Ларрі Робінсон

В юніорських лігах провінції Онтаріо виступав за команди «Броквіль Брейвс», «Глостер Рейнджерс» і «Кіченер Рейнджерс». 1971 року був обраний на драфті НХЛ під 20-м загальним номером командою «Монреаль Канадієнс», але два перших сезони виступав в Американській хокейній лізі. За клуб «Нова Шотландія Вояджерс» провів 127 матчів, набрав 75 очок (за системою гол плюс пас). Володар кубка Колдера 1972 року.

В Національній хокейній лізі виступав протягом 21 року, захищав кольори клубів «Монреаль Канадієнс» і «Лос-Анджелес Кінгс». Один з лідерів легендарного «Канадієнс», який домінував у північноамериканському хокеї другої половини 70-х років двадцятого століття. Під керівництвом Скотті Боумена грав найбільш «зірковий» склад з моменту заснування ліги: у воротах — Кен Драйден; у захисті — Ларрі Робінсон, Гі Лапойнт, Серж Савар; у нападі — Гі Лафлер, Боб Гейні, Іван Курнуає і Стів Шатт. Ця команда за сім років перемогла у п'яти розіграшах кубка Стенлі. Шостий титул здобув у 1986 році, коли в НХЛ вже домінував «Едмонтон Ойлерс» на чолі з Вейном Грецкі.

Двічі визнавався найкращим захисником ліги і отримував трофей Джеймса Норріса. Володар трофею Кона Сміта — найкращому гравцю плей-оф 1978 року. За підсумками сезону тричі обирався до першого складу збірної «Всіх зірок» (1977, 1979, 1980) і тричі — до другого (1978, 1981, 1986). Всього у регулярному чемпіонаті провів 1384 матчі, закинув 207 шайб, зробив 751 результативну передачу; а на стадії плей-оф — 227 матчів, 28 голів, 116 передач. Єдиний гравець НХЛ, який 20 років поспіль був учасником розіграшів кубка Стенлі. Учасник десяти матчів «Усіх зірок НХЛ» — 1974, 1976–1978, 1980, 1982, 1986, 1989, 1991, 1992.

У складі національної збірної переможець першого і третього розіграшів кубка Канади. Фіналіст турніру 1981 року. Всього в кубках Канади провів 22 матчі, закинув 2 шайби. У лютому 1979 року в нью-йоркському «Медісон-сквер-гардені» захищав кольори збірної Національної хокейної ліги у серії матчів з командою Радянського Союзу[1]. Учасник чемпіонату світу 1981 року. Директорат Міжнародної федерації хокею визнав його найкращим захисником, а журналісти — включили до символічної збірної турніру.

Через рік, після завершення ігрової кар'єри, розпочав тренерську роботу в НХЛ. У перші два роки був асистентом головного тренера «Нью-Джерсі Девілс». Чотири сезони очолював «Лос-Анджелес Кінгс». 1999 року повернувся до тренерського штабу «Нью-Джерсі Девілс». Двічі очолював клуб: у 2000–2002 і 2005 роках. Під його керівництвом «Девілс» здобули кубок Стенлі 2000 року. З 2012 року працює помічником головного тренера в «Сан-Хосе Шаркс».

1995 року був обраний до Зали слави хокею. 1997 року канадський журнал «The Hockey News» опублікував список 100 найкращих гравців в історії Національної хокейної ліги. У ньому Ларрі Робінсон розташувався на 25-й позиції. Тринадцять років потому журнал надрукував оновлений список 100 найкращих гравців НХЛ усіх часів, але вже з розбивкою спортсменів за їх ігровими позиціями. У цьому варіанті Ларрі Робінсон посідає восьме місце серед захисників. 2004 року був обраний до Зали слави канадського спорту. З 17 листопада 2007 року номер «19», під яким він виступав, не використовується у клубові «Монреаль Канадієнс».

Гравець

• Кубок Стенлі (6): 1973, 1976, 1977, 1978, 1979, 1986
• Кубок Канади (2): 1976, 1984
• Трофей Кона Сміта (1): 1978
• Трофей Джеймса Норріса (2): 1977, 1980

Тренер

• Кубок Стенлі (1): 2000
• Кубок Стенлі (2): 1995, 2003 (асистент)

Статистика клубних виступів:

Статистика виступів у збірних:

Тренерська статистика:

• Ларрі Робінсон на сайті Легенди хокею (англ.)
• Ларрі Робінсон на сайті The Internet Hockey Database (англ.)