Курт Вайль

Курт Юліан Вайль (нім. Kurt Julian Weill; 2 березня 1900, Дессау, Німеччина 3 квітня 1950, Нью-Йорк, США) німецький композитор, автор музики до «Тригрошової опери».

Курт Вайль
Kurt Weill
Ім'я при народженні нім. Kurt Julian Weill
Народився 2 березня 1900(1900-03-02)
Дессау, Німеччина
Помер 3 квітня 1950(1950-04-03) (50 років)

·гострий інфаркт міокарда
Країна  Німеччина
 США[1][2]
Національність євреї і німці
Місце проживання Кляйнмахнов
Дессау
Діяльність композитор
Alma mater Берлінський університет мистецтв
Вчителі Ферруччо Бузоні і Енгельберт Гумпердінк
Відомі учні Nikos Skalkottasd
Знання мов німецька
Жанр опера, симфонія і балет
Magnum opus Тригрошова опера, Rise and Fall of the City of Mahagonnyd, The Seven Deadly Sinsd, Street Scened і Der Silberseed
Конфесія юдаїзм
У шлюбі з Lotte Lenyad і Lotte Lenyad
Нагороди

премія Тоні за найкращу оригінальну музикуd (1947)

Drama Desk Award for Outstanding Musicd (1970)

IMDb ID 0918044
Сайт kwf.org

Біографія

Курт Вайль народився 1900 року в родині Альберта Вайля, головного кантора синагоги у Дессау та автора літургійної музики.

У 19181924 роках Вайль навчався у Берліні, спочатку у Ф. Коха і Енгельберта Гумпердінка, Потім у Ферруччо Бузоні та Філіпа Ярнаха. Рання творчість Вайля перебуває під впливом його вчителів та І. Стравінського. У середині 1920-х років Вайль, прагнучи до соціальної дієвості своєї музики, свідомо спростив свою музичну мову, ввівши до неї нові популярні ідіоми, у тому числі елементи джазу.

У співдружності з драматургом Георгом Кайзером Вайль створив ряд творів: кантату «Новий Орфей» (1925), опери «Протагоніст» (1926) і «Цар фотографується» (1928).

1927 року відбулося знайомство Вайля з поетом та драматургом Бертольтом Брехтом, що поклала початок тривалому та плідному співробітництву. Першим спільним досвідом стала створена у тому ж році невелика зонг-опера «Махагони», двома роками пізніше перетворена у повноцінну оперу «Розквіт та падіння міста Махагони»[3]. За творами Брехта Вайль написав «Берлінський реквієм» (1928), балет із співом «Сім смертних гріхів». Славу драматургу та композитору принесла постановка 1928 року у Театрі на Шиффбауердамм п'єси Брехта «Тригрошова опера» з музикою Вайля; зонги з вистави одразу набули широкої популярності[4].

1933 року емігрував з нацистської Німеччини до Парижа, а 1935 року — до США. І далі там активно працював у жанрі музичного театру та мюзиклу. Дебютував у Нью-Йорку біблійною драмою «Шлях обітниці» за лібрето Ф. Верфеля (складена 1935 р., поставлена ​​М. Рейнхардтом 1937 р.). За американський період життя Вайль написав 10 мюзиклів, багато з яких («День відпочинку Никербокера» (1938); «Вулична сцена» (1947, за п'єсою Елмера Л. Райса); «Втрачено у зірках» (1949) й інші) увійшли до числа найпопулярніших, поряд з мюзиклами Дж. Гершвіна та І. Берліна. Захоплений сіоністською ідеєю, Вайль написав 1948 року музику для театрального видовища за драмою Б. Гегта «Народження прапора», поставленого в ознаменування проголошення Держави Ізраїль за участю П. Муні, Цилі Адлер і М. Брандо.

Творчість Вайля займає особливе місце у музичній культурі XX століття. Деякі мелодії Вайля, з яких найпопулярніша «Балада про Меккі-Ножі» з «Тригрошової опери», стали джазовими стандартами. Вайль — один з небагатьох композиторів, які зуміли створити справжній міст між «серйозною» та «легкої» музикою. Він справив велике враження на академічних композиторів (К. Орфа, Б. Бріттена), на всю європейську та американську пісенну культури, а також став предтечею музичної полістилістики, розвиненої у 1970-ті — 1990-ті роки А. Шнітке. Творчість Вайля також справила велике враження на розвиток сучасного музичного театру.

Курт Вайль двічі був одружений з австрійською актрисою Лотте Ленья: перший шлюб, укладений 1926 року, завершився 1933 року розлученням, проте 1937 року пара знову уклала шлюб, який тривав до смерті композитора.

Примітки

  1. http://www.tv.com/m/shows/american-horror-story/bullseye-3053970/trivia/
  2. http://www.nytimes.com/1994/01/31/arts/review-opera-kurt-weill-goes-back-to-the-hood-in-a-near-forgotten-street-scene.html
  3. Шумахер Э. Жизнь Брехта. — М. : Радуга, 1988. — С. 69, 73.
  4. Эткинд Е. Трёхгрошовая опера // Бертольт Брехт. Театр. Пьесы. Статьи. Высказывания. В пяти томах.. — М. : Искусство, 1963. Т. 1.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.