Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

17 січня (29 за новим стилем) 1805 було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії. Його було засновано з ініціативи місцевої громади, передусім Василя Каразіна, а також братів Тихоцьких — секунд-майора Ізюмського гусарського полку Якова Андрійовича Тихоцького (до 1736—1800), полковника 1-го гусарського полку Павла Андрійовича Тихоцького (задовго до 1763 — після 1809). Їхню ідею підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Керував збором коштів син Якова Тихоцького — провідник дворянства Куп'янського повіту Іван Якович Тихоцький (1772 — після 1820). Куратором університету було призначено графа Северина Потоцького, а першим ректором став філолог Іван Рижський. Серед професорів у перші десятиліття існування університету переважали іноземці, головним чином німці, найвизначніші з яких — філософ Й. Б. Шад та історик Д. X. Роммель. Чисельність студентів у 19 ст. постійно зростала: у 1805 — 57, 1810 — 118, в 1860-х роках — приблизно 425, у 1887 — 1520.

Василь Каразін

Протягом певного часу Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820—1850-х роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і викладання. У 1863 р. університет відповідно до нового Статуту здобув часткову автономію.

У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний. 1839 р. при ньому створено ветеринарну школу, яка згодом (1851) стала самостійним інститутом. Університет мав у своєму складі також лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 р. при ньому було засновано Філотехнічне товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське математичне товариство, Харківське історико-філологічне товариство, Харківське медичне товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне та ін. З ініціативи діячів університету з'явилися перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій Еженедельникъ» (1812), «Украинскій Вестникъ» (1816–1819), «Харьковскія Известія» (1817–1823), «Украинскій Журналъ» (1824–1825) та ін. В перший період свого існування (1805–1835) університет здійснював вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині. З 1874 р. університет видає «Учені записки». У 1831 році при Харківському імператорському університеті була відкрита та освячена Свято-Антоніївська церква.

Імператорський Харківський університет

Конструктивістський Дім проектів, 1930-ті до переїзду в нього університету.

Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також наприкінці 19 — на початку 20 ст. Ще до того як Київ став осередком українського національного життя в Наддніпрянщині, у середині 19 ст., тут велися дослідження народного побуту, історії та мови, розгорталася літературна діяльність, формувався україномовний театр. У другій половині 19 ст. Харківське історико-філологічне товариство розгорнуло широкі дослідження з історії та побуту Слобідської та Лівобережної України. Студенти об'єднувалися в українські громади (у яких брали участь, зокрема, Олександр Потебня, Василь Мова-Лиманський та ін.), висуваючи також політичні вимоги українського руху. За ініціативи професорів Миколи Сумцова, Дмитра Багалія,

Ювілейна монета на честь 200-річчя університету.

А. Зайкевича рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 р. університет присвоїв звання почесного доктора лідерам українського національного руху Михайлові Грушевському та Іванові Франку, а 1910 р. — авторці «Истории украинского народа» Олександрі Єфименко. В 1907 р. Микола Сумцов, Дмитро Багалій та Михайло Халанський почали читати в університеті лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

У роки революції та громадянської війни 1917–1920 рр. в університеті велася боротьба між прихильниками української незалежності та проросійського курсу. Частина професорів, не згідних з новими політичними реаліями, покинула університет. Більшість українських професорів залишилася в Харкові. Вони продовжували працювати в організованих радянською владою на базі університету установах: в Академії теоретичних знань (1920–1921), Харківському інституті народної освіти (ХІНО, 1921–1930), Харківському інституті народного господарства, фізико-хімічному та юридичному інститутах. У 1932–1933 рр. на їхній базі відновлено Харківський державний університет (ХДУ), який складався з 7 факультетів: фізико-математичного, хімічного, біологічного, геолого-географічного, літературно-лінгвістичного, історичного (з філософським відділом) та економічного (з відділом економічної географії). 1936 р. ХДУ було присвоєно ім'я щойно померлого російського письменника Олексія Горького (хоча той за життя не мав ніякого відношення до університету). Під час німецько-радянської війни ХДУ було евакуйовано до міста Кизилорда в Казахстані, де він спільно з Київським університетом утворив Об'єднаний український державний університет. У 1943–1944 рр. ХДУ повернувся до Харкова (перший після звільнення міста навчальний рік розпочався 1 листопада 1943[3]). 1960 р. до університету був приєднаний на правах факультету іноземних мов Харківській педагогічний інститут іноземних мов. На 1977 р. у складі університету діяли наступні факультети та відділи: механіко-математичний, фізичний, фізико-технічний, геолого-географічний, економічний, історичний, філологічний, іноземних мов, радіофізичний, заочний та вечірній.

