Лезгини

Лезги́ни (самоназв. Лезгияр) — один із найбільших корінних кавказьких народів, що історично мешкає у південній частині Дагестану та на прилеглих територіях Азербайджану.

Територія проживання лезгинів.

Лезгистан (1728)

Спроба створення лезгинської республіки на початку 1990-х

У Дагестані лезгини населяють Ахтинський, Дербентський, Докузпаринський, Курахський, Магарамкентський, Сулейман-Стальський, Хивський райони, також проживають в Рутульському та Хасав'юртівському районах. В Азербайджані лезгинське населення зосереджено в Кусарському, Кубинському, Хачмасському, Кабалінському, Ісмаїллинському, Огузькому, Шекинському та Кахському районах. За офіційною статистикою є другим за чисельністю народом Азербайджану.

Чисельність лезгинів у Росії, згідно з даними перепису 2010 року, становила 473 тис., а в Азербайджані, згідно з даними перепису 2009 року, — 180 тис. Представники лезгинських суспільних організацій регулярно заперечують офіційні дані про чисельність лезгин в Азербайджані, вважаючи їх заниженими.

За оцінками, чисельність лезгин близько 1 мільйона.

Лезгини проживають також у Казахстані, Киргизстані, Туреччині, Україні та інших державах. Говорять лезгинською мовою, яка входить до нахсько-дагестанської групи північнокавказьких мов. За віросповіданням більшість сучасних лезгинів — мусульмани-суніти. Винятком є жителі села Міскинджа Докузпаринського району Республіки Дагестан, які є шиїтами.

Лезгини відомі під назвою «леги» (леки), від якого згодом і утворився сучасний етнонім «лезги». Численні війни з римлянами, візантійцями, персами, хазарами і іншими завойовниками зумовили популярність лезгиномовних племен, що населяють Кавказьку Албанію. Досі грузини і вірмени називають дагестанців, і особливо лезгин, «лекамі», перси і араби — «лекзамі». Крім того, танець «Лезгинка» грузини називають «Лекурі», а країну лезгин «Лекетія» («Лезгистан»).