Вознесенськ

Розташоване місто в південній частині України в центрі Миколаївської області. Відстань до обласного центру становить 89 км і проходить автошляхом Н24. Клімат у регіоні — континентальний.

Містом протікає річка Південний Буг з притокою — річкою Мертвовод, котрі є важливими транспортними артеріями, а також джерелами питної води. Під містом знаходяться унікальні великі прісні озера питної води, з яких за допомогою 30 свердловин здійснюється водопостачання, також розроблені дві свердловини, з яких здійснюється видобуток мінеральної води. Поблизу міста, на території Вознесенського району, є такі мінерально-сировинні ресурси, як пісок будівельний, камінь будівельний, камінь декоративний, вапно, цегляно-черепична сировина, граніт та глина.

Вознесенськ має давню історію, яка починається зі скіфських часів, що підтверджують археологічні знахідки бронзових знарядь (сокири-кельти, серп, долото тощо) доби бронзи, кургани скіфських часів, поселення перших століть н. е. та римські монети ІІ ст н. е.

Перші відомості про місцевість, де розташувалося місто Соколи, пов'язані з кінцем XIV — початком XV століть, коли литовські князі, захопили південноруські землі між Дніпром і Дністром, аж до Чорного моря. У XV сторіччі на горі, де річка Мертвовод впадає до Південного Бугу, стояла татарська фортеця Чичаклей. Великий Литовський князь Вітовт зруйнував фортецю та побудував на її місці замок Соколець.[3] Існує й альтернативна точка зору щодо розміщення фортеці «Чичиклея»[4].

Місто Соколи входило до Бугогардівської паланки держави Війська Запорозького (1734—1775). Наприкінці XVIII сторіччя Соколи стали адміністративним центром Бугогардівської паланки. Казацьке військо мало тут переправу через Південний Буг, що називалася Соколиною.

Під час російсько-турецької війни з козаків був сформований Бузький козацький полк, канцелярія його знаходилася в Соколах. У 1785 році був створений Бузький Єгерський корпус, до складу якого увійшли й бузькі козаки.

Місто Вознесенськ було засноване біля Соколів у 1795 році указом російської імператриці Катерини II як центр Вознесенського намісництва і названо на честь церковного свята — Вознесіння Господнього. Першим городничим Вознесенська у 1795—1796 роках був Вердеревський Миколай Іванович^{[джерело?]}.

15 квітня 1920 року формування УНРчерез нестачу боєприпасів та їжі відважилися на відчайдушний, майже рукопашний штурм вузлової станції Вознесенськ, зайнятої більшовицькими військами й повної запасів супротивника. Цією відчайдушною атакою чорні запорожці, якими командував Петро Дяченко відкрили дорогу до Вознесенська. Генерал Михайло Крат свідчив, що тоді було захоплено 2 мільйони рушничних набоїв, 32000 гарматних, 28 гармат, 5000 рушниць, 4 кулемети тощо.

1938 року надано статус міста (з включенням в міську смугу населених пунктів Болгарської, Лагерної 1, Натягайлівської сільрад[5]).[6][7]

Населення міста станом на 1 січня 2016 року становить 35 450 мешканців. Загальна земельна площа міста — 2256 га, питома вага площі під забудовою становить 44 %, не залученими в економічних відносинах є 12 % від загальної площі міста. Бюджет міста Вознесенська на 2005 рік склав за прибутками 5452 тис. дол. США.

У місті за часи Радянської влади були збудовані 18 великих промислових підприємств, з них 72 % легкої промисловості (наприклад, ПАТ «ВОЗКО» — шкіряний завод почав працювати в середині жовтня 1978) — та 18 % харчової промисловості (виробництво м'ясо—ковбасних виробів, сирів, молочної продукції, виробництво консервованих овочів і фруктів, хлібобулочних і кондитерських виробів). Підприємства Вознесенська утворювали мережу фірмових магазинів, що пропонували ексклюзивний одяг і взуття, виготовлений відповідно до європейських стандартів якості.

На сьогоднішній день в місті працюють:

• Швейне об'єднання «Вікторія» з невеликим, але професійним колективом;
• Вознесенська харчосмакова фабрика;
• ВОЗКО що працює не на повну потужність;
• ЗАТ Аліса — швейне підприємство;
• та інші.

Деякі підприємства за період незалежності України припинили свою діяльність. Серед них підприємства міста та району, наприклад: м'ясокомбінат, сирзавод, консервний завод, комбінат хлібопродуктів, меблева фабрика, завод «Червоний технік», завод пресового устаткування, птахокомбінат, ремонтне об'єднання «Агротехніка», ПМК, ТССК, база агрокомплектації, ряд транспортних організацій.

У межах міста розташовані природоохоронні об'єкти: Мар'їна роща (заповідне урочище), Парк імені 1-го Травня, Парк Січової Слави, Парк Вознесенської школи, Парк імені Тараса Шевченка, Джерело (пам'ятка природи).

