Кін Павло Андрійович

Павло Андрійович Кін (27 вересня 1882, село Мізірічі Чернігівської губернії, тепер Клинцівський район Брянської області, Російська Федерація 1943) — радянський партійний і політичний діяч. Народний комісар внутрішніх справ Української СРР, голова Одеського губревкому, голова Одеського, Миколаївського і Волинського губвиконкомів. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1920 — квітні 1923 року. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в квітні 1923 — травні 1924 року.

Кін Павло Андрійович
Народився 27 вересня 1882(1882-09-27)
село Мізірічі Чернігівської губернії, тепер Брянської області, Російська Федерація
Помер 1943(1943)
СРСР
Діяльність державний діяч
Партія ВКП(б)

Життєпис

Народився в 1882 році в Мізірічах Чернігівської губернії в родині німецького колоніста—ткача. Мати була росіянкою.

У 12-річному віці влаштувався учнем на кондитерську фабрику Жоржа Бормана в Харкові, де пропрацював три роки. Потім — робітник Луганського паровозобудівного заводу. З 1902 року працював у місті Баку, потім був ливарником чавуноливарного і механічного заводу Ятеса в Єкатеринбурзі.

Член РСДРП(б) з 1903 року.

З 1905 року — активний учасник більшовицьких бойових загонів в Єкатеринбурзі (на Уралі), заступник голови Єкатеринбурзької ради робітничих депутатів. За спогадами колег «був вольовим виконавцем, хорошим організатором». Його описували «з вічно димлячою трубкою в губах; незмінно зберігав крижану холоднокровність при всіх обставинах та небезпеках».

Після Лютневої революції 1917 року — в Харкові, працював робітником на завод Шиманського (майбутній «Червоний Жовтень»). До приїзду Миколи Руднєва займався створенням загонів Червоної гвардії.

З вересня по листопад 1917 року — голова Харківської ради робітничих депутатів.

З листопада 1917 — заступник голови Харківської ради робітничих депутатів.

З березня по квітень 1918 року — комендант міста Харкова, творець місцевої міліції. Після евакуації уряду ДКР — комендант міста Луганська.

До червня 1918 року — військовий комісар міста Казані (переїхав туди разом з наркомом ДКР Межлауком). З червня по серпень 1918 року — голова Казанської губернської надзвичайної комісії (ЧК). З липня по жовтень 1918 року — заступник голови Казанської губернської ЧК.

У жовтні 1918 — січні 1919 року — військовий комісар міста Симбірська.

З лютого 1919 року — комендант міста Харкова. У лютому — квітні 1919 року — голова Харківської міської ради.

У травні — червні 1919 року — голова виконавчого комітету Харківської губернської ради. У 1919 році — голова Ради оборони Харківського району.

З червня по жовтень 1919 року — комендант Тамбовського укріпленого району. До грудня 1919 року — в розпорядженні РВР Південного фронту РСЧА.

11 лютого — 9 квітня 1920 року — голова Одеського губернського революційного комітету.

У квітні — червні 1920 року — голова виконавчого комітету Одеської губернської ради.

З 1920 року — голова Житомирського міського революційного комітету.

З 13 квітня по липень 1921 року народний комісар внутрішніх справ Української СРР.

У 1921 — жовтні 1922 року — голова виконавчого комітету Миколаївської губернської ради.

У 1923—1924 роках — голова виконавчого комітету Волинської губернської ради.

У 1924 році — голова виконавчого комітету Нижньо-Тагільської окружної ради.

З 1924 року — на радянській, партійній та господарській роботі в Північно-Кавказькому краю. Працював головою Грозненської міської ради Чеченської АО.

З 1931 року — державний арбітр Північно-Кавказького краю.

Потім — голова виконавчого комітету Туапсинської районної ради Краснодарського краю.

Джерела

  • Ярмыш А. Н., Головко А. Н., Добреля Л. П., Пикина В. В. Во главе города: Руководители Харьковского городского самоуправления. — Харьков: Криница, Ун-т внутр. дел, 1998. — 160 с. (Харківський біографічний словник)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.