Ларін Олександр Сергійович

Ларін Олександр Сергійович (10 лютого 1959, Луганськ30 червня 2018, Київ) – український лікар-хірург, ендокринолог, доктор медичних наук, заслужений лікар України, директор Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин Міністерства охорони здоров'я України.

Ларін Олександр Сергійович
Народився 10 лютого 1959(1959-02-10)
Луганськ, СРСР
Помер 30 червня 2018(2018-06-30) (59 років)
Київ, Україна
Країна Українець
Діяльність лікар-ендокринолог, хірург, викладач університету
Alma mater Луганський державний медичний університет (1992) і Національна академія державного управління при Президентові України (НАДУ) (1999)
Галузь Ендокринна хірургія, клінічна ендокринологія
Заклад Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і МОЗ України
Звання Професор
Ступінь Доктор медичних наук
Нагороди
Заслужений лікар України
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
(2009),
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
(2014),
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Біографія

Олександр Ларін народився 10 лютого 1959 року в Луганську.

У 1982 році закінчив Луганський медичний інститут. Після проходження інтернатури за спеціальністю «хірургія» працював лікарем-хірургом хірургічного відділення поліклініки № 1 Московського райздороввідділу міста Києва.

У 1985-1995 рр.. працював в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка на посадах лікаря-хірурга консультативної поліклініки, лікаря-хірурга хірургічного відділення, завідувача хірургічного відділення.

У 1994 році завдяки зусиллям Ларіна був заснований Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин як головна науково-дослідна установа Міністерства охорони здоров’я України з питань ендокринології, ендокринної хірургії та трансплантації ендокринних органів і тканин.

У 1995 р. перейшов працювати до Центру ендокринної хірургії, який очолив у 2001 році, поєднавши діяльність хірурга та ендокринолога з функціями організатора охорони здоров'я.

У 1999 р. завершив навчання в Національній академії державного управління при Президентові України з дипломом магістра державного управління.

На посаді директора Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин виконував обов'язки головного редактора журналу «Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія» (заснований Центром у 2002 році). Входив до редакційної ради журналу «Проблеми ендокринної патології» і «Міжнародного ендокринологічного журналу».

З 2007 року – голова правління Асоціації хірургів-ендокринологів України.

Виконуючи обов'язки головного позаштатного спеціаліста МОЗ України зі спеціальності «Ендокринологія», Олександр Ларін працював над поліпшенням діяльності ендокринологічної служби України; брав активну участь у створенні державних медичних програм, наказів МОЗ України. Входив до Координаційної ради із виконання комплексної програми «Цукровий діабет». За його сприяння була організована кураторська робота у 9 областях України та укладені договори з управліннями охорони здоров'я обласних державних адміністрацій цих регіонів.

Лікар вищої кваліфікаційної категорії за фахом «хірургія», «ендокринологія», «організація охорони здоров'я», був членом Європейській асоціації з вивчення цукрового діабету, Європейської асоціації ендокринних хірургів.

Нагороджений Орденом «За заслуги» ІІ і ІІІ ступеня; Почесною грамотою Кабінету Міністрів України за внесок у розвиток сучасної науки й поліпшення якості лікувальної роботи.

Наукова діяльність

Основні наукові роботи Олександра Сергійовича Ларіна присвячені розробці методів хірургічного лікування первинного гіперпаратиреозу, гормонально активних пухлин надниркових залоз, сучасних малоінвазійних хірургічних технологій лікування ендокринних захворювань; патогенезу, профілактики та лікування цукрового діабету та його ускладнень, а також клінічного застосування методів ксенотрансплантації клітинних культур ендокринних органів для лікування цукрового діабету, гіпотиреозу, гіпокортицизму.[1]

Наукові дослідження

Роль інтраопераційного електрофізіологічного моніторингу гортанних нервів у хірургії щитовидної залози // Клін. ендокринологія та ендокринна хірургія. 2009. № 4 (29)

Цукровий діабет 2-го типу у практиці сімейного лікаря: Практ. допомога. К., 2013;

Комбінована ксенотрансплантація як метод пролонгації життєздатності та функціонування трансплантата при лікуванні різних форм гіпокортицизму // Клин. ендокринологія та ендокринна хірургія. 2013. № 1 (42).

Хірургічне лікування раку щитовидної залози з урахуванням його клініко-морфологічних варіантів і прогностичних чинників: навч. дис. д-ра мед. Наук // Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. - М., 2009. - 39 с.

Патогенетичне обґрунтування діагностики та хірургічного лікування багатовузлового зоба: навч. дис. канд. мед. наук: 14.01.03 // АМН України, Інститут хірургії та трансплантології. - М., 2002. - 22 с.

Вагітність і рак щитовидної залози: метод. річок. // М .: Преса України, 2010. - 51

Примітки

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.