Криголам

Першим криголамом у світі став російський пароплав «Пілот»[1] — паровий буксир з переробленою носовою частиною, що дозволила йому ламати лід на своєму шляху. Пізніше з'явилися й інші судна подібного типу. Криголам «Саратов» побудований в 1896 році англійською фірмою Армстронг за замовленням Рязано-Уральської залізниці для забезпечення дії переправи через Волгу у Саратові. Та ж фірма побудувала для Росії і СРСР криголами: «Байкал» (1900) і «Ангара» (1903) (для забезпечення роботи залізничної переправи через Байкал), «Єрмак» (1898 рік — експлуатувався Балтійськім флотом до 1964 року), «Святогор» (1917 рік — з 1927 року носить ім'я «Красін», в 1942 році в складі конвою PQ-15 «Красін» пройшов з ісландського порту Рейк'явік у Мурманськ, експлуатувався Північним морським пароплавством і Мурманськім морським пароплавством).

Балтійський завод (Санкт-Петербург) будує з 1921 по 1941 рік 8 криголамів, у тому числі «І. Сталін», «В. Молотов», в період 1956—1958 завод будує 10 річкових криголамів, з 1974 року завод будує серію атомних криголамів типу Арктика. Наразі будівництво криголамів продовжується. На Балтійському заводі запевняють, що наступного року буде введено в дію криголам «Арктика», 2020 року буде введено в дію криголам «Сибір», а 2021 року — криголам «Урал». Ці криголами будуються з осіданням від 8,5 до 10,5 метрів, матимуть довжину 173 м та ширину 34 м.[2]

Першим у світі криголамом з атомною енергетичною установкою став криголам «Ленін», побудований у 1959 році. У 1974 році були завершені ходові випробування другого атомного криголама — «Арктика».

Корпус судна зазвичай робиться «бочкоподібним», зі спеціальним крижаним посиленням у районі ватерлінії («льодовий пояс»), «криголамною» формою носової частини та «М-подібною» формою корми, а енергетична установка — дизельна або атомна паротурбінна з електричною передачею.

Така конструкція корпусу забезпечує його підвищену міцність, здатність протистояти впливу льоду: стійкість до стирання в районі ватерлінії, а також можливим стисненням у льодових полях. Форма носа дозволяє «з ходу» наповзати на кромку льоду, ламаючи його своєю вагою. «М-подібна» форма корми використовується для забезпечення можливості буксирувати застрягле в льодах інше судно «на вусах», коли ніс буксованого судна розміщується у поглибленні кормової частини (і при цьому буксоване судно може «підштовхувати» криголам). Разом з тим, описана конструкція корпусу, що добре працює в льодах, надає криголаму не найкращі морехідні якості: на хвилі у вільній воді його може досить сильно і різко хитати.

Дизель-електрична (або атомна турбоелектрична) установка, що застосовується на криголамах, сама по собі забезпечує судну високу маневреність (на старих криголамах ставили парові машини з безпосередньою передачею) і можливість варіювати потужність. Тим не менш, сучасні криголами, зокрема й атомні, будуються з трьома гребними гвинтами. Така конструкція спрямована на підвищення маневреності і живучості пропульсивноі устави судна.

Криголами застосовуються для самостійної доставки вантажів у важкодоступні райони Арктики і Антарктики, евакуації і доставки експедицій з/на наукові станції, а також (частіше всього) для прокладки судноплавного шляху іншим суднам, що прямують за криголамом. Криголами внесли значний внесок в освоєння Північного морського шляху.

Найбільшим криголамним флотом володіють Росія, США, Канада, Фінляндія, Швеція.

• Кригоріз

• «Сучасні криголами» — стаття про принципи конструкцій криголамів(рос.)
• Флотилія Рязано-Уральської залізниці(рос.)