Кулик Іван Дмитрович

Кулик Іван Дмитрович (псевдо: «Сірий») (* 1919 або 1920, с. Грабове, Шахтарський район, Донеччина — † 30 листопада або 1 грудня 1951, с. Малий Ключів, Коломийський район, Станіславська (нині Івано-Франківська область)) — колишній офіцер Червоної Армії, окружний провідник ОУН Коломийщини.

Іван Кулик
Ім'я при народженні Іван Дмитрович Кулик
Псевдо «Сірий»
Народився 1919 або 1920
с. Грабове, Шахтарський район, Донецька область
Помер 30.11.1951 або 1.12.1951
с. Малий Ключів, Коломийський район, Івано-Франківська область
·Загинув у бою із загоном НКВС
Національність українець
Діяльність політик
Відомий завдяки Військовий та політичний діяч ОУН
Посада Окружний провідник ОУН Коломийщини (10.1950 — осінь 1951)
Військове звання ст.лейтенант (? капітан) Червоної Армії
сотник УПА
Попередник Григорій Легкий-«Борис»
Партія УПА
ОУН(б)
Конфесія православний
Мати Куликова Горпина Федорівна

Життєпис
Г.Легкий-«Борис»,П.Мельник-«Хмара»,І.Кулик-«Сірий», Дмитро Білінчук-«Хмара».

Іван Кулик родом з Донецької області.Народився в с. Грабове Шахтарського району Донецькій області.[1]

Служив офіцером Червоної Армії, у званні старшого лейтенанта (за іншими даними, був капітаном). Потрапив у німецький полон. Згідно з першою версією, з групою полонених утік з концтабору й дістався Карпат. Серед утікачів був член ОУН, який і привів полонених до повстанців у район Коломиї. За іншою версією, групу полонених, яку німці етапували в Райх, відбив підрозділ УПА. У тій групі був і Кулик. Це сталося орієнтовно восени 1943 року.

Спочатку Кулик викладав військові дисципліни у підстаршинській школі в Космачі, потім командував сотнею, що діяла на Гуцульщині. Вступив до ОУН(б). Виконував обов'язки штабного старшини ТВ-21 «Гуцульщина», брав участь у плануванні операцій.

З 1946 року був військовим референтом, згодом — референтом пропаганди Коломийського окружного проводу. В жовтні 1950 року, після загибелі окружного провідника ОУН Коломийщини Григорія Легкого-«Бориса» , Іван Кулик-«Сірий» став його наступником. Отримав звання сотника УПА.

Михайло Симчич твердив, що «Сірий» мав фотоапарата і фотографував повстанців, а серед масиву світлин Яворівського архіву УПА є декілька його авторства.

Загибель

Восени 1951 року, агент МДБ, зрадник Роман Тучак —"Кіров", видав інформацію про місцезнаходження провідника і при спробі захоплення він загинув — застрелився, не бажаючи здаватися в полон спецгрупі МДБ в селі Великий Ключів, на Коломийщині[2].

1991 року, вже перебуваючи на смертному одрі, розбитий інсультом, розповідав агент МДБ-КДБ «Кіров», пенсіонер київського заводу «Арсенал», житель Києва Роман Тучак, як це все відбувалось. Його розповідь опублікована у книжечці П. Підлетейчука «За усміх світанку».

Вшанування пам'яті
Група повстанців з ТВ-21 «Гуцульщина». Зліва направо: Назарій Данилюк («Перебийніс») (Буковина); сотник Іван Дмитрович Кулик («Сірий»); Василь Скригунець («Гамалія»), командир сотні важких кулеметів «Черемош» (родом із села Стопчатів Косівського р-ну); сотник Петро Мельник «„Хмара“» (командир ТВ-21 «Гуцульщина»); Микола Харук («Вихор»), командир сотні ім. І. Богуна

Зиновій Сердюк присв'ятив вірша Кулику —"Сірому"[3]:

СОТЕННИЙ «СІРИЙ»

Сотенний «Сірий».
Прізвище — Кулик.
І псевдо в нього скромне, а не браве.
Інтелігентний, мудрий чоловік,
І патріот, і майстер фотосправи.
З Донеччини.
Радянський офіцер.
В УПА — став патріотом України.
Багато знаємо про нього ми тепер.
Він у архіві на кількох світлинах.
В полоні був. Від голоду страждав.
Та визволили хлопці із неволі.
В УПА, як спец, пізніше викладав
Військову справу
в підстаршинській школі.
А потім вже сотенним славним став.
Ходив, як всі, усюди з автоматом.
Та де б зимою й літом не бував,
Не розлучався з фотоапаратом.
В роботі був той фотоапарат,
Коли були в Карпатах у поході,
Коли з людьми стрічались під час свят,
В час відпочинку на гірській природі.
Сім років мужній лицар воював
В лісах шешорських, на карпатських плаях.
Округи командиром потім став
У героїчнім коломийськім краї.
Своїм був у Карпатському краю.
І у важкім п'ятдесят першім
Як жертва зради підлої, в бою
Шлях свій повстанський
бойовий завершив.

Див. також

Примітки
  1. Лесів С., Коретчук Я. П. Хмара, сотник УПА. В огні повстання. УПА на відтинку Чорного Лісу 1943–1944. 2014 — C.129.
  2. На Коломийщині активісти відшукали місце загибелі криївки сотника УПА Сірого. БЛІЦ-ІНФО. Процитовано 13 вересня 2019.
  3. Наша хата. УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ[недоступне посилання з жовтня 2019]

Джерела
  • Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник ІІ. — Нью-Йорк: Пролог, 1995. — С. 54 — 55, 91.
  • Підлетейчук П. За усміх світанку. — Коломия: Вік, 1997. — С. 12 — 13.
  • Близнюк В. Ми рвали кайдани. Визвольні змагання УПА 1944-55 рр. — Косів: Писаний Камінь, 2000. — с. 65

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.