Лисиченко Лідія Андріївна

Народилася 24 березня 1928 року в с. Кам'янка Тростянецького району нині Сумської області (раніше — Охтирського повіту Харківської області) у родині Андрія Кузьмича Півненка й Тетяни Онисимівни Півненко (з роду Крючко). Згодом сім'я переїхала до Харкова, де Лідія Півненко розпочала шкільну освіту в сш № 105. Упродовж 1941—1943 років дівчина разом із матір'ю перебувала в евакуації в Новосибірську, де працювала на деревообробному заводі «Більшовик» (виробництво тари для снарядів) і в колгоспі імені Карла Маркса в райцентрі Верх-Ірмень Новосибірської області. Середню освіту здобула 1946 року в сш № 33 м. Харкова.

1946 1951 рр. — навчання на філологічному факультеті Харківського державного університету імені М. О. Горького (нині — національний університеті імені В. Н. Каразіна), який закінчила з відзнакою (спеціальність «Філолог. Викладач української мови та літератури»).

1951—1955 — навчання в аспірантурі на кафедрі української мови ХДУ імені О. М. Горького (науковий керівник — професор Ф. П. Медведєв); тема кандидатської дисертації «Особливості говірок східних районів (Куп'янського й Дворічанського) Харківської області» (захищена 1955 року). Дисертація стала першою монографічною роботою, присвяченою говіркам цього регіону Слобожанщини).

У монографії «Говірки Східної Слобожанщини: поліаспектний аналіз» (2013) Л. А. Лисиченко розглядає діалект як історичну категорію, як мовний субстрат, що виникає на певному етапі становлення етносу й мусить або стати основою для формування мови народності чи нації, або влитися в єдину мову народу, отже зникнути. Але це зникнення не є витисненням діалекту з мовної системи завдяки впливу літературної мови, насамперед ідеться про діалектичну взаємодію між говорами й літературною мовою як поступову інтеграцію діалектів у єдину мову народу.

У монографії «Говірки Східної Слобожанщини: поліаспектний аналіз» (2013) Л. А. Лисиченко розглядає діалект як історичну категорію, як мовний субстрат, що виникає на певному етапі становлення етносу й мусить або стати основою для формування мови народності чи нації, або влитися в єдину мову народу, отже зникнути. Але це зникнення не є витисненням діалекту з мовної системи завдяки впливу літературної мови, насамперед ідеться про діалектичну взаємодію між говорами й літературною мовою як поступову інтеграцію діалектів у єдину мову народу.

Л. А. Лисиченко поклала початок системному дослідженню української лексикології в теоретико-практичному аспекті. Питання лексичної семантики зазнали висвітлення в монографії Л. А. Лисиченко «Лексикологія української мови. Семантична структура слова» (1977), а за тим і в тексті докторської дисертації «Семантична структура слова в українській мові» (1978). Матеріалом для лінгвістичного аналізу послужили віддієслівні іменники української мови, у яких особливо помітна структурна організація лексичного ресурсу. У монографії «Лексико-семантична система української мови», яка вийшла двома виданнями (1997; 2006), увагу приділено таким макрокомпонентам, як семантичне поле, лексико-семантична група, тематична група. Проблема багатозначності українського слова в її поліаспектному розв'язанні найповніше презентована в монографії «Багатозначність у лексико-семантичній системі: структурний, семантичний, когнітивний аспект» (2008).

Л. А. Лисиченко належить до піонерів наукового осмислення й опису в національному мовознавстві таких понять, як концептуальна картина світу, мовна картина світу, концепт. На початку 90-их років ХХ століття з'являються її статті «Концептуальная и яыковая картины мира и их взаимодействие», «Формування мовної картини світу людини як засіб її духовного збагачення», «Мовна картина світу і стан мови», «Мовна картина світу та її рівні» та ін. Узагальнення теоретико-практичних аспектів лінгвоконцептології знайшло реалізацію в монографії «Лексико-семантичний вимір мовної картини світу» (Харків, 2009).

Логічним продовженням опрацювання теоретико-практичного досвіду харківських філологічних традицій стала монографія «Харківська філологічна школа. Лінгвістичні традиції» (2015). На тлі широкого історико-лінгвістичного огляду Л. А. Лисиченко вирізняє три пріоритетні наукові постаті: Ізмаїла Івановича Срезневського, Олександра Опанасовича Потебню й Леоніда Арсеновича Булаховського, коментуючи науковий доробок кожного з них відповідно до часу та завдань, що стояли перед мовознавством у той період. Приділено увагу харківським мовознавцям ХХ ст. — початку ХХІ ст., що продовжують і розвивають традиції Харківської філологічної школи.

Помітним є внесок Л. А. Лисиченко в лінгводидактичний аспект вивчення мови в закладах вищої та середньої освіти (методичні статті, словники, методичні рекомендації для проведення лекційних і практичних занять та контрольних робіт, програми, підручники й посібники з української мови, науково-популярні видання про українську мову для школярів та студентів).

1987 — за ініціативи Л. А. Лисиченко було відновлено діяльність Харківського історико-філологічного товариства, що колись було започатковане О. О. Потебнею та М. Ф. Сумцовим. 1988—2015 — головний редактор збірника наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди «Лінгвістичні дослідження». Член редакційних колегій: всеукраїнського науково-методичного журналу «Вивчаємо українську мову та літературу» ВГ «Основа»; збірника наукових праць «Мова в професійному вимірі» Національного університету цивільного захисту України (м. Харків).

1991—1995 — голова спеціалізованої вченої ради К 113.24.01 із захисту кандидатських дисертацій у Харківському державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди. 1996—2003 — голова спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 із захисту докторських дисертацій у Харківському державному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди. 2003—2015 — член спеціалізованої вченої ради К.64.053.05 із захисту кандидатських дисертацій у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди.

• Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова (1977).
• Лексико-семантична система української мови (1997).
• Мовний образ простору і психологія поета: Наукова монографія (2001; у співавторстві).
• Лексико-семантична система української мови / Видання друге, доповнене (2006).
• Багатозначність у лексико-семантичній системі: структурний, семантичний, когнітивний аспекти (2008).
• Лексико-семантичний вимір мовної картини світу (2009).
• Ці невичерпні глибини мови: Наукова монографія (2011).
• «І на тім рушникові…»: Монографія-мемуари (2012).
• Говірки Східної Слобожанщини: поліаспектний аналіз (2014).
• Харківська філологічна школа. Лінгвістичні традиції (2015; у співавторстві з Лисиченко Т. Ю.).

• Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія: Підручник для вузів (1973; у співавторстві).
• Лексика української мови. Вип. І; ІІ (1988; у співавторстві).
• Бесіди про рідне слово (1994).
• Орфографічний словник української мови (1997; у співавторстві).
• Українська мова. 10 11 клас (2000; у співавторстві).
• Культура мови державного службовця: Навч. посібник (2002; у співавторстві).
• Ділова українська мова в державному управлінні. Усне ділове мовлення (2003; у співавторстві).
• Українська мова. Практикум. 10 11 клас (2008; у співавторстві);
• Старослов'янська мова: курс лекцій, завдання для практичних занять, індивідуальної та самостійної роботи (2011; у співавторстві).