Лапікура Валерій Павлович

Закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка (1965).

З 1965 — журналіст, редактор, кореспондент, коментатор Держтелерадіо УРСР. Сценарії та ведення програм для молоді та юнацтва.

З 1992 — політичний оглядач — ведучий програм Національної телекомпанії України. Сценарії та ведення (у співавторстві з Наталею Лапікурою) першого на українському телебаченні політичного шоу «Акценти», сценарії та режисура документальних телесеріалів «Югославія. Мертвий сезон», «Кримські вітри» (1994—1995 рр.) та «Політика. Час місцевий» (1998 р.). Заслужений журналіст України — з 1996 року. З 2003-го року — на творчій роботі.

У співавторстві із своєю дружиною Наталею Лапікурою у 2001-му році видав спільний художній твір «Хазарська балада» — історико-політичне фентезі, де проводяться паралелі між подіями древньої та найсучаснішої історії України. У 2004-2006-му році — перші три томи київського детективу в стилі ретро «Інспектор і кава». Це романи і повісті з життя працівників Київського карного розшуку 70-х років минулого століття. Серіал відзначений у міжнародних рейтингах видавців та в рейтингу найкращої української книги за версією «Бі-Бі-Сі». Робота над продовженням серіалу триває.

В 2008 разом з дружиною видав книжку оповідань для дітей «Валерій і Наталя Лапікури про Григорія Сковороду, Жана Анрі Фабра, Петра Котляревського, Івана Кожедуба, Михайла Остроградського».[1]

Подружжя Лапікур випустило також дві повісті «народного» детективу, об'єднані в 2009-му році під спільною назвою «Вовкулаки не пройдуть».

Окрім творів написаних українською і представлених в цій бібліографії, автори також видали в електронному форматі повісті російською мовою "Исчезнувший поезд" та «С.С.С.Р. (связано, спаяно, схвачено, расплачено)». С.С.С.Р - це розповідь про те, у що обертається сучасній міліції горезвісне падіння цеглини на голову конкретній людині в непідходящий момент.

Бібліографія вибраних творів:[2][3]

• Кримінальний роман: малоросійський детектив. (?)[4]
• «Хазарська балада»: роман-фентезі (2001 р.);

• Детективний серіал «Інспектор і кава #1» (київський детектив у стилі «ретро») (2004–2006 рр.)
  • «Покійник «по-флотському» («Інспектор і кава»)
  • Наступна станція - смерть («Інспектор і кава»)
  • Поїзд, що зник («Інспектор і кава»)

• «Вилов бандюг по-науковому» «Інспектор і кава #2" (2005)
  • «Комісар Мегре і Кіціус»
  • «Комедія з убивством»
  • «Вилов бандюг по-науковому»

• Непосидючі покійнички («Інспектор і кава» #3) (2006)
  • «Прищепка на хвості»
  • «Кава по-диявольськи»
  • «Непосидючі покійнички».

• Роман-фентезі «Чарівна брама». (2008 р.)[5]

• «Валерій і Наталя Лапікури про Григорія Сковороду, Жана Анрі Фабра, Петра Котляревського, Івана Кожедуба, Михайла Остроградського» (2008)

• Вовкулаки не пройдуть: народний детектив (2009)
  • Народний детектив «Ще не вмерла…» (2004 р.)[6]

• Детектива! (2010)

• В Багдаді все спокійно («Інспектор і кава») (2010)

• «Містечко моє, містечко» — двокнижжя (2010)
  • Кобиздохівські оповісті
  • Короп по-чорнобильськи

• Рушниця, що не вистрелила» (2010)

• Чорна комедь з убивством (2012)

• Провінційна полька з вихилясами (2012)

• Мурро і Гавчик. Розслідування починаються (2016)
• Мурро і Гавчик. По слідах чупакабри (2016)
• Мурро і Гавчик. Загадка собаки Баскервілів (2016)
• Мурро і Гавчик. Викриття шпигуна (2016)
  
• 2016 - колективна збірка оповідань та новел "Палітра смаків" із серії "П'ять зірок"
  
• 2017 - колективна збірка оповідань "Їде маршрутка..." із серії "Дорожні історії"

Відзначений

• премією Союзу журналістів УРСР «Золоте перо»
• Республіканською премією імені Я. Галана (1989).

• Хто є хто в України. К., 1997. — С.157;
• Хто є хто в Україні. К., 2000. — С.261.

• https://web.archive.org/web/20111222023830/http://lapikura.com.ua/
• Лапікури Валерій та Наталія
• Валерій та Наталя Лапікури