Данилюк Назарій Степанович

З часу створення УПА добровільно вступає в її ряди, має псевдо «Підкова». Разом з Назарієм в УПА працює лікарем його дружина. В січні 1944 з наказу Центрального проводу ОУН-УПА назначений сотенним під псевдо «Перебийніс» його цифровий псевдонім Л-54.

У листопаді 1944 р. окружний провід ОУН Коломийщини відрядив сотенних-буковинців «Перебийноса» і Романа Дубика-«Боєвіра» у рідні терени. Разом із чоловіком на Буковину повернулася і його дружина Лучія Данилюк-«Люся», «Галина», лікар за фахом, її призначено санітарним референтом в обласному проводі ОУН Буковини. Поручник «Перебийніс» спочатку очолив сотню, а потім — Буковинський курінь УПА. Колишній курінний Олекса Додяк-«Крига» став командиром першої сотні, Роман Дубик-«Боєвір», Ілля Мацьопа-«Хмара», Онуфрій Москалюк-«Яструб» і Олексій Рижко-«Борисенко» — інших сотень. Вояки куреня під командою досвідчених командирів звели десятки боїв з внутрішніми і прикордонними військами НКВС, здійснили декілька нападів на гарнізони ВВ НКВС та станиці «стрибків», знищуючи окупантів та їх прислужників. Але вже влітку 1945 р. Буковинський курінь було розформовано.

У листопаді 1946 р. «Перебийніс» переведений до теренової сітки ОУН, від серпня 1947 р. — член окружного проводу ОУН Коломийщини. Колишня підпільниця Василина Петріянчук-Домнюк -«Квітка» називала «Перебийноса» надрайонним провідником. Але в той час надрайонним провідником ОУН Косівщини був поручник Микола Харук-«Вихор». Тому цілком імовірно, що командир «Перебийніс» працював на посаді надрайонного референта пропаганди ОУН Косівщини.

Головний пропагандист під час рейду відділу УПА на чолі з сотником Петром Мельником-«Хмарою» територією Румунії влітку 1949 року, головним завданням було встановлення контакту з румунським підпіллям. В ніч з 26 на 27 червня група у районі гори Стіг перетнула радянсько-румунський кордон. Серед учасників рейду тільки «Перебийніс» знав румунський терен та мову і тому на політичних мітингах перед румунськими селянами тільки він виступав та відповідав на їхні запитання. За два тижні українські повстанці пройшли 150 км, не втративши жодного вояка. В ніч з 9 на 10 липня повстанці перетнули кордон і 27 липня повернулися до місця постою в с. Космач Косівського району. Під час рейду «Перебийніс» фотографував (крім нього, фотоапарати мали Дмитро Білінчук-«Хмара» і Іван Гаргат-«Липкевич») та вів щоденник і 12 жовтня 1949 р. склав детальний звіт «Двотижневий рейд в Румунію», який він особисто надрукував на машинці (оригінал звіту зберігається в Галузевому державному архіві СБУ).

Назарій Перебийніс з ведмедем

У жовтні 1949 р. велика група підпільників на чолі з «Перебийносом» збудували бункер на полонині Копилаш, в якому разом з ним зимувало 20 чоловік. Після танення снігу, в квітні 1950 р. командир «Перебийніс» взяв із собою стрільців Івана Шкрібляка-«Дуная», Івана Дебринюка-«Непорадного» та «Чорного» (дані не встановлені) і пішов на працю в терен.

У червні 1951 р. крайовий референт пропаганди ОУН Карпатського краю Михайло Дяченко-«Гомін», більш відомий під літературним псевдонімом «Марко Боєслав», призначив його окружним референтом пропаганди ОУН Коломийщини.

За оперативними даними співробітників УМҐБ по Станіславській області, які їм надав зрадник «Кіров» (агент «Тарас Степанович»), у окружного пропагандиста «Перебийноса» були три охоронці: «Чех», «Говерля», «Швидкий».

Загинув «Перебийніс» (останній зв'язковий окружних проводів ОУН Коломийщини і Буковини із закордонним представництвом УГВР) 31 жовтня 1951 р. на радянсько-румунському кордоні, під час сутички з румунськими прикордонниками, йдучи на зв'язок. Під час бою в полон був захоплений його охоронець Василь Рабинюк-«Чех». Румунські органи держбезпеки передали тіло загиблого і заарештованого «Чеха» радянському МҐБ. Місце поховання Назарія Данилюка невідоме.

Існує версія, що командир «Перебийніс» був нагороджений Бронзовим хрестом заслуги. Ця відзнака була при загиблому і її показував слідчий УМҐБ заарештованому підпільнику Юрію Паєвському-«Жуку». Але чи це була нагорода «Перебийноса» (в списках відзначених БХЗ його псевдо немає), чи він мав вручити її комусь із членів ОУН, невідомо.

Дружина Назарія Лючія загинула в 1944 році у Галичині, недалеко від села Жаб'є.