Лоїс Вебер

Народилася в Пенсільванії в побожній християнській родині.[8][9] У дитинстві захоплювалася музикою, особливо грою на роялі.[10] У юному віці Вебер втекла з дому і протягом двох років співпрацювала з євангельською громадою, займаючись вуличними проповідями і виконанням церковних гімнів у неблагополучних районах Піттсбурга, а потім і Нью-Йорка .[11][12] У 1905 році дебютувала в якості актриси на студії «Gaumont», де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — режисером Філіпсом Смоллі. Свою першу картину Вебер зняла у 1911 році і незабаром стала відома публіці завдяки тому, що зачіпала у своїх стрічках багато соціальних та моральних питань, що було досить сміливо для того часу.[13]

За різними оцінками Вебер зняла від 200 до 400 кінокартин,[5] із яких дотепер збереглося тільки 20.[14] Серед її відомих фільмів такі картини як «Саспенс» (1913), «Лицеміри» (1915), «Де мої діти?» (1916), «Доктор і жінка» (1918), «Пляма» (1921). У 1913 році вона у співпраці зі своїм першим чоловіком стала однією з перших режисерів, які експериментували зі звуком, створюючи перші звукові фільми у США.[15][16] Однак з роками її роботи все гірше приймалися глядачами, і після провалу картини «Біла гарячка» у 1934 році, Вебер працювала виключно як сценаристка на студії «Universal».

У листопаді 1939 році Лоїс Вебер була госпіталізована у критичному стані через хворобу шлунка, яка розвинулася у неї за кілька років до того.[17][18] Через два тижні вона померла від пептичної виразки, на той час уже зубожіла й забута.[19] Церемонію прощання і кремацію оплатила її соратниця Френсіс Маріон. У 1960 році на Голлівудській алеї слави була закладена її іменна зірка.[20]