Ле Дрю

Ле Дрю (фр. Les Drus) або Шпиль Дрю (фр. Aiguille du Dru) — гора у масиві Монблан, Французькі Альпи. Вона розташована на схід від селища Ле Праз у долині Шамоні.

Ле Дрю або Шпиль Дрю
фр. Les Drus або фр. Aiguille du Dru
Західна та південно-західна стіни Пті-Дрю, з видимим сірим слідом від обвалу (травень 2006)
Західна та південно-західна стіни Пті-Дрю, з видимим сірим слідом від обвалу (травень 2006)
45°55′58″ пн. ш. 6°57′23″ сх. д.
Країна Франція
Регіон Верхня Савоя
Система Грайські Альпи
Тип граніт
Висота 3754 м.н.м.[1]
Висота відносна 155 м
Перше сходження 12 вересня 1878 Клінтоном Томасом Дентом, Джеймсом Волкером Хартлі, Александером Бургенером та К.Мауером
Маршрут AD
Ідентифікатори і посилання
peakbagger.com 9925, 36491
Peakware 875
GeoNames 3020753
Ле Дрю або Шпиль Дрю
Ле Дрю або Шпиль Дрю (Альпи)
 Ле Дрю у Вікісховищі

Гора має дві вершини:

  • Гран-Дрю (3 754 м.н.м.) та
  • Пті-Дрю (3 733 м.н.м.).

Ці дві вершини розміщені на західному кряжі гори Зелений шпиль (фр. Aiguille Verte, 4 122 м.н.м.) та поєднані між собою сідловиною Бреш дю Дрю (3 697 м.н.м.).

Північна стіна Пті-Дрю вважається однією з шести великих північних стін Альп.

Сходження
Північна стіна Пті-Дрю (в центрі, з великою плямою снігу) 2008 р. Справа видно західну та південно-західну стіну зі свіжими слідами обвалу. Вершина зліва — Зелений шпиль
Північна стіна Пті-Дрю зі сніговим полем

Перше сходження на Гран-Дрю здійснили британські альпіністи Клінтон Томас Дент і Джеймс Волкер Гартлі з гірськими гідами Александером Бургенером та К.Мауером; вони піднялися по південно-східній стіні 12 вересня 1878 року[2]}}. Пті-Дрю була підкорена наступного року, 29 серпня 1879 Дж. Е. Шарле-Стратоном, П.Пайо та Ф.Фолліньє по її південній стіні та південно-західному кряжу.

1889 року на обидва шпилі Дрю було здійснено перше сходження від Пті-Дрю до Гран-Дрю двома командами. Одна команда складалася з Кетрін Річардсон та гідів Еміля Рея та Жаан-Баптіста Біща, а друга з панів Неша та Вільямса з гідами Франсуа Сімоном, Фредеріком Пайо та Едуаром Купеліно[3].

Перший траверс через дві вершини Ле Дрю був здійснений Е.Фонтеном та Дж. Раванелем 23 серпня 1901 року, а перший зимовий — Арманом Шарле та Каміль Девуассу 25 лютого 1938 року.

Північна стіна

Північна стіна Пті-Дрю висотою падіння бл. 700 метрів вважається однією з шести великих північних стін Альп. Перший підйом по північній стіні здійснили П'єр Аллен та Р.Лайнінгер 1 серпня 1935 р. Перше зимове сходження — 1964 року Жорж Пайо, Івон Масіно, Жерар Девуассу. А перше одиночне сходження — 1955 року Вальтер Бонатті.

Значущі підйоми:

  • 1982 — Томас Бубендорфер піднявся по північній стіні Гран-Жораса та по північній стані Пті-Дрю — обидва підйоми одиночні, без страхування та за час менший ніж 7 годин[4];
  • 1993 року Елісон Харгрейв стала першою жінкою, які піднялася всіма шістьма великими північними стінами сама в межах одного року, а її загальний час підйомів склав менше 24 годин[5];
  • 2008 року Роджер Шелі піднявся шістьма великими північними стінами протягом 45 днів (цей час довго вважався мінімальним для підйому на всі шість стін)[6]

Західна та південно-західна стіни
Шпиль Дрю (зліва), який видно як продовження західного кряжу Зеленого шпилю (центр вгорі)

На цих скельних стінах висотою 1000 метрів відбуваються серйозні каменепади — у 1950 р.[7], 1997 р.[8] 2003 р.,[8], 2005 р.[9] та 2011 р.[10], які сильно вплинули на структуру гори та знищили ряд маршрутів підйому. Шрами від них добре видно з долини Шамоні.

