Норвезька мова

Приблизно до IX ст. давні скандинави залишали по собі писемні згадки за допомогою рунічного алфавіту, старших рун,— але це був, так би мовити, псевдоалфавіт, адже руни передавали передусім магічне значення, а кожен символ ніс автономне змістове навантаження. У часи вікінгів скандинавські мови поступово диференціюються й виокремлюється давньонорвезька мова, яку на письмі починають передавати молодшими рунами.

Розвій писемності прийшов до Норвегії разом з християнством, досить пізно — в XI ст., коли запозичено латинське письмо. Проте вже у XIV ст. Норвегію охопила епідемія чуми, яка залишила по собі повний занепад королівства (деякі історики говорять про втрату близько 2/3 населення), яке тепер підпало під владу Шведської, а згодом Данської Корони.

Відтоді Норвегія починає відлік своєї колоніальної історії під гнітом Данії. Як наслідок, аж до 1814 року данська мова домінувала в царині політичній, культурно-освітній, економічній. Функціональність норвезької мови зведено до мінімуму. Читаючи данське письмо на норвезький манір, норвежці виробили своєрідний варіант дано-норвезької, який став асоціюватися з мовою норвезьких аристократичних освічених кіл, передусім столичних, хоч і був нічим іншим, як перекрученою чужою мовою. А в той час, як соціальні низи, периферія, спілкувалися сотнями діалектів, подекуди малозрозумілих центральним регіонам країни в силу географічної роздробленості Норвегії.

По здобутті часткової незалежності 1814 року Норвегія успадкувала цілком хаотичну мовну ситуацію: в столиці панувала дано-норвезька мова, освічена периферія вживала поряд з дано-норвезькою мовою чимало діалектизмів, тоді як простий норвезький селянин узагалі не вмів писати й читати своєю мовою.

І мовознавці Норвегії розділилася на два табори: один із них очолив видатний педагог і мовознавець Кнуд Кнудсен (1812—1895), започаткувавши рух «норвегізації» дано-норвезької мови — модернізації правопису шляхом заміни ряду данських слів специфічними норвезькими, а також упровадження властиво норвезьких граматичних та фонетичних форм. Його ідеї підтримували й широко пропагували класики норвезької літератури — Ю. Лі, А. Х'єлланн, Г. Ібсен, Б. Б'єрнсон.

Цілком іншу ідею запропонував Івар Осен. Він вірив у те, що кожна нація має право на власну мову й власну писемність. У 40-х роках XVIII століття він об'їхав практично всі регіони Норвегії, вивчив більшість діалектів, розробив на їхній основі (а головно спираючись на західно-норвезький діалект, яким спілкується другий за чисельністю населення регіон Норвегії після південно-східного — ареалу навколо Осло) нову літературну мову, landsmål (буквально «сільська мова»). Дано-норвезьку відповідно охрестили riksmål («державна мова», «мова королівства»). Однак фактично ляндсмол зі своїм істинно норвезьким правописом (фонетичним) безпосередньо не співвідносився з жодним діалектом, адже був синтезом понад ста норвезьких діалектів, а тому йому одразу приклеїли «наліпку» штучності, вигадки, навіть авантюри. І хоча цей варіант літературної норвезької мови є набагато ближчий до давньонорвезької мови, аніж дано-норвезький, «освічені кола» мало не одностайно опротестували право ляндсмолу на існування, закидаючи йому присмак провінційності й простакуватості. Тож глибока дослідницька розвідка Осена могла залишитися в історії просто експериментом, якби ляндсмол не підхопили письменники. А. Віньє одним із перших обрав саме цей варіант літературної норвезької мови. Він вірив у витіснення «державної мови» «сільською мовою», переконуючи у цьому в своїх численних статтях. Тоді як видатний прозаїк та драматург Б. Б'єрнсон не визнавав за ляндсмолом права використання на державному рівні.

Наприкінці XIX століття мовне питання, окрім національного, набирає ще й соціального забарвлення. З ляндсмолом асоціювала себе передусім сільська периферія та соціальні низи в містах, а ріксмол був символом елітарних кіл найбільших міст.

Консервативна партія 1884 року на виборах до Стуртинґу поступилася лібералам. Як наслідок, 1885 року ляндсмол отримує статус другої державної мови в Норвегії. Відповідно до закону 1885 року в школах діти могли вибирати, яким варіантом мови навчатися, тоді як читати мусили вміти обома. Зважаючи на чималі розбіжності в правописі текстів, у свідомість норвежців поступово закладалася певна анархія правописних норм.

Така мовна ситуація хвилювала державних мужів перспективою низького рівня грамотності нації. У 1907 і 1917 роках Стуртинґ провів дві послідовні правописні реформи на зближення обох мовних варіантів, вводячи подвійні форми вживання, написання та відмінювання слів.

А в цей час в інтелектуальних колах, навпаки, визрівала суперечка навколо правописних варіантів норвезької літературної мови. Чи не до особистого рівня доходила вона поміж Нобелівським лауреатом К. Гамсуном та А. Ґарборґом, які від теплих дружніх стосунків перейшли до взаємних уїдливих зауважень власне в контексті мовної суперечки. Обидва з початку своєї літературної діяльності орієнтувалися на «норвегізацію» літературної мови, пліч-о-пліч витримуючи нападки консервативної старої гвардії, апологетів «чистого ріксмолу». Проте з часом погляди А. Ґарборґа еволюціонували в бік радикальних мовних реформ, і він починає писати виключно ляндсмолом, тоді як Гамсун поступово ставав його ідейним опонентом. 1918 року К. Гамсун гостро розкритикував реформи радикалізації ріксмолу.