11 жовтня 1999 р. Президент України Леонід Кучма своїм указом, «ураховуючи значний внесок Харківського державного університету у підготовку висококваліфікованих фахівців та розвиток науки», надав йому статус національного та надав ім'я його засновника — Василя Назаровича Каразіна[4].

Станом на грудень 2020 р. у ХНУ ім. В.Н. Каразіна працювало 1804 штатних науково-педагогічних працівників та 161 науковець. Серед працівників університету — два академіки НАН України, три члени-кореспонденти НАН України, 293 доктори наук та 1061 кандидатів наук. Крім того, за сумісництвом працювали 515 науковців і практичних працівників, серед яких 26 академіків і членів-кореспондентів НАН України, 146 докторів наук і 227 кандидатів наук. В університеті навчається 17188 осіб.[5]

Університет нараховує 21 факультет: біологічний; фізико-технічний; радіофізики, біомедичної електроніки та комп'ютерних систем; фізичний; комп'ютерних наук; філософський; математики й інформатики; географії, геології, рекреації та туризму; екологічний; економічний; іноземних мов; історичний; філологічний; медичний; хімічний; соціологічний; психології; юридичний; фізико-енергетичний; міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу.

Заклади культури та дозвілля

Штамп дореволюційної нотної бібліотеки

• Кафедра фізичного виховання та спорту
• Спортивно-оздоровчий табір «Фігуровка»
• Тенісний клуб «Унікорт»
• Шахово-шашковий клуб

Наукова діяльність з ряду напрямків організована в науково-дослідних установах університету, таких як Науково-дослідний інститут астрономії, Біологічна станція, Ботанічний сад, Група радіоційної динаміки, Інститут високих технологій, Науково-дослідний інститут біології, Науково-дослідний інститут хімії.

В Харківському університеті викладав лауреат Нобелівської премії 1962 року з фізики Лев Ландау, навчалися біолог Ілля Мечников, лауреат премії з медицини 1908 року, а також, імовірно, Саймон Кузнець[9][10][11][12][13][14], нобелівський лауреат 1971 року з економіки (за іншими даними Кузнець навчався у Харківському комерційному інституті[15], сучасним спадкоємцем якого є Харківський національний економічний університет).

Випускник університету, нобелівський лауреат Ілля Мечников.

Викладач університету, нобелівський лауреат Лев Ландау.

Юзеф Пілсудський навчався на медичному факультеті (виключений за участь у студентських виступах).

Микола Костомаров

Видатними професорами університету до 1917 були:

• філологи — І. Срезневський, П. Гулак-Артемовський, М. Лавровський, П. Лавровський, О. Потебня, П. Безсонов, Д. Овсянико-Куликовський;
• етнографи — А. Метлинський, М. Сумцов, О. Ветухів, сходознавці — Б. Дорн, П. Ріттер;
• історики — Д. Багалій, В. Бузескул, А. Вязигін, Є. Рєдін, М. Дринов, В. Надлер, О. Деревицький;
• мистецтвознавець — Ф. Шміт, літературознавці — О. Кірпічников, М. Халанський;
• архітектори — Є. Васильєв, А. Тон, В. Величко;
• правники і соціологи — М. Таубе, І. Тимковський, Г. Данилович, Д. Каченовський, Л. Загурський, М. Гредескул, К. Гаттенбергер, М. Чубинський, А. Стоянов, М. Алексєєнко, В. Даневський, В. Гордон, В. Ястржембський; історик права — М. Максимейко;
• економісти — Т. Степанів, І. Сокальський, В. Левитський, П. Мігулін; статистики — О. Рославський-Петровський, О. Анциферов, І. Миклашевський;
• математики — В. Імшенецький, О. Ляпунов, В. Стєклов, І. Соколов, Т. Осиповський, К. Андреєв, М. Тихомандрицький, М. Салтиков;
• фізики — В. Лапшин, Ю. Морозов, А. Шимков, О. Грузинцев, М. Пильчиків, Д. Рожанський;
• фізико-хіміки — М. Бекетов, О. Ходнєв;
• хіміки — В. Тимофєєв, І. Осипов, О. Данилевський, Є. Хотинський, Ю. Коршун;
• ботаніки — В. Черняєв, В. Арнольді, В. Палладін, Л. Ценковський, А. Краснов, В. Талієв;
• зоологи — О. Чернай, І. Криницький, М. Кащенко, П. Сушкін, О. М. Нікольський;
• геологи — Н. Борисяк, П. П'ятницький, І. Леваковський, О. Гуров;
• астрономи — А. Шидловський, І. Федоренко, Г. Левицький, Л. Струве, Й. Сикора;
• філософи — Л. Якоб, Ф. Зеленогорський, В. Каринський;
• богослови — І. Філевський, М. Стеллецький, Т. Буткевич.

