринг, а ліворуч від входу обладнали спортивні майданчики — 2 баскетбольних і 2 волейбольних. Директором стадіону був Микола Іванович Линенко.

У 1955 році завод «Дормаш» бере участь у прокладанні до стадіону водогону[1]. Перед боксерським рингом був споруджений невеликий фонтанчик, з питною водою[5]. На стадіоні тренувалася заводська футбольна команда і проводилися заводські змагання.

Керівництво міста приймає рішення передати міський стадіон «Спартак» на баланс заводу шляхових машин. 6 квітня 1960 року, на підставі Рішення Полтавського облвиконкому за № 192 від 26.03.1960 року, виконком міської Ради депутатів трудящих Кременчука передає стадіон заводу шляхових машин ім. Сталіна (зараз Кредмаш)[2].

У вищеназваних документах стадіон називався внутрішньоквартальним майданчиком без права постійної огорожі. Назва «спортивний майданчик» була обумовлена тим, що знаходився він в середині кварталу № 497—504 по вулиці Театральній (нині вул. Гагаріна), призначеного під житлову забудову для заселення працюючими на заводі шляхових машин ім. Сталіна[11]. При цьому влада зобов'язує завод, у особі його директора тов. Палія, повернути Добровільному спортивному товариству «Спартак» 201 тис. крб., витрачених ним на будівництво спортивного майданчика[11][12].

Директором стадіону залишився М. І. Линенко. Після М. І. Линенка директорами стадіону працювали: Олександр Глушко, Микола Бабенко, Іван Головко.

Реконструкція заводського стадіону йшла поетапно і розтяглася на 10 років. В 1960 році на стадіоні будують господарське приміщення, упорядковують футбольне поле, викладають бігові доріжки. Пізніше роблять трибуни для глядачів на 6 тис. чоловік, радіорубку[1][2].

Тоді ж (у 1960 році) стадіону дали нову назву «Дніпро»[13] оскільки у 1960 команда «Дніпро-1» стала переможцем і володарем Кубку першості Полтавської області, а також чемпіоном обласної Ради ДСТ «Авангард» з футболу[14][15].

Коли почалася забудова кварталу житловими п'ятиповерхівками, частину території стадіону забрали: прибрали волейбольні і баскетбольні майданчики ліворуч від входу, знесли дерев'яне побутове приміщення і стаціонарний боксерський ринг праворуч від входу[14]. Стадіон перенесен в глибину від вулиці. Була проведена провели реконструкція території, яка залишилася.

В 1970 році до стадіону підводять тепломережі[1][12]. В 1971 р. добудовують одноповерхову будівлю з трьох блочних кімнат і аркою посередині для центрального входу[1][12]. Одну половину приміщення обладнали під борцівський зал і для занять зі штангою; в другій — розташували адміністративне приміщення, роздягальню, душові, тренерську кімнату. І в тому ж 1971 році завод встановив навколо стадіону огорожу із залізобетонних плит[1][12]. За межами огорожі стадіону, з протилежної від центрального входу сторони, залишилося запасне футбольне поле, територію якого теж забудували п'ятиповерховими житловими будинками. Тоді ж облаштували і новий волейбольний майданчик із зовнішнього боку огорожі, праворуч від входу до стадіону.

На стадіоні увесь рік проводилися змагання. Влітку — з легкої атлетики, волейболу та баскетболу. В зимовий період заливалася ковзанка. Постійно діяв прокат ковзанів, і навіть було приміщення для їх заточування. Окремо заливався майданчик для тренувань з хокею з м'ячем та шайбою.

В 1992 році, на виконання наказу № 175 від 02.03.92 р., на «Кредмаші» створюють культурно-спортивний комплекс (КСК) при Палаці культури заводу, в якому об'єднують культурну і спортивну роботу. Колектив фізкультури, як окрему структурну одиницю, скасовують. Директора Палацу культури призначають одночасно і головою КСК, а її заступником — голову колишнього колективу фізкультури.

Останнім директором стадіону був І. І. Головко. В 1992 році, коли створили культурно-спортивний комплекс і об'єднали культуру і спорт, скоротили частину співробітників — і одиницю директора стадіону теж. Залишили майстра по спортивних спорудах, він є відповідальним за роботу на стадіоні. Цю посаду зараз обіймає Василь Павлович Леміщенко. Крім майстра, на стадіоні залишили декількох робітників.

У 2000 році культурно-спортивний комплекс відокремлюють, як самостійний підрозділ без юридичних прав.

Волейбольний майданчик праворуч від центрального входу, із зовнішнього боку огорожі, відібрали під автостоянку. Пізніше були неодноразові спроби відібрати і другий — баскетбольний, розташований вже безпосередньо на території стадіону.

22 січня 2011 року директор ВАТ «Кредмаш» Микола Даниленко заявив про продаж стадіону через причини, пов'язані з подорожчанням орендної плати за землю.[16]