Лапійчук Сергій Петрович

В часі війни добровільно пішов захищати Батьківщину, хоча ніколи до цього не мав справи зі зброєю. Записався до ДУК «Правий сектор», проходив підготовку у таборі «Десна». У червні 2014 року їх перевели до Дніпропетровської бази. Звідти вирушили до 40-го батальйону «Кривбас», що базувався біля Старобешевого.

Пройшов бої за Іловайськ, Старобешеве, Благодатне, Амвросіївку. Батьки Ніна і Петро Лапійчуки й не знали, що син воює. Зібравшись із духом, зізнався, що перебуває під Амвросіївкою. Батьки кілька днів не телефонували, мабуть, обдумували, а потім мама попросила: «Синку, негайно їдь додому». Сергій її не послухав.

1 вересня 2014 року відбулася ротація, Сергій Лапійчук відвідав свою домівку. З жовтня 2014-го став бійцем 37-го батальйону. На Новий рік мав відпустку, після закінчення зимової сесії відразу ж повернувся під Маріуполь.

Станом на грудень 2015 року - студент третього курсу історичного факультету Переяслав-Хмельницького педагогічного університету.

• Указом Президента України № 897/2019 від 11 грудня 2019 року за «особисті заслуги у зміцненні обороноздатності Української держави, мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку» нагороджений орденом За мужність III ступеня[1].

• Сергій Лапійчук: «Батьки довго навіть не знали, що я пішов воювати»