Вознесенський міський будинок культури

Пам'ятник радянським воякам

Камінь Кохання з Кани Галілейської

Кінотеатр «Україна»

25 серпня 2020 року Вознесенська громада ініціювала проведення пентомарафону на 50 км у відкритій воді Южного Бугу. У ньому взяли участь 7 спортсменів. Пентамарафон було занесено до Книги рекордів України за найдовшу дистанцію плавання у відкритій воді.[8]

Виконавчий комітет Вознесенської міської ради

Одним із пріоритетів політики органів місцевої влади є налагодження зовнішньоекономічних зв'язків із представниками інших країн. Так, містом-побратимом Вознесенська є місто Радомсько(Польща) — договір про співробітництво з яким був підписаний 24 серпня 2004 р. Відповідно до договору співробітництво буде розвиватися в таких напрямах: освіта, культура, спорт, туризм, господарські зв'язки, розвиток підприємництва, місцеве самоврядування та екологія.

2005 році з метою святкування 210 річниці з дня заснування міста було запрошено делегації від Адміністративного району Іден та Муніципалітету Хесекуа (Південно-Африканська Республіка). Протягом святкування було підписано Меморандуми про співпрацю у сфері налагодження партнерських відносин з Адміністративним районом Іден та Муніципалітетом Хесекуа. Відповідно до меморандумів міста вважаються «містами-побратимами», які будуть провадити спільну діяльність у сфері: налагодження господарських зв'язків, здійснення експортно-імпортних операцій, розвитку туризму, здійснення культурних, спортивних та освітніх обмінів.

Школа, де навчалися Андрій Сапєгін і Євген Кібрик

• Бойко Олександр Олександрович (1981—2017) — полковник НГУ, заступник командира Загону «Вега-Захід», учасник російсько-української війни.
• Бондар Олександр Іванович — український мовознавець, перекладач, доктор філолологічних наук.
• Буркинський Борис Володимирович — український вчений-економіст, доктор економічних наук, професор, академік.
• Глєбов Гліб Павлович (1899—1967) — радянський, білоруський актор театру і кіно.
• Єршов Аркадій Віталійович (1936—2005) — міністр соціального захисту населення України.
• Іванов Денис Михайлович (1991—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Карбівничий Сергій Васильович (1980—2014) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Кібрик Євген Адольфович (1906—1978) — художник-ілюстратор і педагог, академік Академії мистецтв СРСР.
• Костенко Костянтин Олегович (1994—2014) — сержант Збройних сил України, учасник-російсько-української війни.
• Куліченко Володимир Миколайович (1972—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Ліптуга Олександр Сергійович (1986—2017) — старший сержант Збройних сил України, сапер, учасник російсько-української війни.
• Луговий Олександр Михайлович (1904—1973) — аграрій, Герой Соціалістичної Праці.
• Макаров Сергій Володимирович (1990—2015) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Патлажан Юхим Ізраїльович (1923—1990) — український історик і педагог, доктор історичних наук.
• Пригарін Сергій Володимирович (1990—2018) — старший лейтенант Національної поліції України.
• Родько Микола Дмитрович (1921—1981) — український радянський вчений-літературознавець.
• Семерня Олександр Федорович (1936—2012) — художник, автор понад 600 картин.
• Софронов Михайло Євграфович (1873—1944) — український учений, агроном.
• Строцький Йосип Йосипович (1923—2011) — український поет. Псевдонім — Зореслав.
• Франько Дмитро Васильович (1913—1982) — український актор.
• Чижевський Георгій Дмитрович (нар. 1924) — учасник Другої світової війни, артист театру, тренер, чемпіон світу-2015 в категорії 90+, кавалер ордена «За заслуги»[9][10].
• Шанін Петро Миколайович (1880—?) — український та російський військовий діяч, підполковник Армії УНР, згодом учасних Білого руху.
• Щербина Владислав Іванович (1926—2017) — скульптор малих форм.

• 
  Мототрек у Вознесенську
• 
  Постамент при в'їзді в місто з боку Южноукраїнська
• 
  Вознесенська загальноосвітня школа I-III ступенів №6
• 
  Вознесенська загальноосвітня школа I-III ступенів №8
• 
  Свято-Вознесенський кафедральний собор

• Я. В. Верменич. Вознесенськ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 601. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Ю. І. Гержов. Вознесенськ // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Банк даних Державної служби статистики України
• Cities & towns of Ukraine
• Вознесенська міськрада
• 05134.com.ua — Сайт міста Вознесенська
• НЕОпортал Вознесенска, карта проблем города
• Вознесенський міський форум
• НЕОфициальный форум Вознесенска
• Готельно-ресторанний комплекс «Берізка»
• Місто Вознесенськ на сайті Верховної Ради України
• Місто Вознесенськ — прогноз погоди
• АМУ
• Дошка безкоштовних оголошень м. Вознесенськ
• Час борців, час героїв. Час воїнів
• Історія та мапа Вознесенська
• Вознесенськ в «Історії міст і сіл Української РСР»
• Новостний інтернет портал «Вознесенськ онлайн» http://voznesenskonline.com.ua/
• Погода в місті Вознесенськ