Масоретський текст

Масоре́тський те́кст (івр. נוסח המסורה‎, в біблійній текстології MT, 𝕸, або ${\displaystyle {\mathfrak {M}}}$), іноді іменований textus receptus, — середньовічна редакція однієї з груп древніх текстів Танаха (єврейської Біблії), визнана в рабинському середовищі єдиним священним текстом[1]. Форми цього тексту, що мало відрізнялися одна від одної, переписувалися і поширювалися в кількості, що перевищує інші редакції; нестандартні тексти послідовно знищувалися. Остаточного зафіксованого вигляду МТ набув до X століття н. е.[2][3]

Дерево виводів і редакцій Старого Завіту. Септуаґінта позначена як LXX. Літерою א (алеф) позначений Синайський кодекс, А — Александрійський кодекс, В — Ватиканський кодекс, Q — Codex Marchalianus. Encyclopaedia Biblica, 1899

Кумранські знахідки показали існування більш ранніх, так званих протомасоретських версій Танаха, які, на відміну від масоретського тексту, позбавлені о́голосів (огласовок) та акцентних знаків, а також у ряді місць розходяться між собою і виробленим масоретським текстом[4]. У I столітті н. е. центральна роль протомасоретських текстів зросла через ослаблення або зникнення інших течій в юдаїзмі. В юдаїзмі масоретський текст став основним текстом Біблії і в Новий час визначальним текстом для Старого Завіту в християнстві та науковому світі[1]. Цей текст переписували з особливою ретельністю, а в період VII-X століть група єврейських учених — масорети — додали до нього Масору, тобто о́голоси та акцентні знаки для правильної вимови слів тексту і примітки для точного його переписування[1]. Масора була створена на основі давньої традиції, але головну роль в її закріпленні і поширенні зіграла в X столітті сім'я Бен-Ашерів з Тиверії[5]. Текст, який виробив масорет Аарон бен Ашер, лежить в основі сучасної єврейської Біблії. Найстаріші рукописи масоретського тексту, що збереглися фрагментарно, належать до IX століття. До початку XXI століття найдавнішим масоретським рукописом Танаха, що повністю зберігся, був манускрипт, створений близько 1008 року і званий Ленінградським кодексом[2]. При цьому збереглося не менше 6000 рукописів, що містять як повний, так і частковий текст Танаха з Масорою, їх копіювання тривало до початку XVI століття.

Авторитетне друковане видання МТ видав Даніель Бомберг у Венеції в 1524—1525 роках, воно залишається одним з найважливіших джерел для наукових видань. Ленінградський кодекс покладено в основу наукового видання Biblia Hebraica Stuttgartensia. Сучасні ізраїльські критичні видання Танаха базуються на Алеппському кодексі. Масоретський текст є основою для старозавітної частини Біблії Лютера, Біблії короля Якова, канонічних книг російського Синодального перекладу і Нової Вульгати[6].