Локтіонов-Стезенко Микола Полікарпович

Мико́ла Поліка́рпович Лактіо́нов-Стезе́нко (нар. 15 лютого 1929, Нововолодимирівка — 4 червня 2014, Київ, Україна[1]) — радянський, український кінорежисер і сценарист документального кіно. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1981).

Локтіонов-Стезенко Микола Полікарпович
Народився 15 лютого 1929(1929-02-15)
Кропивницький район, Кіровоградська область, Українська СРР, СРСР
Помер 4 червня 2014(2014-06-04) (85 років)
Діяльність кінорежисер
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Нагороди

Біографія

Народився 1929 року в селі Нововолодимирівка Кіровоградської областы в родині селянина. Закінчив Вище військово-морське училище ім. М. В. Фрунзе (1952) та сценарний факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1961).

В 1965–1990 роках — режисер студії «Укркінохроніка».

Фільмографія

Створив фільми (у більшості з них виступає і як автор сценаріїв): «Ми будуємо дім» (1962), «Сучасні запорожці» (1964), «Осінь прийшла» (1966), «Брати», «Гомін степів» (1967), «На острові Мідному» (1968), «Діла і роздуми» (1969), «Данилівна», «Ніна Хахаліна», «Час. Рух. Люди» (1970), «Будні Миколи Шила» (1971), «Іду шукати» (1974. Приз VI Всесоюзного кінофестивалю телефільмів. Тбілісі, 1975), «Степовики» (1975), «Дякую тобі», «Музей народної архітектури і побуту УРСР», «Професор Лук'янова» (1976), «Енергійна людина» (1978), «Спасибі, товаришу», «Наша італійка» (1980), «Піонерія Країни Рад» (1982), «Ніка» (1983), «33-й, свідчення очевидців» (1989), «33-й, свідчення очевидців» (1989, 2005 — за участю режисера) та ін.

Автор сценарію художньо-документального фільму «Нестор Махно» (1990–1993).

Фільм «33-й, свідчення очевидців» (1989).

Фільм став першою в Україні кінострічкою, присвяченою тематиці Голодомору.

Зйомки фільму почалися у 1987 році й закінчилися у 1989 році. Оскільки архівні матеріали і кінохроніка були малодоступними автори фільму звернулися через пресу до свідків Голодомору і їхні історії покладені в основу стрічки. Прихильники Сталіна намагалися авторам перешкоджати у створенні фільму. Тривалий час стрічка лишалася майже забутою[2][3], за часів незалежності її показали по телебаченню лише один раз. У 2005 році, коли питання Голодомору-геноциду почало набувати популярності на державному рівні, фільм «33-й, свідчення очевидців» перезняли з використанням кінохроніки з версії 1989 року та спогадів самого Миколи Локтіонова-Стезенка.

На своєму ювілейному вечорі у Будинку кіно 16 лютого 2009 року, Локтіонов-Стезенко назвав фільм свідченням його особистої трагедії: від голоду 1932—33 років померли його батьки.

За фільм «33-й, свідчення очевидців» Микола Локтіонов-Стезенко нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня[4].

Примітки
  1. Національна спілка кінематографістів України: Помер режисер Микола Лактіонов-Стезенко (04.06.2014)
  2. Хрещатик - новини та життя української столиці. http://kreschatic.kiev.ua/ (uk-UA). Процитовано 21 квітня 2021.
  3. Чорний привид, або незбагненність Голодомору. Роздуми над книгою Миколи Лактіонова-Стезенка «Смак трави». Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 21 квітня 2021.
  4. zakon.rada.gov.ua https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1061/2008 Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 21 квітня 2021.

Література
  • Спілка кінематографістів України. К., 1987. — С.89—90;
  • Митці України. К., 1992. — С.350;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.354;
  • Хто є хто в Україні. К., 1997. — С.275;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.