37-й окремий мотопіхотний батальйон «Запоріжжя»

18 березня 2014 року, після військового вторгнення Росії до Криму та його анексії, в Україні почалася часткова мобілізація.

13 квітня 2014 року розпочалися бойові дії війни на сході, після захоплення Слов'янська Донецької області російськими диверсійними загонами під командуванням Ігоря Гіркіна. 30 квітня 2014 року в.о. Президента України Олександр Турчинов доручив керівникам обласних адміністрацій почати створення батальйонів територіальної оборони в кожній області України. Функції створення батальйонів поклали на органи влади та військові комісаріати в регіонах кожної з областей України.

На початку вересня 2014 року, до вже сформованого в Запорізькій області у квітні 23 БТрО «Хортиця», розпочалося створення додаткового, 37-го батальйону територіальної оборони. Як зауважив один із фундаторів нового підрозділу:[2]

Якщо буде пробиватися дорога в Крим, як це планувалося спочатку Путіним, вона буде пробиватися саме через Запорізьку область. По дорозі в Маріуполь, Бердянськ, Херсон, Крим.

Ініціаторами створення батальйону стали ГО «Самооборона Запоріжжя» та «Всеукраїнська громадська організіція „Ніхто крім нас“», яка об'єднує ветеранів-афганців[3]. Бійці 37 БТрО використали девіз та символіку цієї ветеранської організації при створенні батальйону[4].

4 вересня 2014 року була підписана директива Генерального штабу, яка офіційно затвердила 37 БТрО у складі Сухопутних військ ЗСУ, що дозволило військкоматам Запоріжжя розпочати комплектування нового підрозділу в добровільному порядку (за контрактом) та за призовом під час мобілізації. Формування батальйону проходило на основі Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу»[5], «Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України»[6], наказу Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України»[7].

Командиром батальйону був затверджений майор запасу Олександр Лобас, який брав активну участь у забезпеченні громадського спокою на Запоріжжі весною-літом 2014 року. 17 жовтня за успішне проведення бойового злагодження 37 БТрО йому присвоїли звання підполковника[8]. Особовий склад батальйону з допомогою Запорізької ОДА обладнав для себе військове містечко на території Українського центру льотної підготовки (УЦЛП) розташованому в селі Широке. 7 жовтня заступник військового комісара Запорізької області по роботі з особовим складом полковник Михайло Логвінов повідомив громадськість, що 37 БТрО наповнений на 50 відсотків добровольцями, які «відзначаються високим бойовим духом, готовністю до виконання завдань по забезпеченню незалежності та територіальної цілісності української держави»[9].

Штатна чисельність батальйонів територіальної оборони мирного часу була визначена в 426 військовослужбовців[10]. Структурно, батальйони ТрО складалися з управління батальйону, трьох рот — однієї стрілецької (штурмової) та двох охоронних, а також спеціальних взводів та відділень — механізованих, саперних, розвідувальних, снайперських тощо, які формувалися при потребі. На 22 вересня в батальйон було зараховано 250 добровольців із яких 115 новобранців ще не служили у ЗСУ. В урочистій обстановці вони склали Присягу на вірність народу України[11][12]. 37 БТрО складається із добровольців та мобілізованих запоріжчан, а також з представників інших регіонів країни; всі бійці зробили свідомий вибір служити саме у цьому підрозділі. В жовтні, з метою доукомплектування до 37 БТрО передали одну роту 40 БТрО[13].

В батальйоні були представлені різні верстви суспільства: від професійних військових, таких як комбат Олександр Лобас чи керівник інженерної служби батальйону Володимир Константинів, до корінних гірників, таких як гірничий майстер Олександр Сарака з ТОВ «Гірничодобувна компанія „Мінерал“» з міста Пологи, Запорізька область[14][15]. Командир штурмової роти 37 БТрО Валерій Кірик так охарактеризував гірників-пологівців зі своєї роти:

Україна не готувалася до війни, тим паче з Росією. Ворогами виявилися наші друзі, брати. Якби хтось років п’ять тому припустив, що таке може трапитися, його б засміяли. Одне можу сказати, з такими хлопцями, як пологівці, у ворога нема шансів. Вони зможуть захистити рідний край, а тому перемога за нами[16].

Особовий склад батальйону отримав штатну легку стрілецьку зброю та РПГ-18. З засобів пасивного захисту у вересні були наявні лише сталеві шоломи радянського зразку. По прибуттю у жовтні до зони проведення АТО особовий склад батальйону був доозброєний та одержав більш надійне захисне спорядження.

Наприкінці жовтня 2014 року батальйон був повністю укомплектований, особовий склад пройшов належний вишкіл. Батальйон вирушив в зону проведення АТО на сході України, де розпочав свою діяльність із забезпечення проведення виборів в Верховну Раду на звільнених територіях[17].

У листопаді 2014 року батальйон було реорганізовано на 37-й окремий мотопіхотний батальйон. Він був переданий до складу 93-ї дніпропетровської механізованої бригади.

В листопаді бійці 37 БТрО діяли в районі Донецького аеропорту[18]^{[неавторитетне джерело]}. Частину з них, наприкінці листопада, перекинули під Дебальцеве[19].

У травні 2015 року батальйон було переведено до складу 56-ї окремої мотопіхотної бригади, що дислокується в смт Мирне (Мелітопольський район) Запорізької області[20].

25 червня 2015 року, близько опівдня, поблизу с. Комінтернового, розвідувальна група потрапила в засідку та вступила у ближній бій з противником. Солдат батальйону «Запоріжжя» Анатолій Дубовик залишився прикривати відхід побратимів та відстрілювався до останнього. Дистанція між розвідгрупою та терористами була близько 10 метрів, бій тривав приблизно 15 хвилин. Анатолій прикрив відхід групи з 9 своїх товаришів, але сам зазнав важкого осколкового поранення в голову під час ворожого обстрілу з РПГ та був евакуйований до Маріуполя. Врятувати його життя не вдалося, він помер через 2 години. У бою поранень зазнав ще один військовослужбовець.

З жовтня 2015 року, група під керівництвом Романа Карася отримала бойове завдання перетнути річку Кальміус та, не виходячи на територію, контрольовану терористами, зайняти пости для спостереження за їх діями. 4 жовтня, троє бійців 37-го батальйону вирушили на виручку побратимам з батальйону «Донбас», які підірвалися на міні в секторі «М» поблизу с. Павлопіль. Під час руху військовослужбовці підірвалися на «розтяжці» з міною біля села Пищевик. Роман Карась загинув, решта — зазнали поранень.

Трудові колективи та громадські організації Запорізької області взяли шефство над новоствореною військовою частиною[21]. Так, наприклад, ВАТ «Запорізький феросплавний завод», одразу ж переказав на рахунок батальйону п'ятсот тридцять тисяч гривень на обладнання військового містечка[22]. Після відправки батальйону в район проведення АТО/ООС волонтери та небайдужі запоріжчани не залишаються осторонь від вирішення побутових проблем військовослужбовців.