Куйбишев Валеріан Володимирович

У серпні 1898 року десятирічний Валеріан Куйбишев знову приїхав в Омськ — він був зарахований в Омський кадетський корпус. Як син військового він вступив на повне державне забезпечення. За кілька років він почав відвідувати марксистські гуртки. Перші такі гуртки виникли в Омську в 1896—1897 роках. Біля їхніх початків стояли політичні засланці[6] Дядько по материнській лінії — Олександр Гладишев — всього на чотири роки старший за Куйбишева, заразив його інтересом до революційних ідей. У Кокчетаві відбував заслання член петербурзької благоєвської групи В. Г. Харитонов.

У липні 1900 року Куйбишев вперше доставив з ​​Омська в Кокчетав революційні прокламації. Потім в місті була створена підпільна друкарня, в липні 1904 року — перший гурток з пропаганди марксизму серед молоді[7]

У 1904 році в 16 років вступив в РСДРП. Його батько в цей час бере участь у російсько-японській війні (був поранений і контужений).

У 1905-му році, у віці 17 років, Валеріан Куйбишев закінчив кадетський корпус. Він відправився в Санкт-Петербург, де вступив до Військово-медичної академії. З осені 1905 року він живе в Санкт-Петербурзі та у вільний від занять час виконує обов'язки зв'язкового в міській організації РСДРП: перевозить нелегальну літературу, бере участь у перевезенні зброї. На початку 1906 року Куйбишев потрапив під нагляд поліції і кілька разів піддавався допитам. У результаті він був виключений з академії.

Куйбишев виїхав до Кузнецька, куди на той час був переведений його батько. Два місяці він гостював у батьків в Кузнецьку, липень-серпень 1906 року. За цей час він встиг організувати нелегальний гурток РСДРП. За його участю в будинку купця Фонарьова була встановлена ​​підпільна друкарня.[8]

Восени 1906 року переховувався від поліції в Омську, але в листопаді був заарештований за зберігання нелегальної літератури. З листопада 1906 року пробув під слідством. У березні військово-окружний суд виправдав Куйбишева, а генерал -губернатор вислав 18 -річного Валеріана під гласний поліцейський нагляд до батьків у Каїнськ Томської губернії, де тоді служив батько Куйбишева. Сучасна адреса їхнього будинку вул. Свєрдлова, 28.

Але до Каінська Валеріан не доїхав, затримавшись у квітні 1907 року в Томську, де став членом агітгрупи. Група вела роботу серед солдатів гарнізону і робітників. Організував на станції Тайга страйк робітників. Переїхав в Петропавловськ, де випустив чотири номери партійної легальної газети. Влітку 1907 року в Каінську і Барабінську організовував революційні гуртки, вів пропаганду, налагоджував отримання нелегальної літератури і друк прокламацій. Потім, під загрозою нового арешту, перебрався в Петропавловськ.

У лютому 1908 року був затриманий і поміщений у в'язницю. У липні того ж року втік з в'язниці в Санкт -Петербург, проте вже 11 липня він там був заарештований. Після місяця в «Хрестах» етапований в Каїнськ, де жив як адміністративний засланець.

30 квітня 1909 року заарештований як адресат, на чиє ім'я з Києва прийшла посилка з нелегальною літературою. Був ув'язнений у Каїнську, але в середині травня переведений до Томську. Проте через нестачу доказів його виправдали і звільнили.

Восени 1909-го року Куйбишев вступив до Томський університет на юридичний факультет. Провчився до початку 1910, і в результаті був відрахований за революційну діяльність, як керівник військової організації томського комітету РСДРП. У лютому 1910 був знову заарештований, вже вчетверте. П'ять місяців перебував під слідством, перебуваючи в томської в'язниці, потім висланий на два роки в Нарим. Там разом з Яковом Свердловим створив більшовицьку організацію.

У травні 1912 року втік до Омська, де через місяць був затриманий і після майже річного ув'язнення в томській в'язниці висланий в Тамбов під гласний поліцейський нагляд. Втік з міста, в липні 1913 — липні 1914 р.р. вів революційну роботу в Санкт -Петербурзі, Вологді, Харкові.

У липні 1914 року був висланий до село Тутура Верхоленского повіту Іркутської губернії. Навесні 1916 року втік, в тому ж році був заарештований і засуджений до заслання строком на 5 років у Туруханський край. До місця посилання не доїхав. У селі Казачинский був звільнений після Лютневої революції.

