Критська держава

У 1866 році грецьке населення, невдоволене збільшенням податків, втручанням у права сільських громад, повстало проти османської адміністрації. В результаті доволі швидко воно охопило весь острів. 2 вересня оголошено про об'єднання з Грецією. У відповідь султан відправив 35-тисячне військо. 14 лютого 1867 року створено Тимчасовий уряд Криту. Бойові дії тривали протягом 1867 та 1868 років, внаслідок чого османські війська не зуміли захопити східну частину острова. У 1867 році оголошено про утворення вілайєту Крит. У 1868 році прийнято Органічний статус Криту, яким започатковано часткову автономію та створено національну асамблею. Втім, повстання тривало. Лише у грудні 1869 року повстання було придушено. Берлінський конгрес затвердив збереження Органічного статуту.

У березні 1896 року, після того як султан Абдул-Гамід II зняв з посади губернатора-християнина (згідно з британо-османським пактом 1878 року цю посаду міг обіймати лише християнин) і розпустив національну асамблею, на острові спалахнуло нове повстання. У горах Криту був створений Повстанчий комітет, який закликав у травні 1896 року населення острова до збройної боротьби за об'єднання з Грецією. На допомогу прибули флоти Російської, Німецької імперій, Франції та Великої Британії. У 1897 році проти османської імперії виступила Греція, але зазнала поразки. У 1898 році під тиском європейських країн султан надав Криту широку автономію, утворивши так звану Критську державу.

У 1897 році на Криті було розміщено 2875 іноземних військ, що забезпечували розведення османів та греків. Він складався з 200 англійців, 710 французів, 300 росіян, 1015 італійців, 600 австрійців, 10 німців, 40 чорногорців. Міжнародні сили до початку 1907 року збільшувалися й нараховували: англійців — 817, французів — 750, росіян — 960, італійців — 327 чоловік. У грудні 1908 року було вже 1750 іноземних вояків: 500 англійців, 500 французів, 500 росіян, 250 італійців.

13 грудня 1898 року відповідно до домовленостей першим верховним комісаром Криту став Георг Глюксбург з панівної династії Греції. У 1899 році сформовано уряд Критської держави. Було багато зроблено для її розбудови: за європейським зразком перебудовувалися основні міста, проводилися дороги, водогони, електрика, зводилися лікарні та школи. Запроваджено 2-рівневу освітню систему, де були початкові (4-класні) школи та повні (6-класні). Також надано особливий статус Критській православній церкви. 1899 року створено критську жандармерію, що забезпечувала правопорядок.

У 1900 році вступив у конфлікт з міністром юстиції Елефтеріосом Венізелосом, який у 1901 році пішов у відставку. Того ж року Георг Глюксбург знову стає верховним комісаром на наступні 3 роки. Водночас утворилося дві фракції: принца Георга та Венізелоса, що розпочалися між собою запеклу політичну боротьбу. Вона зрештою призвела до кризи в самій державі.

Втім, верховний комісар Георг на бажав робити якихось змін в управління Критською державою. У 1905 році у селі Терісос було утворено Революційні збори, що вимагали об'єднання з Грецією. Проти цього виступив принц Георг, оскільки побоювався поразки від османської імперії. Втім, повсталих підтримали французи й італійці. Проте російські та британські війська виступили на придушення повстання.

За посередництва держав, чиї війська розташовувалися на Криті конфлікт було залагоджено: принц Георг пішов у відставку, а на Криті пройдуть вибори. Втім, на виборах 1906 року партія Георга здобула перемогу. Не зважаючи на це той пішов у відставку, повернувшись до Греції. Новим верховним комісаром став Александрос Заіміс. Водночас італійців на острові замінили грецькі війська.

У 1908 році, скориставшись послабленням центральної влади в Османській імперії у зв'язки з Молодотурецькою революцією, депутати Асамблеї Критської держави оголосили про об'єднання з королівством Греція. Проте це не було визнано до завершення Першої балканської війни у 1913 року. Того ж року за Лондонським договором Крит офіційно став частиною Греції.

• Георг Глюксбург (1898—1906)
• Александрос Заіміс (1906—1911)