Лезгини
Лезги́ни (самоназв. Лезгияр) — один із найбільших корінних кавказьких народів, що історично мешкає у південній частині Дагестану та на прилеглих територіях Азербайджану.
Лезгини |
---|
У Дагестані лезгини населяють Ахтинський, Дербентський, Докузпаринський, Курахський, Магарамкентський, Сулейман-Стальський, Хивський райони, також проживають в Рутульському та Хасав'юртівському районах. В Азербайджані лезгинське населення зосереджено в Кусарському, Кубинському, Хачмасському, Кабалінському, Ісмаїллинському, Огузькому, Шекинському та Кахському районах. За офіційною статистикою є другим за чисельністю народом Азербайджану.
Чисельність лезгинів у Росії, згідно з даними перепису 2010 року, становила 473 тис., а в Азербайджані, згідно з даними перепису 2009 року, — 180 тис. Представники лезгинських суспільних організацій регулярно заперечують офіційні дані про чисельність лезгин в Азербайджані, вважаючи їх заниженими.
За оцінками, чисельність лезгин близько 1 мільйона.
Лезгини проживають також у Казахстані, Киргизстані, Туреччині, Україні та інших державах. Говорять лезгинською мовою, яка входить до нахсько-дагестанської групи північнокавказьких мов. За віросповіданням більшість сучасних лезгинів — мусульмани-суніти. Винятком є жителі села Міскинджа Докузпаринського району Республіки Дагестан, які є шиїтами.
Лезгини відомі під назвою «леги» (леки), від якого згодом і утворився сучасний етнонім «лезги». Численні війни з римлянами, візантійцями, персами, хазарами і іншими завойовниками зумовили популярність лезгиномовних племен, що населяють Кавказьку Албанію. Досі грузини і вірмени називають дагестанців, і особливо лезгин, «лекамі», перси і араби — «лекзамі». Крім того, танець «Лезгинка» грузини називають «Лекурі», а країну лезгин «Лекетія» («Лезгистан»).
Розселення
Основні райони проживання лезгинів у Дагестані за даними перепису 2010.[1]
Назва району | Населення району | % лезгинів |
Сулейман-Стальський район | 58 835 | 98,6 % |
Ахтинський район | 32 604 | 98,5 % |
Курахський район | 15 434 | 98,4 % |
Магарамкентський район | 62 195 | 96,1 % |
Докузпаринський район | 15 357 | 94,0 % |
Хівський район | 22 753 | 38,9 % |
Дербент | 119200 | 33,7 % |
Каспійськ | 100 129 | 21,4 % |
Дербентський район | 99 054 | 18,8 % |
Дагестанські Огні | 27923 | 17,9 % |
Махачкала (м/о) | 696 885 | 12,7 % |
Южно-Сухокумськ | 10 035 | 10,4 % |
Рутульський район | 22 926 | 9,3 % |
Ізбербаш | 55 646 | 7,8 % |
Хасав'юртівський район | 141 232 | 5,3 % |
Кизляр (м/о) | 51 707 | 4,7 % |
Тарумовський район | 31 683 | 3,9 % |
Кізлярський район | 67 287 | 3,4 % |
Кизилюрт (м/о) | 43 421 | 2,4 % |
Хасав'юрт | 131 187 | 1,6 % |
Кумторкалинський район | 24 848 | 1,2 % |
Дагестан | 2 910 249 | 13,3 % |
Див. також
Література
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Народы мира: Историко-этнографический справочник. — М.: Советская Энциклопедия, 1988. (рос.)
Примітки
- Итоги Всероссийской переписи населения 2010 года. — Том 3. Национальный состав и владение языками Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.