Лео Кофлер

Кофлер народився в єврейській сім'ї 26 квітня 1907 року в Хотимирі, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорській імперії (на сьогодні це Тлумацький район, Україна). Перша світова війна в 1915-16 році змусила його родину втікати до Відня, де Лео відвідував бізнес-школу до 1927 року. Його трудова кар'єра була перервана крахом фондового ринку 1929 року, тому він став радником соціал-демократичного освітнього центру у Відні, об'єднавши ліву частину соціал-демократичної робітничої партії (SDAP). З 1933-34 він присвятив себе дослідженням разом з Максом Адлером.

У липні 1938 року після анексії Австрії нацистською Німеччиною, він втік до Базеля, Швейцарія, де був інтернований в іммігрантський табір. Велика частина його сім'ї померла в Голокості, а батьки були розстріляні в 1942 році. Попри це він продовжив свої теоретичні дослідження, на які особливо вплинули роботи Дьйордя Лукача. У 1944 році він опублікував свою першу книгу під псевдонімом «Станіслав Людвік Варинський».

Його друга книга, присвячена історії громадянського суспільства, була опублікована в 1948 році в Східній Німеччині. У вересні 1947 року Лео перебрався в окуповану радянською владою зону Німеччини, а в 1948 році став викладачем середньовічної та сучасної історії в Університеті Галле. Після публічної критики просталінської Соціалістичної партії був звільнений зі своєї посади. У кінці 1950 втік зі своєю майбутньою дружиною Урсулою Вік у Кельн, Західну Німеччину, де викладав в університеті. Також працював у Дортмунді і Бохумі як лектор та дослідник, видаючи велику кількість книжок і статей.

Лео Кофлер помер 29 липня 1995 у Кельні після тривалої хвороби.

Більшість творчого надбання філософа Кофлера стосувалися теоретичних зрушень та трактувань марксистської ідеології. Потім, через призму масштабних бойових зіткнень німецьких соціалістів Гітлера та російських соціалістів Сталіна, він змушений був відкорегувати частину своїх міркувань та опублікував їх у брошурах.

Список публікацій Кофлера виглядає таким чином (німецькою мовою):

• «Die Wissenschaft von der Gesellschaft», 1944, 1971;
• «Zur Geschichte der bürgerlichen Gesellschaft». Versuch einer verstehenden Deutung der Neuzeit, 1948.;
• «Stalinistischer Marxismus», 1951;
• «Das Wesen und die Rolle der stalinistischen Bürokratie», 1952.;
• «Der Fall Lukacs. Georg Lukacs und der Stalinismus», 1952;
• «Geschichte und Dialektik», 1955;
• «Staat, Gesellschaft und Elite zwischen Humanismus und Nihilismus», 1960;
• «Das Ende der Philosophie?», 1961;
• «Zur Theorie der modernen Literatur», 1962;
• «Der proletarische Bürger», 1964;
• «Der asketische Eros. Industriekultur und Ideologie», 1967;
• «Perspektiven des revolutionären Humanismus», 1968;
• «Marxistische Staatstheorie», 1970;
• «Stalinismus und Bürokratie», 1970;
• «Kunst und absurde Literatur», 1970,;
• «Technologische Rationalität im Spätkapitalismus», 1971;
• «In Aggression und Gewissen. Grundlegung einer anthropologischen Erkentnnistheorie» 1973;
• «Haut den Lukács. Realismus und Subjektivismus» 1977.;
• «Der Alltag zwischen Eros und Entfremdung», 1982;
• «Beherrscht uns die Technik? Technologische Rationalität im Spätkapitalismus», 1983;
• «Aggression und Gewissen. Grundlegung einer anthropologischen Erkenntnistheorie», 1973;
• «Soziologie des Ideologischen», 1975;
• «Geistiger Verfall und progressive Elite», 1981;
• «Der Alltag zwischen Eros und Entfremdung. Perspektiven zu einer Wissenschaft von Alltag», 1982. * «Eros, Ästhetik, Politik. Thesen zum Menschenbild bei Marx», 1985;
• «Aufbruch in der Sowjetunion?» 1986;
• «Die Vergeistigung der Herrschaft», 2 Bände 1986/87;
• «Avantgardismus als Entfremdung. Ästhetik und Ideologiekritik», 1987;
• «Die Kritik ist der Kopf der Leidenschaft“.» Aus dem Leben eines marxistischen Grenzgängers. Ein Gespräch anlässlich seines 80. Geburtstages mit Wolf Schönleitner und Werner Seppmann, 1987;
• «Zur Kritik bürgerlicher Freiheit». Ausgewählte politisch-philosophische Texte eines marxistischen Einzelgängers, Hrsg. Christoph Jünke, 2000;