У березні 1917 року приїхав до Самари, де очолив Самарську організацію РСДРП і був обраний головою Самарської ради. З квітня 1917 року — гласний Самарської міської Думи. В жовтні 1917 року брав участь у встановленні радянської влади в Самарі. З жовтня 1917 по 3 квітня 1918 року — голова Самарського губернського комітету РСДРП(б) (РКП(б)). З 9 листопада по 12 грудня 1917 року — голова Самарського військово-революційного комітету. У грудні 1917 — 5 квітня 1918 роках — голова виконавчого комітету Самарської губернської ради. З 6 квітня 1918 року — голова Самарської губернської Ради народного господарства, з 7 квітня 1918 року — голова Самарської міської Ради народних комісарів. З 25 травня по липень 1918 року — голова Самарського губернського революційного комітету.

15 липня — 13 вересня 1918 року — політичний комісар, член Революційної військової ради (РВР) 1-ї армії Східного фронту. 8 вересня — 31 жовтня 1918 року — політичний комісар, член Революційної військової ради (РВР) 4-ї армії Східного фронту.

15 жовтня 1918 — 25 лютого 1919 р.р. — голова виконавчого комітету Самарської міської ради. 18 лютого — 9 квітня 1919 року — голова виконавчого комітету Самарської губернської ради. З 30 березня по 7 квітня 1919 року — голова Самарського губернського комітету РКП(б).

У квітні — 18 липня 1919 року — член РВР Південної групи армій Східного фронту, голова РВР Самарського укріпленого району, член РВР Східного фронту РСЧА. У липні — 14 серпня 1919 року — член РВР Астраханської групи військ Туркестанського фронту. 14 серпня — 14 жовтня 1919 року — член РВР 11-ї армії Туркестанського фронту. 14 жовтня 1919 — 20 вересня 1920 р.р. — член РВР Туркестанського фронту.

З жовтня 1919 року — заступник голови Туркестанської комісії ВЦВК і РНК РРФСР. З травня 1920 року — начальник Політичного управління Туркестанського фронту.

8 вересня — грудень 1920 року — уповноважений виконавчого комітету Комуністичного інтернаціоналу (Комінтерну) в Бухарі, повноважний представник РРФСР в Бухарській НСР.

У грудні 1920 року обраний членом президії ВЦРПС та начальником економічного відділу ВЦРПС. У квітні 1921 року обраний членом Президії ВРНГ. З листопада 1921 року — начальник Головного управління електропромисловості «Головелектро» ВРНГ РРФСР, керівник здійснення плану ГОЕЛРО.

3 квітня 1922 — 17 квітня 1923 р.р. — секретар ЦК РКП(б).

26 квітня 1923 — 3 листопада 1926 р.р. — голова та член Президії Центральної контрольної комісії ВКП(б). Одночасно 28 квітня — 6 липня 1923 року — народний комісар робітничо-селянської інспекції РРФСР. 6 липня 1923 — 5 серпня 1926 р.р. — народний комісар робітничо-селянської інспекції СРСР.

З 16 січня по 5 листопада 1926 року — заступник голови Ради народних комісарів СРСР та заступник голови Ради праці і оборони СРСР.

5 серпня 1926 — 10 листопада 1930 р.р. — голова Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР. Був також головою першого складу редколегії журналу «Вісник стандартизації» (нині журнал «Стандарти та якість»).

З 10 листопада 1930 по 14 травня 1934 р.р. — заступник голови Ради народних комісарів СРСР та заступник голови Ради праці і оборони СРСР. 10 листопада 1930 — 25 квітня 1934 р.р. — голова Державної планової комісії при Раді праці і оборони — РНК СРСР. З лютого 1932 по квітень 1933 р.р. — голова Комітету із заготівель сільськогосподарських продуктів при Раді праці і оборони СРСР.

11 лютого 1934 — 25 січня 1935 р.р. — голова Комісії радянського контролю при РНК СРСР.

14 травня 1934 — 25 січня 1935 р.р. — 1-й заступник голови Ради народних комісарів СРСР та 1-й заступник голови Ради праці і оборони СРСР. Був одним з найближчих сподвижників і радників з питань економіки Йосипа Сталіна.

У листопаді 1934 року домігся від Політбюро ЦК ВКП (б) створення Політкомісії ЦК для «боротьби з байсько — куркульським опором» в Узбекистані і сам увійшов до її складу. Політкомісія мала право стверджувати вироки до розстрілу.

25 січня 1935 року раптово помер у своєму робочому кабінеті. Офіційна версія смерті — закупорка тромбом правої коронарної артерії серця. Похований у некрополі біля Кремлівської стіни.