Лисін Борис Савелійович

Народився 4 серпня 1883 в місті Новограді-Волинському. Після навчання в Рівненському реальному училищі в 1903 році вступив до Київського політехнічного інституту. У 1909 році успішно закінчив політехнічний інститут і був запрошений на кафедру будівельних матеріалів та мінеральних речовин, де працював викладачем і асистентом професора К. Г. Дементьєва. З перших днів роботи на кафедрі брав активну участь у науковій роботі, укладанні підручників з хімічної технології силікатів. У 1917 році колектив КПІ обрав Б. С. Лисіна головою Ради викладачів інституту. В тому ж році він був делегатом першої Всеросійської наради з реформи вищої школи в Петрограді, де представляв праці викладачів КПІ. В 1919 році був залучений до роботи в Комісії з вивчення природних ресурсів України, яку очолював академік В. І. Вернадський. У 1921 році заснував кафедру силікатів КПІ і впродовж багатьох років очолював її. З 1923 по 1928 рік також працював деканом хімічного факультету КПІ. У 1940 році був призначений також директором Інституту мінеральної сировини АН УРСР.

В 1950 році Б. С. Лисіну спільно з кандидатом технічних наук О. В. Череповою присуджено Сталінську премію за дослідження та впровадження ефективних безолов'яних та безсвинцевих емалей[2].

Могила Бориса Лисіна

Помер 22 листопада 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Основні праці присвячені технології силікатів і будівельних матеріалів, вивченню властивостей силікатної сировини СРСР і науковому обґрунтуванню найновіших способів її переробки. Серед них:

• «Керамікові каналізаційні труби. Виробництво та визначення їх технічних переваг», Київ. 1916;
• «Глина і глиняна промисловість в Україні», Київ, 1918;
• «Виробництво порцеляни та фаянсу. Сировина. Переробка. — Контроль. — Розрахунок», Київ. 1923;
• «Матеріали до вивчення каолінів Україні. Стандарти. Методи досліджень Пропромислова цінність», Київ. 1929 (у співавторстві з К. А. Галабуцькою);
• «Вивчення структури в'яжучих речовин за методом цементографіі», «Известия Київського ордена Леніна політехнічного інституту», 1954, т. 15, стор 202—219 (у співавторстві з Ю. Є. Корниловичем)[3].

Практичне значення мали його розробки в галузі раціоналізації каолінової і фарфоро-фаянсової промисловості України. Важливими є також дослідження глин та цементної сировини УРСР.

На честь вшанування 125-річчя від дня народження академіка Б. С. Лисіна за ініціативою Новоград-Волинської міськради одній з центральних вулиць Новоград-Волинського присвоєно ім'я Бориса Лисіна.

В Києві, в корпусі № 1 Національного технічного університету, розташованого за адресою проспект Перемоги, 37, в коридорі першого поверху встановлений гіпсовий барельєф академіка Лисіна[4].

• Видатні вчені інженери-будівельники України / В. Є. Ясієвич, С. Б. Дехтяр, С. А. Сухоруков. — К.: Будівельник, 1991. — 104 с.: іл.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.