Литвин Степан Михайлович

Народився 10 червня 1931 року в родині колгоспника Михайла. Закінчив семирічну трудову школу, навчався в Чернятинському плодово-ягідному технікумі та у Бердянському технікумі виноградарства й виноробства.

Перші вірші опублікував 1950 року.

1954 закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка; викладав українську мову та літературу в середній школі на Донбасі.

В 1956—1962 роках працював у редакціях обласних газет «Радянський Крим» — і «Кримська правда». 1962 короткий час — в журналі «Зміна», з 1962 по 1974 рік у видавництві «Дніпро».

Видав книжки поезій:

• «Серце не мовчить» — 1958, «Кримвидав»,
• «Під небом Криму» — 1960,
• «Бентежність» — 1966 , «Радянський письменник»,
• «Рушник і шабля» — 1972, «Молодь»,
• «Спадкоємність» — 1974, «Дніпро»,
• «Нездоланність любові» — 1976, «Радянський письменник»,
• «Твій голос» — 1980, «Радянський письменник»,
• «Бентежність» — 1981, «Дніпро»,
• «Кольори тривоги і надії» — 1984, «Радянський письменник»,
• «Непоборність кохання» — 1985, Москва,
• «На зоряних вітрах» — 1989,
• «Поезії (вибране)» — 1991, «Дніпро»,
• «Вічність любові», 1998,
• «Калина в снігу», «Преса України», 2002

З січня 1984 року — завідувач відділу поезії в редакції газети «Літературна Україна».

Мотиви його творчості — історичне минуле українського народу, краса природи, спадкоємність поколінь.

Перекладав твори білоруських, болгарських, грузинських, російських поетів.

2 липня 2019 року Степан Михайлович Литвин відійшов у вічність. Відспівування відбулося у церкві на Байковому цвинтарі. Похований на Совському цвинтарі в Києві.[1]

• Літературно-мистецька премія імені Володимира Забаштанського (2017).[2]

• Степан Литвин
• Прес-центр^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• ВР