Куліченко Володимир Миколайович

Проживав у місті Кривий Ріг, де працював на підприємствах.

Призваний за мобілізацією 17 квітня 2014-го. Солдат, гранатометник, 40-й батальйон територіальної оборони «Кривбас», псевдо «Лютий».

Загинув при виході колони з Іловайська «гуманітарним коридором», який був обстріляний російськими військами біля села Новокатеринівка.

2-го вересня тіло Володимира Куліченка разом з тілами 87 інших загиблих в Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Тимчасово похований на цвинтарі міста Запоріжжя, як невпізнаний герой.

Перебував у списку зниклих безвісти. У березні 2015 року упізнаний за експертизою ДНК серед похованих під Запоріжжям невідомих Героїв. 10 серпня 2015 року Миколу Куліченка перепоховали у Кривому Розі, Алея Слави.

Залишилися дружина та син.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:

• 22 вересня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);[1]
• медаллю «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП) (посмертно);
• відзнакою міста Кривий Ріг «За Заслуги перед містом» 3 ступеня (посмертно);
• відзнакою 40-го батальйону «Мужність. Честь. Закон.» (посмертно).

• Куліченко Володимир Миколайович