Легенда про піаніста (фільм)

Після чергового прибуття лайнера «Вірджинія» у 1900 році з Європи в США кочегар Денні Будмен в салоні 1-го класу знаходить хлопчика, залишеного своїми іммігрантськими батьками в торговому ящику від лимонів. Так і з'явилося ім'я, дане всією командою — Danny Boodman T.D. Lemons 1900 хоча всі називали його — тисячадевятисотий, за роком народження. Наш герой — людина з незвичайним ім'ям, знайдений незвичайним чином, і подальша його доля теж виходить за рамки життя звичайної людини. Чому легенда? Тому що про долю цієї людини, ім'я якого не значиться в жодному документі, знають лише ті, хто одного разу зіткнувся з ним. Він став найталановитішим музикантом, але він ніколи не залишав корабель, на якому народився, не покидав свій світ, в якому навчався читати по бюлетенях скачок, в якому навчився розуміти людей і творити геніальну музику. Весь фільм перед героєм постає вибір, зробивши який він, можливо, переверне не тільки своє життя, а й життя мільйонів людей, але щось його весь час зупиняє. Зійде чи ні він на берег?

Значна частина зйомок проходила в Одесі. Зокрема, перші кадри фільму були зняті на Потьомкінських сходах, сидячи на яких Макс Туні грає на трубі[1].

Джузеппе Торнаторе вирішив знімати в Одесі не лише через те, що це було дешево, але й тому що надихався фільмом «Броненосець „Потьомкін“» Сергія Ейзенштейна[2].

Усі епізоди на палубі корабля були зняті в Одеській затоці. Для цього орендували старе радянське судно «Лісозаводськ» і задекорували його під корабель початку 20-го століття, зокрема оснастили палубу трубою. Деякі зйомки проводили у відкритому морі, для цього «Лісозаводск» буксирувало рятувальне судно[3][1].

Деякі сцени були зняті на колишній бійні у Римі.