На час першого підйому по північній стіні П'єр Аллен вважав, що по західній стіні піднятися неможливо; але команда з А.Дагорі, Гвідо Маньоне, Люсьєна Берардіні та пана Лайна успішно її подолала в результаті серії спроб 5 липня та 17–19 липня 1952 року, хоча і з великою кількістю спеціальних засобів.

17–22 серпня 1955 року італійський скелелаз Вальтер Бонатті піднявся складним одиночним маршрутом по південно-західному стовпу Пті-Дрю (стовп Бонатті); цей маршрут, як і багато інших по західній стіні, внаслідок каменепадів в первісному стані більше не існує.

Через сім років, 24–26 липня 1962 року, Гері Геммінг та Роял Робінс піднялися «Американським прямим підйомом», більш прямими маршрутом вгору, ніж маршрут 1952 р. А 10–13 серпня 1965 року Роял Робінс, цього разу у компанії Джона Хартліна піднявся маршрутом «Американський прямий підйом»[11][12]. Цей маршрут був знищений каменепадом 2005 року[10].

Статуя на вершині
Хромолітографія Хельги фон Крамм, з віршем Ф. Р. Хавергала, кінець 1870-х.

4 вересня 1913 року команда скелелазів під керівництвом Каміль Сімон та Робертса Шарле-Стратона зробила спробу підняти порожню всередині металеву статую Діви Марії Лурдської на вершину. Статуя майже метрової висоти та вагою 13 кг, зроблена з алюмінію, була вимушено залишена на кам'яному уступі на висоті 3 000 м.н.м. через погану погоду, і лише 18 вересня 1919 року її таки підняла на вершину команда з Аргентьєра: Альфред, Артур, Каміль, Жозеф та Жюль-Фелісієн Раванелі з сільським священиком абатом Алексісом Куттіном[13]

Примітки
  1. Aiguille du Dru, France. Peakbagger.com, (англ.). Процитовано 14 березня 2015.
  2. Clinton Thomas Dent, 'The History of an Ascent of the Aiguille du Dru', Alpine Journal, Vol. IX, репринт як 'The First Ascent of the Dru'
  3. Alpine Journal, 1888–89, vol. 14, 511—512
  4. сайт Томаса Бубендорфера. Архів оригіналу за 22 грудня 2007. Процитовано 9 травня 2016.
  5. Alison Hargreave: A Hard Day's Summer: Six Classic North Faces Solo, London 1995 та Біографія Елісон Харгрейв Архівовано 3 лютого 2008 у Wayback Machine., findarticles.com про Харгрейв.
  6. Повідомлення на www.bergsteiger.de
  7. Ravanel, Ludovic; Philip Deline (2008). La face ouest des Drus (massif du Mont-Blanc) : évolution de l’instabilité d’une paroi rocheuse dans la haute montagne alpine depuis la fin du petit âge glaciaire. Géomorphologie: relief, processus, environnement (4). с. 261–272. Процитовано 4 листопада 2011.
  8. Victor Saunders, «Flight from the Hornli», alpinejournal.org.uk.
  9. Lindsay Griffin, «West face of the Dru re-climbed», alpinist.com.
  10. Jack Geldard, «Major Rockfall on Les Dru, Chamonix Valley», ukclimbing.com.
  11. Harlin, John (1966). Petit Dru, West Face Direttissima. American Alpine Journal 1966 (New York City, New York, USA: The American Alpine Club). с. 81–89. ISSN 0065-6925.[недоступне посилання з квітня 2019]
  12. «Petit Dru, West Face Direttissima», supertopo.com.
  13. http://www.alpinisme.com/FR/histoire-alpinisme/les-drus/index.php?fic=p7 Звіт про встановлення статуї(фр.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.