На медичному факультеті викладали — В. Дрейсіг, Л. Ванноті, В. Лямбль, І. Книгін, І. Троїцький; крім них,

• хірурги — П. Шумлянський, М. Трінклер, М. Єллінський, В. Грубе, І. Зарубін, А. Підріз, Ю. Пенський;
• офтальмолог — Л. Гіршман; гінеколог — І. Лазаревич;
• терапевти — П. Шатилов, О. Кузнєцов, І. Оболенський, Ф. Опенховський, М. Ломіковський;
• анатом — В. Воробйов;
• патологоанатоми — В. Крилов, М. Мельников-Разведенков;
• фізіологи — І. Щелков, О. Репрєв, В. Данилевський;
• бактеріолог — В. Високович;
• мікробіолог — С. Коршун;
• гістолог — М. Кульчицький;
• гігієніст — А. Якобі;
• ветеринари — Ф. Пільгер, Н. Галицький;
• фармацевти — Є. Гордієнко, М. Валяшко;
• педіатр — Я. Аркавін;
• судмедексперт — М. Бокаріус;
• психіатри — П. Бутковський, П. Ковалевський, Я. Анфімов

та інші.

Серед видатних випускників університету у різні часи були: математики — М. Остроградський, В. Стєклов, О. Погорєлов, статистик — П. Кеппен, логік — П. Порецький, економісти — М. Туган-Барановський, Б. Мартос, астрономи — О. Струве, В. Фесенков, Й. Сикора, біохімік — О. Данилевський, хімік-органік — О. Ельтеков, ботанік — М. Турчанинов, зоологи С. Медведєв, В. Заленський; лікар — Ф. Цицурін, психіатр — О. Ющенко, філологи — О. Потебня, В. Григорович, Ю. Шевельов, історики — М. Костомаров, Д. Яворницький, соціолог — М. Ковалевський, юрист-міжнародник — В. Корецький, фізики — І. Ліфшиць, А. Загородній, Б. Вєркін, геолог — Є. Лазаренко, композитори — С. Богатирьов, П. Сокальський, поет і прозаїк В. Сосюра, художник — Г. Семирадський, архієпископ Іоанн (Максимович), володарка премії «Оскар» В. Каринська, археолог М. Рудинський, громадсько-культурні діячі та письменники — Б. Грінченко, Д. Нитченко, олімпійські чемпіони — І. Целовальников, В. Савон та інші. Студентами та екстернами Харківського університету були такі відомі люди, як Ю. Пілсудський, М. Старицький, М. Лисенко, О. Гончар, П. Єфименко, Б. Кістяковський, Ю. Кнорозов, Б. Чичибабін, М. Бобровников, М. Гайсинський, Є. Нейман, Й. Бернштейн, М. Гуревич, Ш. Мандельбройт, І. Дунаєвський.

За радянської влади в ХДУ продовжували працювати відомі вчені дореволюційного періоду. Крім них,

• математики — С. Бернштейн, Н. Ахієзер, М. Лівшиць В. Марченко, Д. Синцов, А. Сушкевич, О. Погорєлов, Б. Левін, Я. Бланк;
• фізики — Л. Шубников, О. Ахієзер, А. Вальтер, І. Ліфшиць, К. Синельников, В. Хоткевич; радіофізики — А. Слуцкін, С. Брауде;
• астрономи — М. Барабашов, Б. Герасимович, М. Євдокимов, Б. Остащенко-Кудрявцев;
• фізіологи — О. Нагорний, В. Нікітін;
• анатом — Л. Ніколаєв;
• генетики — І. Поляков, В. Шахбазов;
• гідробіолог — Л. Шкорбатов; міколог  — Т. Страхов, ентомолог — С. І. Медведєв;
• ботаніки — О. Коршиков, М. Клоков;
• геоботаніки — Є. Лавренко, Ю. Клеопов;
• еколог — В. Станчинський;
• психолог — П. Зінченко;
• педагоги — О. Попов, І. Соколянський;
• геологи — Д. Соболєв, О. Федоровський, М. Дмитрієв;
• географ — К. Дубняк;
• археологи — С. Семенов-Зусер, К. Гриневич;
• економісти — О. Ліберман, О. Румянцев;
• хіміки — М. Ізмайлов, К. Красуський, А. Кіпріанов, І. Телетов, Ю. Габель, Л. Литвиненко, В. Орлов; біохіміки — І. Буланкін, В. Залеський;
• мовознавці й літературознавці — О. Білецький, Л. Булаховський, О. Синявський, К. Німчинов, М. Сулима, М. Наконечний, П. Тиховський;
• історики — В. Веретенников, Н. Мірза-Авак'янц, А. Скаба, Ю. Кондуфор, С. Королівський, І. Рибалка, В. Астахов, Б. Шрамко;
• сходознавець — А. Ковалівський;
• філософи — Я. Блудов, С. Семковський, Д. Острянин, А. Брагінець, Й. Кравець.

