Лексика української мови

Українська мова належить до східної групи слов'янської гілки індоєвропейської родини мов. Згідно зі списком Сводеша для слов'янським мов, найближче українська споріднена з білоруською мовою (190 збігів з 207), російською (172 збігів з 207), а також польською (169 збігів з 207).

Див. також статті Запозичені слова в українській мові, Власне українська лексика.

Пересопницьке Євангеліє — пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст.

Якщо йдеться не про збіги в списку Сводеша, а про загальний лексичний запас, то згідно зі схемою А. Шайкевича, М. Еченіке та ін. (розвиток отримало у працях К. Тищенка), лексика української мови на 38 % відрізняється від російської, на 32 % від словацької, на 30 % від польської та на 16 % від білоруської мов[1]. Для прикладу, за своїм лексичним складом англійська мова відрізняється від голландської на 37 %, а шведська від норвезької на 16 %.

Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів: спільноіндоєвропейська лексика (батько, мати, сестра, дім, вовк, бути, жити, їсти тощо); праслов'янські слова (коса, сніп, жито, віл, корова, ловити тощо); власно українські слова, наявні тільки в українській мові (кисень, водень, мрія, зволікати, зайвий, байдуже, примхи тощо); запозичення з інших слов'янських мов (з білоруської — розкішний, обридати, нащадок, з польської — перешкода, недолугий, дощенту, обіцяти, цікавий, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо; з чеської — брама, огида^{[джерело?]}, ярка, паркан, карк; з церковнослов'янської — храм, глава, владика, сотворити тощо). Решту лексики складають пізніші запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов — давньогрецької, латини і старослов'янської (старослов'янізми, церковнослов'янізми). За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато росіянізмів. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова творяться на базі вже існуючих[2].

З української мови до німецької[3] від XVI ст. було запозичено такі слова: нім. Duma, Dumka, Hopak, Tschaike, Kosak, Steppe, Kobsa, Kobsar, Baidak, Hetman, Haluschka, Sotnik, Starost, Tschumak, Lulke, Borstsch, Bandura, Kindak, Baschtan.

З української до польської у XV — XVIII ст. було запозичено такі слова: пол. hreczka, hreczkosiej, hodować, hładon, kum(a), hospodar, horodniczy, hołoble, braha, hukać, chory, chołodziec, wieczorynka, hulać, korowód, lach, koczerga, pieczarka.

З української до російської мови запозичено такі слова у XVI — XX ст.: рос. бублик, смалец, гопак, чрезвычайный, хлопцы, побратимы, повстанцы, пасека, пасечник, борщ, знахарь, наймит, бондарь, подполковник, чуб, самостийность, чумак, корж, девчата, хата, аж.

До білоруської мови у XV — XVI ст. було запозичено такі українські слова: мозок, мати, охороняти, сокира, позад, рясний, тітка, прохати, страхатися, бучний, зволікати, огидити, заятрити, взути, калатати, облік, відсоток.

До литовської мови у XIV — XVI ст. було запозичено такі слова: kazokas «козак», Nepras «Дніпро», trivoti «тривати», ulioti «гуляти», vecerioti «вечеряти», cerenas «черінь», akraicas (akraicikas) «окрайчик», strieka «стріха», dieska «діжка», kurapka «куріпка» (1579 р.), anukas «онук»[4].