Ленінградський кодекс

Ленінгра́дський ко́декс (лат. Codex Leningradensis, сигла L) — найстаріший повністю збережений манускрипт масоретського тексту Танаха, датований за колофоном 1008 роком. Був виготовлений в Каїрі за рукописами Моше бен Ашера. Виявлено (імовірно в Криму) Авраамом Фірковічем, який 1838 року вивіз його до Одеси. Після смерті вченого 1865 року кодекс передали до Імператорської публічної бібліотеки в Санкт-Петербурзі, де він перебуває і сьогодні (каталожне позначення Firkovich B 19 A). По Ленінградському кодексу підготували багато авторитетних видань Танаха, зокрема Biblia Hebraica (BHK) (1937), Biblia Hebraica Stuttgartensia (BHS) (1977) і Вестмінстерський Ленінградський Кодекс. У 1970 і 1998 роках здійснено факсимільне видання. Після перейменування Ленінграда в Санкт-Петербург назву кодексу не стали міняти, щоб уникнути плутанини[1].

«Ленінградський кодекс»
Ленінградський кодекс
Автор декілька десятків авторів (у християнстві і юдаїзмі автором вважається сам Господь Бог)
Назва мовою оригіналу Codex Leningradensis
Мова іврит

Опис. Оформлення
Орнаментована сторінка E

Згідно з колофоном, рукопис створив у Каїрі писар Самуїл, син Якова, на замовлення якогось Мевораха, сина Йосефа. Переписана на пергаменті, включає 491 аркуш (982 сторінки)[2]. Середній формат аркушів — 33 × 28,5 см. Аркуші тонкого білого пергаменту без палітурки, але вставлені в шкіряну обкладинку з металевими застібками. Текст переписаний в три колонки (крім книг Іова, Притч Соломона і Псалтиря, переписаних у дві колонки) великим квадратним шрифтом, включає повний апарат масори на полях з боку. Масоретські примітки переписані дрібнішими почерком і часто без позначення голосних. У кінці кожної біблійної книги вміщено Масоретські списки з підрахунком віршів і фраз, переліками слів-винятків та іншого. На аркуші 490v переписано вірш Моше бен Ашера, на аркуші 491r (тобто на одному розвороті з першим) — вірш Шмуеля бен Яакова. 16 сторінок кодексу орнаментовані червоною і синьою фарбою з позолотою[1].

Текст Ленінградського кодексу містить усі книги Танаха, але їх порядок у розділі Писання відрізняється від прийнятого в друкованих виданнях. Першими йдуть дві книги Хронік, далі Псалтир, Іов, Притчі, Рут, Пісня Пісень, Проповідник, Плач Єремії, Естер, Даниїл, Ездра і Неємія[3].

Історія рукопису. Видання

Документована історія рукопису починається з XIX століття, після складання колекції А. Фірковіча. Уперше його описав Мозес Пинеро в 1845 році. В оприлюдненні тексту Ленінградського кодексу ключову роль відіграли Данило Хвольсон, що ревізував колекцію Фірковіча, і Авраам Гаркаві — керівник східного відділення Відділу рукописів Публічної бібліотеки. 1935 року рукопис був переданий у Лейпциг для підготовки третього видання Biblia Hebraica (Kittel), її повернули 1937 року[4][1].

У 1970-ті роки у світ вийшли факсимільне видання кодексу (Д. Льовінгер, Єрусалим, 1970) і дипломатичне видання його тексту (А. Дотан, 1973)[5][6]. До 1990-х років виникла потреба в точному виданні, для чого Центр древніх біблійних рукописів Клермонта (Каліфорнія) почав переговори з керівництвом Державної публічної бібліотеки в Ленінграді. Переговори затягнулися на десятиліття, у результаті в травні — червні 1990 року почалася робота з фотокопіювання рукопису. За договором, у Петербурзі залишалось обладнання для факсимільного копіювання, у день дозволяли обробляти не більше 45 аркушів. Було виконано більше 6000 фотографій у різній техніці і на різних плівках, зокрема на Polaroid. Остаточно факсимільне видання побачило світ 1998 року, його супроводжували передмова й науковий апарат. Видання на 1016 сторінках було менше за форматом, ніж оригінальний рукопис: формат факсиміле 24,5 × 22 см, у тому числі поле з текстом 19,5 × 19 см[1].

Вестмінстерський Ленінградський кодекс

Вестмінстерський Ленінградський Кодекс (Westminster Leningrad Codex) являє собою оцифровану версію Ленінградського кодексу, підтримка якого здійснює Центр передових біблійних досліджень Джеймса Алана Гроувс у Вестмінстерській духовній семінарії (штат Пенсільванія, США). Вестмінстерський Ленінградський кодекс являє собою доопрацювання тексту Єврейської Біблії «Michigan-Claremont-Westminster Electronic Hebrew Bible», проєкт якого був завершений ще 1987 року, у зв'язку з чим він і дістав свою нову назву. З тих пір текст Вестмінстерського Ленінградського кодексу, при звірці з факсиміле Ленінградського кодексу, у багатьох місцях піддавався правкам. Центр передових біблійних досліджень Джеймса Алана Гроувс продовжує вивчати і виправляти цей електронний текст, переважно в ділянці формування морфології та синтаксису бази даних Єврейської Біблії[7].

Див. також

Примітки
  1. Daniel D. Stuhlman (March, 1998). The Leningrad Codex. Архів оригіналу за 26 березня 2017. Процитовано 13 червня 2017.
  2. Васильєва О. В., Зайковский Б. І. (2014). ЄВРЕЙСЬКІ РУКОПИСУ В РОСІЙСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕЦІ: Каталог виставки. Російська національна бібліотека. Процитовано 13 червня 2017.
  3. Дм. Юревич. ЛЕНІНГРАДСЬКИЙ КОДЕКС ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ. Синай: біблійний проект священика Димитрія Юревича. Процитовано 13 червня 2017.
  4. Григоришин, 2016, с. 245.
  5. Wurthwein, 1994, с. 36.
  6. Тов, 2001, с. 43.
  7. Григоришин, 2016, с. 246.

Джерела та література
  • Григоришин С. В. Документ. Архив. История. Современность. — Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2016.
  • Тов Э. Текстология Ветхого Завета / Пер. К. Бурмистров, Г. Ястребов. — М. : Библейско-богословский ин-т св. апостола Андрея, 2001. — ISBN 5-89647-031-2.
  • The Leningrad Codex: a facsimile edition / Ed. by David Noel Freedman, Astrid B. Beck, James A. Sanders. — Wm. B. Eerdmans Publishing,, 1998. — 1016 p. — ISBN 9780802837868.
  • Wurthwein E. The Text of the Old Testament: An Introduction to the Biblia Hebraica / Tr. by Erroll F. Rhodes. — Wm. B. Eerdmans Publishing Co, 1994. — ISBN 9780802807885.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.