Викладачі ХДУ А. Коцевалов, О. Парадиський, М. Ветухів, Х. Рябокінь, В. Державин, М. Оглоблин-Глобенко, Д. Соловей, Ю. Шевельов, П. Шулежко після 1943 р. виїхали в еміграцію.

За часів СРСР Харківський університет одержав Орден Трудового Червоного Прапора, Орден Жовтневої Революції та Орден Дружби народів.

Згідно з оцінками якості навчання університет займав сьоме (Компас, 2009 р.) та четверте місце (Дзеркало тижня, 2007 р.) в Україні[16][17]. Згідно з одним з рейтингів провідних університетів світу (Webometrics, 2009 р.), Харківський університет займав шосту позицію серед університетів України та 2570 місце у світі[18]. В галузі менеджменту та економіки університет зайняв восьме місце, у правознавстві — дев'яте, в інженерно-технічних спеціальностях — десяте, в інформаційних технологіях — восьме місце в Україні згідно з рейтингом «Компас» 2009 р.[19] Харківський університет займає друге місце в Україні за кількістю публікацій та цитувань у науковій базі даних Scopus та за індексом Гірша[20]. За рейтингом QS World University Rankings 2018 року зайняв позицію з 401 по 410 ВНЗ світу[21]. Згідно з рейтингом провідних університетів світу «Webometrics» 2016 року, Харківський університет займав третю позицію серед університетів України та 1694 місце у світі[22].

Місце Харківського університету в рейтингах університетів України:

Масштабний дослідницький центр QS Quacquarelli Symonds оприлюднив щорічний рейтинг найкращих університетів Європи, Середньої Азії та країн, що розвиваються, на 2022 рік. До списку потрапив й Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна  який зайняв 69 місце. [35]

• Дім Проєктів
• Дім Кооперації
• 10685 Харківунівер — астероїд, названий на честь навчального закладу[36]
• Українська мережа станцій космічної геодезії та геодинаміки
• Шестопалова Ганна Вікторівна

• В. С. Бакіров. Харківський національний університет // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 358. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• (рос.) Харьковский университет у Великій радянській енциклопедії
• Харківський університет і українська культура. До 210-річчя від часу заснування ХНУ імені В. Н. Каразіна: моногр. / за ред. Ю. М. Безхутрого ; [передм. В. С. Бакірова]. — X. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2015. — 296 с. — ISBN 978-966-285-167-0

1. (рос.) Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета. — Харьков, 1893—1904. — Т. 1—2.
2. (рос.) Багалей Д., Сумцов М., Бузескул В. Краткий очерк истории Харьковского Университета за первые сто лет его существования. — Харьков, 1905.
3. Гаташ В. Університет — матриця майбутнього^{[недоступне посилання з липня 2019]} // Дзеркало тижня. — 2005. — № 3 (531). — 29 січня.
4. Короткі нариси з історії Харківського державного університету, 1805—1904. — Харків, 1940.
5. Оглоблин-Глобенко М. Харківському Університету 150 років // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1958. — Т. 167.
6. (рос.) Харьковский государственный університет имени А. М. Горького за 150 лет. — Харьков, 1955.
7. Харківський університет за 200 років. — Харків, 2004.
8. Харківський університет (1917—1941 рр.) у спогадах його викладачів та вихованців / [уклад.: В. Ю. Іващенко та ін. ; наук. ред. В. Ю. Іващенко] ; Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. — Харків: Вид-во ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2016. — 431 с. ; 26 см. — Текст укр., рос. — Бібліогр. у комент.: с. 291—359 та в підрядк. прим. — Імен. покажч.: с. 360—426. — 100 пр. — ISBN 978-966-285-331-5
9. Журавский Ю. И., Зайцев Б. П., Мигаль Б. К. Харьковский университет в годы Великой Отечественной войны. — Харьков, 1989.
10. Кравченко В. В. Україна, Імперія, Росія (вибрані статті з модерної історії та історіографії). — К., 2011. — 544 с. Університет для України
11. Балишев М.А., Мащенко О.М. Харківський університет: Історичний екскурс за архівними документами. Науково-довідкове видання. Харків: СПДФО Яковлева, 2004. 202 с.

• www.univer.kharkov.ua — офіційний сайт Харківського національного університету
• University | Ranking Web of Universities