Кубок Шнейдера

	Кубок Шнейдера; фр. La Coupe d'Aviation Maritime Jacques Schneider
Країна	міжнародна
Тип	спортивне змаганняd
Вручає:	Жак Шнейдер
Підстава	Найшвидший гідролітак на заданій відстані
Нагородження
Засновано:	1911
Перше:	1913
Останнє:	1931
Нагороджені:
Черговість
	Кубок Шнейдера у Вікісховищі

Ку́бок Шне́йдера (фр. Coupe d'Aviation Maritime Jacques Schneider) інколи, також, Приз Шне́йдера (фр. La trophée Schneider) — перехідний приз, заснований у 1911 році сином відомого французького військовика і промисловця й авіатором-аматором Жаком Шнейдером (фр. Jacques Schneider) для переможців міжнародних змагань гідролітаків на швидкість польоту, котрий віддавав перевагу гідропланам перед звичайними літаками, так як вважав, що їм належить майбутнє. Змагання проводились у періоди 1913—1914 і 1920—1931 років.

Перегони на Кубок Шнейдера викликали великий інтерес публіки, сприяли популяризації авіації, справили значний вплив на розвиток швидкісних літаків, напрям конструкторської думки і прогрес авіаційних технологій.

Регламент змагань

У кожному сезоні проводилася лише одна гонка, що складалася з одного кола трикутним маршрутом завдовжки 280 км (пізніше — 350 км). Національна команда (аероклуб) могла висувати до трьох екіпажів. У 1921-му технічний регламент був доповнений вимогою: гідролітак повинен протриматися на воді протягом мінімум шести годин після посадки. У 1927 було оголошено, що змагання будуть проводитись не щорічно, а раз на два роки; два останні перегони відбулися у 1929 та 1931.

Початковий призовий фонд становив лише близько тисячі фунтів стерлінгів; національній команді (аероклубу), яка виграла три гонки протягом п'яти сезонів, належала особлива винагорода (75000 франків).

Історія перегонів

Supermarine S.6B — переможець останніх перегонів

Жак Шнейдер, який сподівався, що за гідролітаками — майбутнє, був розчарований «відсталістю» гідролітаків початку 1910-х років, і запропонував ідею перегонів у розрахунку на те, що вони підстьобнуть технічний прогрес у морській авіації. У середині 1920-х років гідролітаки, побудовані Реджинальдом Мітчеллом (компанія Supermarine) і Гленном Кертіссом для перегонів на кубок, змагались за рекорд швидкості нарівні з колісними перегоновими літаками.

Supermarine S6B, переможець останніх змагань на Кубок 1931 року, володів абсолютним рекордом швидкості, 655,8 км/год, з 1931 до 1933. Перегоновий Macchi M.C. 72 через технічні проблеми не брав участі у Кубку 1931 року, але у 1933 і 1934 встановив два абсолютних рекорди швидкості; другий з них, 709,0 км/год, протримався до 1939 року, поступившись першістю Heinkel He 100, що досягнув 746 км/год. Рекорд Macchi, ймовірно, назавжди залишиться найвищим досягненням гідролітака з поршневим двигуном й повітряним гвинтом.

Рік	Місце проведення	Переможець	Національність	Пілот	Швидкість, км/год	Примітки
1913	Монако	Deperdussin Monocoque, 160 к.с.	Франція	Моріс Прево	73,56
1914	Монако	Sopwith Tabloid, 100 к.с.	Велика Британія	Говард Пікстон	139,74
1919	Борнмут, Велика Британія	—	—	—	—	Переможця дискваліфіковано
1920	Венеція, Італія	Savoia S.12, 550 к.с.	Італія	Luigi Bologna	172,6	У перегонах брали участь лише італійці
1921	Венеція, Італія	Macchi M.7bis, 250 к.с.	Італія	Джованні ді Бриганті	189,66	У перегонах брали участь лише італійці
1922	Неаполь, Італія	Supermarine Sea Lion II, 450 к.с.	Велика Британія	Генрі Баярд	234,51
1923	Острів Вайт, Велика Британія	Curtiss CR-3, 465 к.с.	США	Девід Ріттенхаус	285,29
1925	Балтимор, США	Curtiss R3C-2, 610 к.с.	США	Джиммі Дулітл	374,28
1926	Гемптон-Роудс, США	Macchi M.39, 800 к.с.	Італія	Маріо Бернарді	396,69
1927	Венеція, Італія	Supermarine S.5, 875 к.с.	Велика Британія	Сідні Вебстер	453,28
1929	Келшот Спіт, Велика Британія	Supermarine S.6, 1900 к.с.	Велика Британія	Річард Вагхорн	528,89
1931	Келшот Спіт, Велика Британія	Supermarine S.6B, 2350 к.с.	Велика Британія	Джон Бутман	547,31

Література

Barker, Ralph The Schneider Trophy Races. — Shrewsbury, UK: Airlife Publishing Ltd., 1981. — ISBN 0-906393-15-9
Eves, Edward The Schneider Trophy Story. — Shrewsbury, UK: Airlife Publishing Ltd., 2001. — ISBN 1-84037-257-5 (потрібна безкоштовна реєстрація)
Gunston, Bill World Encyclopaedia of Aero Engines. — Cambridge, UK: Patrick Stephens Limited, 1989. — ISBN 1-85260-163-9
The Schneider Trophy Contests (1913-1931). — Southport : Real Photographs, 1945.
Lewis, Julian Racing Ace — The Fights and Flights of 'Kink' Kinkead DSO DSC* DFC*. — Barnsley, UK: Pen & Sword, 2011. — ISBN 978-1-84884-216-8
Mondey, David (December 1981 – March 1982). Britain Captures the Schneider Trophy. Air Enthusiast (17): 36–50. ISSN 0143-5450.
Meurillon, Louis (July 1976). La Coupe Schneider et la Société des Avions Bernard (1) [The Schneider Cup and the Bernard Company, Part 1]. Le Fana de l'Aviation (фр.) (80): 6–87. ISSN 0757-4169.
Mondey, David The Schneider Trophy. — London, UK: Robert Hale, 1975. — ISBN 0-7091-5011-3
Shelton, John Schneider Trophy to Spitfire — The Design Career of R.J. Mitchell. — Yeovil, UK: Haynes Publishing, 2008. — ISBN 978-1-84425-530-6
Schofield, H. M. High Speed and Other Flights. — London, UK. John Hamilton Limited. (Schofield was a member of the 1927 British Schneider Trophy team.)
Orlebar, A. H. Schneider Trophy. — London, UK. Seeley Service & Co. Limited. (Orlebar was the commanding office of the 1929 and 1931 British Schneider Trophy teams.)
Smith, Alan. Schneider Trophy Diamond Jubilee, Looking Back 60 Years. — Poole, UK. Waterfront Publications, 1991. — ISBN 0-946184-72-0.
James, Derek N. Schneider Trophy Aircraft 1913—1931. — London, UK. Putnam & Company Limited, 1991. — ISBN 0-370-30328-8

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.