Відповіддю на Гамсунову статтю став лист Ґарборґа до редакції газети. Коротенька цитата задля ілюстрації гостроти суперечки: «Він [Гамсун] хоче возсідати як божество на своєму норвезько-данському культурному престолі, бо ж провінційна данська мова — це не просто мова, це абсолютна мова, мова Кнута Гамсуна… Суть же в тому, що норвезька мова впустила глибші корені в норвезьку землицю, аніж Гамсун бажає визнавати…»

Держава й далі вела боротьбу за рівноправність та зближення обох варіантів. 1929 року Стуртинґ перейменував ляндсмол на «нюношк» (новонорвезька мова), а ріксмол на «букмол», стираючи в такий спосіб усі образливі відтінки з самих понять. Орфографічна реформа 1938 року скоротила кількість подвійних форм у букмолі та новонорвезькій мові, перенісши частину їх у ранг «побічних» форм (так званих «форм у дужках»), маючи на меті скерувати розвиток обох мовних норм до єдиної  в далекому майбутньому.

До завершення XX століття в результаті цілої низки державних ініціатив букмол та нюношк частково наблизилися одна до одної, проте так і не втратили свого самостійного значення, зберігши самобутній колорит.

Неофіційна, але широко вживана письмова форма riksmål («державна мова»), вважається консервативнішою, ніж букмол, а неофіційна høgnorsk («висока норвезька») — консервативнішою, ніж нюношк. Букмол і riksmål частіше використовують у міських і приміських місцевостях, а нюношк — у сільській, зокрема в Західній Норвегії. Державне радіо й телебачення в країні йде як букмолом, так і нюношком. Від усіх державних установ вимагається підтримка обох мов.

Близько 82 % норвезьких школярів навчаються на букмолі, а 18 % — послідовно обирають нюношк. І цей відсоток упродовж останніх 50 років є переконливо сталим. Одні періодичні видання друкують винятково чистим букмолом, інші новонорвезькою, а ще інші дозволяють собі плутанину букмолу, нюношку та діалектизмів.

Крім того, в апологетів новонорвезької мови, як у кожної меншості, виросло болюче почуття образи. Спроба стерти їхню ідентичність викликає в них моральний опір, що вже глибоко вкоренився в генотипі норвежця — прихильника нюношку. Разом з тим, останнім часом нюношк використовують як аргумент боротьби з напливом емігрантів, котрі не бажають вчити обидві нормі літературної мови.

На сторожі недоторканості обох літературних норм стоять письменники та культурні діячі з обох сторін. Співвідношення друкованої продукції на сьогодні 90:10 на користь букмолу. Кожна з літератур має свої тенденції та напрямки розвитку, свої періоди розквіту та занепаду. На зламі XX—XXI століть новонорвезьку літературу накреслила на карту світу слава театру абсурду Йона Фоссе, якого західні критики охрестили спадкоємцем Ібсена. Окрім того, кожна література є надзвичайно своєрідною, і це перевага існування фактичної двомовності.

Відповідно норвезька вікіпедія існує також у двох варіантах — букмолом та новонорвезькою мовою.

Норвезька абетка ґрунтується на латинській і є ідентичною данській абетці. Містить 29 букв.

Букви c, q, w, x, z використовуються тільки в запозиченнях. Коли чужизм асимілюється в норвезькій мові, його запис змінюється відповідно до вимови й принципів норвезької ортографії: початкова zebra «зебра» записується як sebra. Перелічені букви також використовуються в деяких норвезьких прізвищах через історичні причини.

Деякі букви можуть писатися з діакритикою: é, è, ê, ó, ò, ô. У новонорвезькій також трапляються ì, ù та ỳ. Діакритичні знаки не обовʼязкові, але в деяких випадках можуть використовуватися для розрізнення омонімів: for «для/до», fór «пішов», fòr «борозна» та fôr «корм». Запозичення можуть писатися і з іншими діакритиками: ü, á, à.

«Заповіт» Тараса Шевченка норвезькою мовою, переклад Сергія Халіпова:

TESTAMENTET

Når jeg forlater denne verden
Gjør en grav og legg meg
På en slette vid og veldig
I mitt land Ukraina,
Slik at jeg fjellkjeder, høye,
Daler og vindmøller,
Kan tydelig se og høre
Hvordan Dnjepr brøler.
Når mot Svartehavet flyter
Fiendenes kropper
Fra Ukraina… dør jeg.
Daler, stepper, høyder
Alt forlater jeg og farer
Opp til Gud allmektig
Be til Gud, folk, men inntil da
Kjenner ingen Gud jeg.
Så begrav meg og gjør opprør,
Lenkerne riv sønder
Drep nå fiendene deres
Og bli frie bønder.
Når det blir en ny familie
Hvor alle fri kan være
Håper jeg at man meg skjenker
Milde ord og kjære.

Джерело: Т. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989.

• Ірина Сабор. «Правописна криза»: норвезький досвід // Ї, № 4, 2004

• Норвезько-український словник
• Норвезька мова на сайті Ethnologue: Norwegian. A language of Norway (англ.)
• Норвезька мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Norwegian (англ.)
• Норвезька мова на сайті WALS Online: Language Norwegian (англ.)