Ларс Германдер

Германдер народився в М'яллбю, селі в Блекінге на півдні Швеції у родині учителя. Як і його старші брати і сестри, він навчався у місцевій початковій школі, середній школі у сусідньому місті до якого він їздив поїздом і гімназії в Лунді, яку закінчив у 1948 році.

У той час, коли він вступив до гімназії, він потрапив під експеримент скорочення періоду навчання з трьох до двох років і повсякденної зайнятості до трьох годин. Ця можливість працювати за власним планом більше, ніж університети Швеції пропонують сьогодні, підійшла Германдеру дуже добре. На нього також позитивно вплинув енергійний вчитель математики, доцент в Лундського університету, який заохотив його до вивчення математики університетського рівня.

Отримавши ступінь магістра з Лундському університеті в 1950 році, Германдер вступив у аспірантуру до Марселя Рісса. Він зробив свої перші дослідження в класичній теорії функцій і гармонійному аналізі, які стали «відмінною підготовкою для роботи в теорії диференціальних рівнянь». Він повернувся до рівнянь з частинними похідними, коли Рісс пішов у відставку, а Ларс Гардінг, який активно працював в цій галузі був призначений професором.

Германдер взяв річну перерву на військову службу з 1953 по 1954 роки, але через свою участь в оборонних дослідженнях зміг продовжити навчання навіть в цей час. Його кандидатська дисертацію Про теорію загальних диференціальних операторів з частинними похідними була закінчена в 1955 році, джерелом якої стали кандидатська робота Бернарда Мальгранжа і методи гіперболічних диференціальних операторів, розроблені Ларсом Гардінгом і Жаном Лері.

Германдер звертається з проханням на призначення професором до Стокгольмського університету, але на той час, як його запит буде розглянутий, він тимчасово виїхав до США. Він провів квартали від зими до осені почергово в Чиказькому університеті, Канзаському університеті, Університеті Міннесоти, і, нарешті, в Інституті математичних наук Куранта в Нью-Йорку. Ці місця дозволяють йому багато чому навчитися в диференціальних рівняннях з частинними похідними, за винятком Чикаго, де він відвідував семінар Ентоні Зигмунда, яким керували Еліас Штайн і Гвідо Вайсс, для зміцнення своїх знань у гармонійному аналізі.

У теорію лінійних диференціальних операторів багато хто зробив свій внесок, але глибокі і найзначніші результати одержані Германдером, визначив керівник його докторської дисертації Ларс Гардінг.

Германдер отримав посаду професора на неповний час в Стенфорді в 1963 році, але незабаром після цього йому запропонували повну ставку викладача в Інституті дослідження ADVANCE. Спочатку він не хотів залишати Швеції, але спроби знайти посаду професора в Швеції не вдалися, і можливості проведення досліджень на постійній основі в математично дуже активному середовищі було важко протистояти, тому він прийняв пропозицію і відмовився як від Стенфорда так і від Стокгольма і розпочав працю в Інституті восени 1964 року. Протягом двох років важкої роботи він відчув, що навколишнє середовище в інституті було занадто вимогливим, і в 1967 році він вирішив повернутися в Лунд. До речі, він відзначає, що його найкращі результати в інституті були одержані в останній рік його роботи.

Германдер залишався професором Лундського університету після 1968 року, але зробив декілька поїздок до Сполучених Штатів протягом двох наступних десятиліть. Він відвідав Інститут Куранта в 1970 році, а також Інститут перспективних досліджень у 1971 році і протягом навчального року 1977–1978, коли був проведений рік мікролокального аналізу. Він також відвідав Стенфорд в 1971, 1977 і 1982 роках, і університет Каліфорнії, Сан-Дієго взимку 1990 року. Він був на короткий час директором інституту Міттаг-Леффлера в Стокгольмі в період між 1984 і 1986 роками, але приймає призначення тільки на два роки, тому що підозрює, що адміністративні обов'язки не добре узгоджуються з ним і пересвідчується в правильності здогаду. Він також займав посаду віце-президента Міжнародного математичного союзу в період між 1987 і 1990 роках. Германдера пішов у відставку у ранзі почесного професора в Лунді у січні 1996 року.

Він був членом Королівської шведської академії наук в 1968 році.

Він отримав в 1988 році премію Вольфа «за фундаментальну працю в сучасному аналізі, зокрема, за застосування псевдодиференціальних операторів і операторів інтеграла Фур'є до лінійних рівнянь з частинними похідними».